Міністерство освіти і науки України
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Інститут соціальної роботи та управління
Кафедра соціальної політики
Контрольна робота
Варіант № 17
Виконала:
Студентка 5мУСЗ групи
“Управління соціальним закладом”
Гранчук Н. В.
Перевірив:
Дубич К.В
Київ 2014 р.
Питання
Принципи та функції управління соціальними закладами.
Управління загальноосвітніми інтернатними закладами.
Формальні та неформальні лідери трудових колективів.
Список використаної літератури.
1. Принципи та функції управління соціальними закладами
Об'єктом соціального управління є така соціальна система, елементами якої є суспільство, соціальні групи, що взаємодіють між собою з приводу реалізації загальних і специфічних інтересів. З точки зору елементно-структурної — це люди, організації, поселенські, соціально-класові, демографічні, етнічні спільноти тощо, в яких, по-перше, проявляються соціальні відносини — відносини між соціальними суб'єктами з приводу їх рівності і соціальної справедливості в розподілі життєвих благ і умов становлення й розвитку особистості, задоволення матеріальних, соціальних, духовних потреб, а по-друге, відображаються соціальні процеси, тобто відбувається послідовна зміна станів або рух системи і її підсистем, будь-якого соціального об'єкта, розгортання у часі того чи іншого соціального явища.
Отже, під соціальним управлінням розуміють цілеспрямований вплив на соціальні відносини, структури й процеси. Крім того, соціальне управління притаманне всім без винятку сферам людської діяльності, воно наче проймає їх, забезпечує розробку й застосування способів, методів і форм здійснення намічених змін. Соціальні проблеми у вирішенні багатьох заходів мають неабияке значення: соціальні чинники, ціннісні орієнтації й настанови, симпатії й антипатії впливають на темпи і якість багатьох не соціальних, а часто технологічних, економічних, правових та інших процесів. Таким чином, прихід соціології в загальну науку управління знаменував собою пошук глибинних резервів, багато з яких прямо залежали від громадської свідомості та поведінки людей. Соціальні резерви — це соціальні можливості індивідів і колективів, які у даний час не реалізуються для підвищення їх активності та ефективності певних видів соціальної діяльності. Такими резервами є здібності, кваліфікація, компетентність, трудова й Управлінська культура тощо.
В основі соціального управління лежить необхідність навчитися виявляти вторинні, віддаленіші суспільні наслідки нашої виробничої діяльності, серед яких значне місце посідають соціальні наслідки, тобто результати (плановані або несподівані, стихійні, передбачувані або непередбачувані тощо) перетворень у суспільстві, які позначаються на соціальних відносинах груп, спільнот, індивідів, що супроводжуються змінами в їх становищі. Тому очевидно, що, крім суто соціального напряму розвитку суспільства, соціальні наслідки проявляються і в управлінні соціально-економічними, соціально-політичними і духовними процесами.
Управління соціально-економічним розвитком — це одна з форм суспільного управління, що пов'язана зі здійсненням господарчо-організаторської функції. Управління має завжди соціальну спрямованість, незважаючи на те, що, скільки і як виробляють заводи. Соціальна спрямованість економічного розвитку — це, по-перше, управління первинними виробничими організаціями, в тому числі комерційними підприємствами, акціонерними товариствами, біржами, сумісними підприємствами, вільними економічними зонами тощо. По-друге, управлінські функції зосереджуються на вирішенні соціальних проблем праці. Тут проявляється вплив на умови трудової діяльності, зміст праці, спрямованість її інтелектуального розвитку.
Управління соціально-політичними процесами постає як здійснення політичних змін, тим паче, коли йдеться про політичні зрушення, політичні реформи. Сьогодні в центрі практичної політики стоїть питання демократизації суспільства. Наявним є нестандартний стан, тому сам механізм управління потребує пристосування до нових умов розвитку. Так, політичними стали питання забезпечення населення грошима (своєчасна виплата зарплати), продуктами, розв'язання суперечностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею, регулювання національних відносин. Найважливішим об'єктом у сфері соціально-політичних відносин став розвиток демократії як на виробництві, так і в усіх сферах суспільного життя.
В управлінні у сфері політики перше місце посідає визначення мети, задля якої мобілізуються зусилля людей. Тут треба передбачити як результат, так і те, на чому він базується.
Адже показники розвитку соціально-політичних процесів не завжди можуть бути обмежені кількісними характеристиками (наприклад, скільки проголосувало, скільки партій). Функціонування політичних структур залежить і від того, як люди голосують, які права мають, які з них реально забезпечені, який вплив можуть мати люди на прийняття рішень. Управління національно-політичними процесами не зводиться лише до технічних прийомів, методів, це механізм централізації і самоврядування.
Управління духовними процесами — поняття у певному розумінні умовне, тому що має серйозні відмінності від тих процесів, які відбуваються, наприклад, в економіці. Воно не може бути чітким, суворим, жорстким, орієнтованим на кількісні показники. Це скоріше глибокий аналіз стану духовності, вияв тенденцій і передбачення можливих змін у виробництві духовних цінностей.
Управління духовними процесами націлене на створення реальних умов для оптимального розвитку культурних попитів людини і їх задоволення. Воно проявляється в умілому, гнучкому впливові на зміни, що відбуваються у сфері освіти, науки, літератури, мистецтва, релігії. Важливими є процеси взаємодії національних культур, розвитку свідомості, найактуальнішим з яких є процес формування правової культури та її складової — правової свідомості.
