39. Українська література першої половини хіх ст.

Творчість Шевченка дала сильний поштовх і новий напрям усій українській літературі, бо майже всі поети того часу зазнали на собі впливу великого поета; „Враження Шевченкової поезії було таке сильне, — писав згодом Франко, — чар його слова такий тривкий, що в розумінні многих українців.

Поезія ХІХ ст.

Зацікавлення до романтизму підтримувала т.зв. українська школа в польському письменстві. Поети цієї школи зверталися до козаччини, використовуючи при цьому фольклор та ідеалізуючи польсько-українські взаємини. У 50-60-их роках на літературній сцені з’являється група талановитих і обдарованих поетів-народовців, послідовників Шевченка, які продовжують розвивати його революційну тематику, висказувати свою любов до народу України і пишуть протирежимні вірші.

Проза ХІХ ст.

Українську мистецьку прозу започаткував ще у 30-их роках Гр. Квітка-Основ’яненко своїми точними й доволі яскравими описами українського села, його побуту і звичаїв, і цим він створив певну традицію, даючи певні зразки розповіді у формі монологу вигаданого оповідача. Ці літературні здобутки Квітки були передані й продовжувані його наступниками в 40-60-их роках.

Реалізм в українській літературі

З кінця 50-их і початку 60-их років романтична течія в українській прозі переводиться. Якщо ще в деяких прозаїків проявляється романтизм, то спроквола він поступається сильній течії реалізму. Під кінець 50-их років з’являється проти кріпосницьким духом насичена новела та повість.

40. Образотворче мистецтво у першій половині хіх ст.

У першій половині ХІХ ст. посилюється процес взаємодії української та російської культур. Цьому сприяла петербурзька Академія мистецтв – єдиний навчальний заклад, що готував професійних майстрів. Академія з її сталими художніми канонами визначала й офіційну художню стилістику часу, й певний розвиток малярських жанрів. Творчість багатьох вихованців Академії залишила яскравий слід в культурі України. Серед них – відомий російський портретист В.Тропінін. Подільське село Кукавка – маєток його пана, графа І.Моркова, стали для художника справжньою школою життя та творчості. У створених ним образах подільських селян („Дівчина з Поділля”, „Українець”, „Пряля”) відбився не лише національний етнотип, а й романтичні ідеали часу з його уявленням про красу та людську гідність. В.Тропінін був першим, хто свідомо звернувся до зображення народу, виявляючи при цьому гуманізм і демократизм поглядів, реалізм світобачення.

41. Розвиток аматорського та професійного театрального мистецтва у хіх ст.

З 40-х рр. ХІХ ст. театральна справа в Україні набуває більшої систематичності. Активізується створення національних труп та оригінального драматургічного репертуару. Якщо в першій половині ХІХ ст. Україна висувала лише окремих талановитих митців, які в складі російських труп, театрів зрідка виступали й українською мовою (М.Щепкін, К.Соленик, С.Гулак-Артемовський та ін.), то з кінця 50-х років почали складатися спочатку аматорські, а потім професійні театральні гуртки й трупи, засновниками яких були П. Ніщинський, М.Кропивницький, М.Старицький, І.Карпенко-Карий, М.Садовський, П.Саксаганський, П.Маркович, а в Галичині – О.Бочинський, А.Моленицький та ін. Обмежений лише кількома класичними п’єсами І.Котляревського та Г.Квітки-Основ’яненка, український репертуар збагачується різножанровими творами Т.Шевченка, Я.Кухаренка, С.Писаревського, Л. Глібова, О. Стороженка, М. Стеценка, С. Гулака-Артемовського, Р.Моха, І.Гушака, П.Свєнціцького, К.Устиновича, О.Огоновського, Ф.Царевича та ін.

Український театр кінця ХІХ – початку ХХ ст. за своєю тематикою залишався переважно побутовим. Але тісний зв’язок з народною культурою робили його дуже популярним. Академік М.Грушевський так оцінив значення українського театру на межі століть: „Для широкої публіки при нестачі книжок український театр мав велике значення. Українські трупи почалися з одної, але з часом множилися, ставали все розповсюдженим явищем і, не вважаючи на убогість репертуару і на високі прикмети більшості п’єс (цензура театральна була надзвичайно сувора), вони підтримували пам’ять народного слова і любов до нього винародовленої міської людності”.