1. Джерела дослідження іум

• Жива народна мова( діалекти);

• Писані пам’ятки ;

• Дані споріднених мов;

• Лексичні запозичення до української мови з інших мов і навпаки;

• Власні назви;

• Письмові свідчення іноземних джерел;

• Археологічні дані.

Наявність кореня –город- у багатьох назвах населених пунктів України (Миргород), доповнює дані пам’яток, що в староукраїнській мові як назва великого поселення вживалася лексема городъ , а не мhсто, що поширилося у давні часи на території Західної України під впливом польської мови - miasto . Для періоду із VI ст. і до сер. XI практично немає писаних пам’яток (988 - серXI ) – кінець дописемного – початок писемного періоду.

Для протиукраїнського періоду характерні такі джерела, як: запозичення в укр. мову з інших мов і навпаки, дані діалектів, дані інших слов’янських мов і , водночас, певне значення мають пам’ятки ССМ.

Із сер. XI ст. починається писемний період. У ньому ті ж самі джерела, але основними є писані пам’ятки та дані діалектів. Дані ж інших слов’янських мов та запозичення відіграють другорядну роль.

2. Методи вивчення української мови

Спільними для всіх наук є вихідні підходи до дослідження явищ - індукція й дедукція. їх часто називають методами.

Індукція (від лат. inductio "наведення") - метод дослідження, згідно з яким на підставі знання про окреме роблять висновок про загальне.

Дедукція (від лат. deductio "виведення") - метод дослідження, згідно з яким на основі загальних положень (аксіом, постулатів, гіпотез) роблять висновки про окремі факти.

Іншими словами, індукція - це логічний умовивід від окремого до загального, а дедукція - від загального до окремого.

У мовознавстві частіше використовують індуктивний метод. До дедуктивного вдаються здебільшого в тому випадку, коли досліджують явища, які безпосередньо не можна спостерігати, наприклад, механізм сприймання і породження мовлення. Дуже часто в мовознавчих дослідженнях індукцію й дедукцію використовують одночасно, що робить результати дослідження достовірнішими, об'єктивнішими.

Основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний, зіставний і структурний. Основ-ним методом, який використовується для дослідження мови є порівняльно-історичний метод.

• Описовий метод. Його мета - дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць.

• Порівняльно-історичний метод.Його об'єктом є споріднені мови, тобто ті, які мають спільного предка. Головне завдання цього методу - відкриття законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна реконструювати (відтворити) давні не зафіксовані в пам'ятках писемності мовні одиниці - звуки, слова, їх форми і значення.

• Зіставний метод. Мета - шляхом зіставлення виявити спільні, однакові (ізоморфні) й відмінні, специфічні (аломорфні) риси зіставлюваних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах.

• Структурний метод. Він застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання мови як цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені й пов'язані строгою системою відношень і зв'язків.

Крім розглянутих, у лінгвістиці застосовують соціолінгвістичні (анкетування й інтерв'ювання мовців з метою вивчення мовної ситуації), психолінгвістичні (психолінгвістичні експерименти для дослідження різних мовних асоціацій), математичні (для виявлення статистичних характеристик мовних одиниць) та інші методи.