3 курс практична Пеннак

Даніель Пенак - видатний сучасний письменник. Своїм твором “Як Роман” він намагався донести могутню силу книги і самого читання, в цілому. Проте намагався. Деякі успіхи у нього були. Зокрема, вони спостерігаються здебільшого у країнах Європи аніж країн СНД. Я вважаю, что ці його методи не будуть актуальними у цих країнах - треба застосовувати інший, комплексний підхід. Але, з усім у певній послідовності.

Французький письменник почав писати у 38 років. Перші роботи були не досить вдалими. Певну увагу вони привернули до себе лише після перших публікацій “Як Роман”.

Саму назву я розумію під певним гаслом, тобто робити треба під певним кутом. У деякій мірі внутрішній зміст виправдовує себе. Але. Слід розуміти, що Пеннак створював, аналізував і випромінював у творчість лише свій досвід. Я маю на увазі, що це його особистісна думка і вона заслуговує право на існування.

Стосовно орієнтації ролі вчителя за словами Пеннака. Я розумію це наступним образом: сучасний вчитель - є піар-менеджером або посередником між творами літератури і сучасним поколінням. Саме він, своїм авторитетом, харизмою і досвідом доводить до розуміння у чому є сенс читати літературні твори. Так, вчитель повинен ще й з гумором викладати матеріал. Проте все це може співпадати лише частково із реаліями сьогоднішніх подій у нашій країні: втілення нових програм, робота з особистими вадами і сильними сторонами учня - все це гарна умова, коли є певний фундамент. Але у нас його взагалі не має. Ми не маємо чіткого курсу куди ми рушаємо, чому саме так. Чому втілюється процес копіювання західної моделі викладання, а не створення власної?

На мій погляд відповідь дуже проста - не має чіткого застосування, куди застосовувати знання літературних творів. Для загального розвитку? Авжеж. Дивлячись на шлях країни за останні 5 років, можна сказати, що літературознавці і філологи не потрібні. Форсований розвиток сільського господарства, банківських сфер життя, IT-технологій, малий бізнес. Учні, можливо свідомо, а можливо ще на інтуітивному рівні це усвідомлюють. Майбутня професія мрії - блогер, у якій зовсім не згадується про літературний шлях. Від того втрачається і інтерес до вивчення, і зникає авторитет до тих вчителів, які сповідують цілі - не сумісні із мріями дітей.

Пеннак пропонує, в першу чергу, налагодити контакт з учнем. Досягти поваги з його боку. Зробити так, щоб учні прийняли вчителя, як особистість - унікальну, розвиваючу і найголовніше авторитетну. Через авторитет можливий успіх.

“Единственное условие этого примирения с чтением: ничего не требовать взамен. Совсем ничего.”

Досить цікаво. Але без певного авторитарного впливу заохочувати до читання не вийде.

“Если им хочется читать «Моби Дика», но трудно пробиться через мелвилловские описания техники китобойного промысла, пусть не бросают читать, а перескакивают, пусть перескакивают целые страницы и, не беспокоясь обо всем остальном, следуют за Ахавом, как он следует за своим белым смыслом жизни и смерти!”

Можливо досягти успіх, використовуючи цей прийом. Але підходить не під усі тексти, тобто є такі, де слід читати від початку до кінця, наприклад міфи Давньої Греції.

“Обучение не может строиться на удовольствии, которое, по большому счету, есть нечто несерьезное, дармовое. Школа — фабрика необходимых знаний и неизбежно требует усилий.”

Саме так. Проте має бути контраст, де зусилля будуть винагороджуватись, а певний безлад - мати кару.

Даніель Пеннак виділяє 10 принципів, які, на його думку, є доцільними:

• право не читати

• право перескакувати

• право не дочитувати

• право перечитувати

• право читати будь-що

• право перевтілюватися в героя

• право читати будь-де

• право читати з будь-якого місця

• право читати вголос

• право не обговорювати прочитане

Я згоден із двома. Перше - “право не читати”. Дуже круте право. Людина сама повинна психологічно прийти до того, щоб взяти у руки книжку і почати читати. Чому вона не хоче цього робити? Можливо ще не настав той час.

Друге. “Право читати будь-що”. Усі ми різні. Комусь подобаються комікси, комусь - любовна лірика. Будь ласка. Аби ж усі були задоволені.

До цих двох правил я додав би ще одне. “Не подобається - напиши своє”. Якщо учень не хоче читати певну літературу - то його право. Але коли критикують треба запропонувати щось своє.

Інші правила, на мою думку, тимчасові. Їх можна використовувати, а можна ні. Головне - атмосфера. Аби ж створити так, щоб учні могли поринути у той світ, прослідкувати, відчути… Тоді й буде все по іншому: різноманітно, із різними барвами, а головне із великою зацікавленістю до читання.