Зміни в духовному житті залежать від матеріального фактора. Тому при управлінні духовними процесами враховуються матеріальні можливості, наявність економічних умов для різних соціальних груп у духовному розвитку. Управління духовними процесами дуже складне, бо пов'язане з базисом, надбудовою і тому відносно самостійне. А це ускладнює пізнання закономірностей духовного життя і управління. Управління має на меті вияв тих факторів, що забезпечують Духовний розвиток індивіда.
Отже, визначити суть і специфіку соціального управління означає виробити чітке розуміння того, яке коло суспільних процесів воно обіймає своїм результатом, спрямовуючим впливом.
В усіх зазначених напрямах суспільного розвитку проявляються соціальні відносини з приводу нерівності і справедливості щодо розпорядження матеріальними благами, які відображаються у соціальних індикаторах — якісних і кількісних характеристиках окремих властивостей і станів соціальних об'єктів ( систем, організацій) і процесів, сукупність яких відображає їх особливості в статиці і динаміці. До таких індикаторів належать: рівень життя, якість життя, рівень зайнятості і безробіття, прожитковий мінімум, показники смертності й народжуваності, рівень конфліктності у суспільстві (у трудовому колективі, сім'ї, між етносами або конфесіями) тощо.
Виділення й розуміння суті й специфіки соціального управління як певної підсистеми в управлінській діяльності, яка має відмінності від інших її систем (технологічної, економічної), має практичне значення. Наприклад, на виробництві, в організації можуть існувати ідеальна в організаційному і функціональному відношенні система управління виробничими процесами (тобто технологічна), дуже добре налаштована економіка, в той же час процеси, що відображають динаміку взаємовідносин між людьми, їх соціальне самопочуття, задоволення трудовим осередком та інші соціальні показники через недостатню увагу до них починають деградувати. Це неминуче негативно вплине й на суто виробничі, економічні показники, результати діяльності організації і матиме негативні соціальні наслідки.
Цілі соціального управління — це вдосконалення умов життя людей, їх взаємовідносин і соціальних якостей особистості. Зважаючи на те, що іманентною рисою нашого суспільства є соціальна орієнтованість (смисл якої в тому, що головною, конечною метою функціонування економічної, політичної влади та інших структур і інститутів має бути забезпечення й задоволення потреб населення), то зрозумілою стає проблема пізнання законів соціального управління соціумом взагалі. Соціум являє собою велику стійку соціальну спільноту, що характеризується єдністю умов життєдіяльності людей в якихось істотних відносинах і внаслідок цього єдністю культури. Різновидами соціуму є суспільство як цілісна соціальна система, сімейно-родинні, стратифікаційні, поселенські, демографічні, етнічні спільноти [15, c. 89-94].
Щодо соціального управління важливо підкреслити, що будь-який соціум — це цілісне, відносно автономне утворення, взаємопов'язане з іншими спільнотами, внаслідок чого зазнає позитивних змін або деформацій залежно від того, яким чином здійснюється управління.
Функції соціального управління. Зміст будь-якого виду й спрямування управлінської діяльності конкретно проявляється у функціях управління. Якщо виходити з того, що функціями називають певну діяльність, обов'язок, роботу, призначення, то функціями управління можуть бути певні види управлінської діяльності, сутність яких полягає в цілеспрямованому впливові на об'єкт управління. Функції управління забезпечують вияв і обґрунтування сукупності характеристик мети і шляхів розвитку об'єкта управління, а також відповідних способів досягнення цілей розвитку об'єкта, яким управляють, і реалізації призначення системи в цілому. Якщо цілі й завдання відображають зміст діяльності суб'єктів управління, то функції управління — форми й методи управлінської діяльності.
Управління взагалі можна уявити як безперервну серію взаємопов'язаних управлінських функцій (це так би мовити професійний підхід до управління, поряд з такими, як адміністративне управління, управління людськими відносинами, системний та ситуаційний підходи). Управління можна розглядати як процес, бо робота щодо досягнення цілей — це не будь-яка одноразова дія, а серія безперервних дій. Ці дії, кожна з яких у свою чергу є процесом, дуже важливі для організації цілеспрямованого впливу на соціальні процеси, структури, відносини.
А. Файоль, який здійснив первісну розробку функцій управління, виділив п'ять вихідних функцій. На його думку, управляти означає прогнозувати, планувати, організовувати, розпоряджатися, координувати, контролювати. Інші автори згодом запропонували інший перелік функцій — планування, організація, командування, мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень.
Функції управління за А.Файоль.
організуюча
планування
прогнозуюча
контролююча
координувальна
Розпорядча
Соціальне управління як регулювання процесів розвитку систем, що створюють соціальну сферу суспільного життя у будь-яких масштабах і на всіх рівнях, складається зі своїх функцій, притаманних саме даному виду діяльності. їх набір і система визначаються сукупністю процесів, які створюють різновиди соціальної управлінської діяльності.
Згідно з ними є два підходи до визначення функцій: перший з точки зору призначення, спрямування впливу; другий — характеристики самого процесу управління.
Стосовно першого підходу виділяють три групи конкретних функцій соціального управління: 1) зміни в умовах якості і способу життя людей; 2) формування й розвиток соціальних якостей особистостей; 3) формування функціонування й розвиток соціальних систем як цілісних утворень. Стосовно другого, процесного підходу, виділяють діагностичну, організаційну, регуляційну, обліково-контрольну функції, які органічно поєднуються. Розглянемо обидва підходи докладніше.