32. Вставка приголосних звуків

Одночасно відб. і протилежний процес: вставка пригол. звуків д, т. Хоча він відб. в обмеж. к-сті випадків: між с..р→т, з..р→д:

Сьогодні в укр. говорах функт. іменник страм і похідні: страмитися, стремно. Розмовні: здря, уздріти. Діалектні: здрячий. Літер. слово: заздрість.

У рос. та білорус. : заздрясть.

Очевидно, що ці пригол. виникають для того, щоб не було дуже різного зрост. звучності: стр, здр.

33. Асиміляції

Асим. процеси поч.. тоді, коли з’яв. можливість пристос. артик. апарат до нових груп пригол. Більшість асим. процесів ,якщо вони контекстні, відб. із занепадом редук. Типовим явищем в УМ є регресивна, контактна асиміляція, рідше – прогресивна за різними ознаками.

Асим. за глухістю

Рідко фікс. на письмі ,частіше тільки у вимові.

Унаслідок неї прийм./префікс та перед глух. та редукц. поч.. і , ці 2 староукр. прийм.-префікси злилися в один, з його варіантами з, с, із, зі, іс.

Асим. за м’якістю

Унаслідок цієї асим. із суф. утв. –ськ-.

Асим. за місцем і/або способом творення

Вона відб. переважно коли поряд опинялися свист. і шипл., бо їх важко було вимовл. Найч. це регрес., конт. асиміляція і другі звуки уподібн. до себе перший.

Свистячий+шиплячий=2 шиплячих(апік.)

Шиплячий+свистячий=2 свистячих(дорс.)

Внаслідок цього процесц утв. суф. –ськ-, -зьк-, -цьк- із суф. –ьск-, а також –сть-, -зтв-, -цтв- із суф. .

34. Дисиміляція

В ІУМ зафікс. рідше практично всі її випадки є наслідками регрес. дисим. за спос. твор. Спричин. занепадом редук. звуків. Випадки:

1. кт→хт: На відміну від багатьох говірок ,у літ. мові ця зміна предст. лише кількома прикладами.

2. кр→хр:

3. чн→шн

У словах: мірошник(мірочник), рушниця(ручниця), бідолашний, сердешний, торічний, дворушник, соняшник – це закр. на письмі дисимілятивність.

4. чт→шт:

35. Типовий вияв асимілятивно-дисимілятивних процесів

Це вияв вищ. і найвищ. ступ. порівн.. прикм. і прися.

36 Соноризація [j]→[ῐ]

На поч. пис. періоду ст.-укр. мови і пізныше пригол й зазв. функт. перед гол. звуком

Якщо ж унаслідок фонет. процесів після нього йшов пригол. звук або й завершував слово, то він змін. на ῐ-нескладовий. Цей процес називається асоноризацією. Він полягає у посиленні звучності пригол. звука до набуття ним ознак голосного. У стар.-укр. мові звук й норм. сполуч. з наст. . Якщо ж у слабк. позиції після й занепадав, то й змінювався в ῐ-нескладовий.

37 Оглушення

Воно може бути наст. сильним, що пригол. звук зникає (язъ – яз - яс - я -я )

38 Лабіовеляризація [л]→[ỹ]

Цей процес поч.. із кінця слова у зв’язку із занеп. редук. Зміна відображу у пам’ятках поч. із XV ст.

Далі процес стає настільки актуальним, що він поч.. відб. і без занепаду редук. звука після л.

39 Ствердіння губних і [р']

Первісно цей процес також був пов’яз. з занеп. редук. напри. слова.

Написання без трапл. із XIV ст. Поступ. цей процес стає таким активним ,що прех. і на сер. слова.

І може відб. тоді, коли немає занепаду редук.: М’якість у цих словах виділилася в окрему йотовану артикуляцію.

40 Новий ять

У складі, який первісно передував у слабк. позиції, звук е у пд..-укр. говірках зазнавав звуж., чи комплем. подовж., а в пн..-укр. говірках – дифтонгізації, перетв. на дифтонг іе. У пам’ятках це виявл. відразу після занепаду редук. таким написанням замість е→

Цей не етимол., вторинний, тому його стали називати «новий ять». Поняття «нового ятя», але не назву 1870 р. запропонував О.Потебня.

Новий відрізн. від прас лов. тим, що він вжив. у нов.. закр. складах, які виникли після занепаду . Відповідно, новий черг. з е, бо він виник саме із цього звука.

В усьому іншому злиття нов.. з прас лов. походж. було тотожне. Пізніше із →і. Найп. приклади вжив. нового були знайдені на хресті полоцької княгині Євфросинії у 1161.

У пізн. староукр. текстах не було жодного ненового ятя.