14. Взаємовідношення філософії і релігіїї і мистецтва

Релігія

Філософію та релігію споріднює те, що вони постають різновидами світогляду, тобто те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири. Обидві вони також претендують на роль життєвого наставництва, проте релігія базується на вірі, тобто на безумовному сприйнятті певних положень (догм) у якості істинних, у той час як філософія, базуючись на дискурсивному усвідомленому мисленні, намагається усе розглядати критично та доводити те, що розглядається, до рівня розуміння. До того ж релігія – це не лише ідеї та погляди, а й соціальний інститут, певні ритуали і навіть певний спосіб життя; філософія ж була та залишається інтелектуальною формою світоосмислення. Філософія залишає на вирішення самої людини питання про те, з чим вона погодиться, із чим – не погодиться та, врешті, як саме буде потім вирішувати свої життєві питання.

Мистецтво

Філософія та мистецтво схожі між собою у тому, що вони подають дійсність через людське до неї відношення, а не відсторонено; окрім того, для філософії і мистецтва немає нецікавих або заборонених тем: вони проникають усюди і усюди знаходять предмет своєї уваги. Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво надають суттєвої ваги людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, а тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глибини процесів дійсності.

Отже, філософія постає безумовно своєрідною, особливою формою людського світоосмислення, формою, яка не дублює інші напрями та форми інтелектуальної діяльності. Вона сприяє людському розумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та лишаючись при цьому суто людською справою і до певної міри показчиком того, чого саме досягла людина на певний момент свого історичного самоздійснення.

15. Основні проблеми філософії

Всі початкове знання було філософським. Філософія виникла як "наука наук", включала всі види і форми знання, особливо виділяючи в якості "більш філософських" метафізику - знання про первопрінціпах (про сущому, про причини буття в цілому), фізику - знання про природу, логіку - знання про пізнання , етику - знання про людину і образі його життя. Перші філософи не були філософами - професіоналами: Фалес (625-547 рр.. До н.е.) - гідротехнік; Демокріт (460-340 рр.. До н.е.) - астроном і т.д. Вони були математиками, медиками, астрономами, купцями, педагогами, риторами і пр. Їх діяльність виступала основою для філософських міркувань і філософських узагальнень. Філософські узагальнення включали в себе цілий ряд питань і проблем, якими приватне знання не могло займатися. Ці питання і проблеми "червоною ниткою" проходять через всі етапи розвитку філософського знання, тому образно філософію називають "роздумом про вічні проблеми": людина, свобода, сенс життя, любов, смерть ...

Якщо спробувати окреслити коло філософського знання, то можна виділити як предмет його аналізу наступні питання і проблеми, на які шукали і шукають відповіді як професійні філософи, так і звичайні люди:

u У чому сутність світу, як влаштовано буття, як організовано світ? Чому саме так він організований?

u Чи є щось спільне між різними, іноді зовсім несхожими сторонами буття, а якщо є, то, що саме?

u Чи мають Всесвіт, Буття якусь мету, або їх розвиток хаотично?

u Що таке кінцівку і нескінченність з філософської точки зору?

u Чи справді існують об'єктивні закони світобудови, об'єктивні (незалежні) параметри його розвитку? Або закони тільки форми організаційної розумової діяльності людини, тільки його суб'єктивні уявлення для зручності життєдіяльності?

u Як і наскільки глибоко людина може проникнути в таємниці світу? Пізнаваний чи світ? Пізнаваний він повністю або частково? Що є істина?

u Яке місце людина посідає у світі і яка його роль? Чи є він "піщинкою світобудови" або "паном" природи і буття?

u Яка природа і сутність самої людини? Чи є піднесений спосіб життя? І якщо він є, то, як його досягти?

u Що є добро і що є зло? Як вони співвідносяться між собою і де, в чому їх причини? Краса і прекрасне - як їх досягти?

u Як співвідносяться в цьому світі мудрість і дурість? Чому мудрих не завжди дістається щастя?

u У чому полягає справжня людяність? Що таке гуманізм як філософська проблема?

u Що таке суспільство? Які закони його розвитку? Що таке суспільний прогрес? Чи є у історії якась спільна мета або кожнакультура має свій шлях розвитку?

Перерахування питань, аналізом яких займається філософія, можна було б продовжити. Всі вони є світоглядними, складають основу світогляду, тому філософія - це світоглядне знання.

З часів античності (від Арістотеля, його робіт з "першої філософії", які систематизатор його вчення помістили за-"мета" - фізикою), філософія має синонім - метафізика. Термін "метафізика" сходить до стародавнього поняттю природи, світу взагалі - "фюсісу", зараз втраченим нами. "Фюсісом" (фізикою) раніше називали природу і всі знання про природу. А те знання, яке було "понад фізики", "за фізикою" отримало назву метафізики.

Видатний німецький філософ І. Кант (1724-1804) коло метафізичних проблем окреслював чотирма основними питаннями, а відповіді на них і складають, за Кантом, структуру філософії:

O Що я можу знати про цей світ?

O Що я повинен робити в цьому світі?

O На що я можу сподіватися?

O Що є людина?

На перше питання відповідає метафізика, На другій - ціка, На третій - релігія, А на четвертий - антропологія. Останнє запитання - головний для філософії, вважав Кант, так як він включає в себе три перших. Незважаючи на широке коло проблем, філософське знання, в кінцевому підсумку, орієнтоване на людину. Тому багато філософів, як давнину, так і сучасності, головним завданням філософії вважають, що вона має "вчити людину бути людиною". Філософію людина цікавить у своїй цілісності, але більшою мірою філософія аналізує людину як істоту, перш за все, духовне, основною життєвою завданням якого є проблема - як найбільш повноцінно, осмислено, щасливо, цікаво прожити своє, таку коротку в земному вимірі, життя.

Істинно філософські питання виникають тоді, коли людина замислюється про сенс буття, про смисл людства, про сенс свого власного життя, про своє призначення і місце, яке він займає в цьому світі. Тому філософію можна визначити як самовопрошаніе (Сократ): пошук та знаходження відповідей на головні питання буття. Таке "самовопрошаніе" може бути як на звичному рівні - у найбільш мислячих, духовно вільних і не байдужих до миру, до буття людей, - тоді філософствування виступає у формі почуттів, емоцій, оцінок, вчинків, так і на професійному - така філософія представлена в історичної сукупності ідей, концепцій, напрямків, філософських систем. Подібний метод у філософії називається "філософської рефлексією".