3. Процес вироблення управлінських рішень

Американський вчений С. Янг процес вироблення раціональних рішень поділяє на 10 етапів:

1. Визначення цілей організації.

2. Виявлення проблем у процесі досягнення визначених цілей.

3. Дослідження проблем і з’ясування їх особливостей.

4. Пошук варіантів вирішення проблеми.

5. Оцінювання всіх альтернатив і вибір найоптимальнішої з них.

6. Узгодження рішень в організації.

7. Затвердження рішення.

8. Підготовка рішення до реалізації.

9. Управління реалізацією рішення.

10. Перевірка ефективності рішення.

На процес прийняття управлінських рішень впливають такі фактори.

1. Особисті якості менеджера (освіта, знання, досвід, вік тощо)

2. Поведінка менеджера (звички, психологія)

3. Середовище прийняття рішення:

4. Інформаційні обмеження

5. Взаємозалежність рішень

6. Очікування можливих негативних наслідків.

7. Наяіність ефеутивних комунікацій.

8. Відповідність структури управління ціллям та місії організації.

Різновиди та способи ухвалення управлінських рішень.

Групове і індивідуальне рішення.

Прийнято вважати, що групове ухвалення рішень виправдовує себе у ситуаціях, які виникають при розв’язанні складних, істотних проблем, так званих ситуаціях з багатьма невідомими. При вирішенні простих, несуттєвих, шаблонних проблем процедурного характеру застосовують, як правило, індивідуальні рішення.

Переваги та вади групового ухвалення рішень

ПЕРЕВАГИ	ВАДИ
Більший обсяг знань та інформації, що береться до уваги.	Час, що витрачається на розробку та ухвалення рішення.
Зростає кількість запропонованих альтернатив.	Тиск, примус з метою нав”язати власне рішення однією із сторін.
Краще сприйняття, розповсюдження виконання управлінського рішення.	Можливе передчасне ухвалення (до розгляду всіх пропозицій) та нечітко визначена відповідальність.

Методика групового ухвалення рішень.

Існує три відомих методи групового ухвалення рішень, що обмежують проблеми групового мислення:

1. колективне обговорення проблем за умов вільного висування проектів рішення;

Цей метод пердбачає послабити структурованість групи. Обговорення починається з стислого пояснення ситуації, ознайомлення учасників з проблемою. Після цього

кожен член групи (що виявив бажання виступити) по черзі і без зауважень з боку решти викладає власну думку. Кожна ідея реєструється, а критика чи дискусія не виникає до того часу, поки не будуть вислухані всі віріанти вирішення проблеми чи погляди. Основна умова – висувати ідеї може будь-хто з учасників.

2. номінальний груповий спосіб;

Цей метод засновано на таких принципах:

а) з’ясовується суть проблеми і кожен член групи у письмовій формі висловлює свої ідеї з цього приводу;

б) кожен з учасників обговорення пропонує лише одну ідею і дискусія не розпочинається до тих пір, поки всі присутні не сформулюють власну думку стосовно даного питання;

в) групове обговорення покликане підсумувати, увиразнити та оцінити висунуті ідеї;

г) кожен член групи знайомиться з усіма висунутими ідеями і на основі більшості голосів ухвалюється остаточне рішення у вигляді ідеї, що визнана найдосконалішою.

Номінальний груповий спосіб зводить до мінімуму проблеми міжособистнісного спілкування, залежності, що зумовлена службовим становищем, розподілом повноважень, стосунками в колективі. Такий метод сприяє швидшому досягненню згоди без зайвих зволікань, які зумовлені обговоренням.

3. метод “дельфі” (дельфійский спосіб);

Цей метод застосовується у випадку, коли члени групи фізично не можуть бути

присутніми в одному місці. Він значно триваліший за попередні і складається з таких стадій:

а) кожен з учасників пропонує можливе вирішення проблеми анонімно, незалежно від інших, у формі відповіді на поставлені запитання;

б) результати опитування зводяться у таблицю, зміст якої доводиться до опитуваних;

в) учасники обговорення висловлюють згоду з обраним рішенням, а у випадку розмаїття думок пропонують нові ідеї чи шукають шляхи до компромісу;

г) ці стадії повторюються до того часу, поки анонімна група не прийде до загального рішення.