4. Особливості сучасного економічного розвитку держав Закавказзя.

Економіка Азербайджану, Вірменії і Грузії після розпаду СРСР опинилась у стані кризи, оскільки була значно інтегрована в загальносоюзну економіку. Останніми роками в країнах Закавказзя спостерігається певне економічне піднесення, пов’язане з реформуванням економіки та залученням доволі значних обсягів іноземних інвестицій.

Сучасний Азербайджан – індустріально-аграрна країна, основою економіки якої є видобуток і переробка нафти. Нині Азербайджан щорічно видобуває близько 20 млн. т нафти, левова частка якої йде на експорт. Газова промисловість Республіки Азербайджан, попри великі запаси природного газу (до 2 трлн. кубометрів), а також значні обсяги запасів та видобутку супутнього нафтового газу, розвинена недостатньо. Традиційно розвиненими є нафтохімія і нафтове машинобудування, з якими досить тісно пов’язані інші галузі, у першу чергу, електротехнічна, машинобудівна, чорна металургія.

Важливе місце в економіці країни посідає сільське господарство. Загальна площа сільськогосподарських угідь – близько 3,5 млн. т, у т.ч. під посівними площами – 1,7 млн. га. Житницею Азербайджану вважається Куро-Араксинська низовина. Великі площі займають зернові культури: пшениця, рис, озимий ячмінь, з-поміж технічних культур – бавовник і тютюн: в Куро-Араксинській низовині культивуються кукурудза, виноград, садові та інші культури; на Апшеронському півострові – шафран, маслини, цілющий виноград “швани”, інжир. В Талиші в умовах, наближених до вологих субтропіків, вирощують чай, благородний лавр, фейхоа, рис, бамбук, виноград, цитрусові, баштанні культури. Важливу роль в економіці Азербайджану відіграють тваринництво і шовківництво.

81% азербайджанського експорту складають продукти переробки нафти, бавовняні волокна і прокат нелегованої сталі. Головні зовнішньоторгівельні партнери Азербайджану: Росія, Туреччина, Грузія. Предметом імпорту є передусім продовольство, що закуповується в ОАЕ, Туреччині, Україні, Німеччині, Ірані, Росії, Франції, Новій Зеландії та Мексиці.

Економіка Вірменії на початку 1990-х років була більш вразливою, порівняно з іншими закавказькими республіками колишнього СРСР, через особливості її географічного положення і слабку природно-ресурсну базу (відсутність виходу до моря, ресурсів нафти й газу, низька родючість ґрунтів). Проте вже на кінець 1990-х рр. завдяки створенню і розвитку ринкової інфраструктури, перетворенню форм власності на основі роздержавлення і приватизації, аграрній реформі та залученню іноземних інвестицій країна досягла макроекономічної стабільності. Прискоренню ринкових перетворень сприяло запровадження національної валюти драма.

Сучасна Вірменія – індустріально-аграрна країна. Наразі в структурі ВВП переважає аграрний сектор (40%). Частка промисловості складає 25%, сектора послуг – 35%. В сільському господарстві зайнято 55% працюючих, у сфері послуг – 25%, у промисловості – 20%. 75 % валового національного продукту виготовляється у приватному секторі. Провідними галузями промисловості є хімічна і нафтохімічна (мінеральні добрива, синтетичний каучук, шини), машинобудування (в тому числі хімічне і нафтове), електротехнічна і радіоелектронна промисловість, приладо- і верстатобудування, судноремонт, чорна й кольорова металургія, текстильна, харчова промисловість. Традиційно ведеться добування й обробка будівельних матеріалів: базальту, перліту, вапняку, пемзи, мармуру та ін., виробляється цемент. На базі розробки міднорудних родовищ у Кафані, Каджарані, Агараці та Ахталі працює мідеплавильний комбінат в Алаверді. З місцевої сировини виробляються алюміній, молібден і золото, здійснюється огранювання діамантів. Працює Ванадзорський хімічний комплекс, до складу якого входить 25 підприємств, зростає виробництво вино-коньячних виробів, працюють підприємства з випуску металорізальних верстатів, пресово-формовочного обладнання, точних приладів, синтетичної гуми, шин, пластмас, хімічного волокна, мінеральних добрив, електродвигунів, інструментів, мікроелектроніки, ювелірних виробів, шовкових тканин, трикотажу, панчішно-шкарпеткових виробів, програмного забезпечення.

Під сільськогосподарські потреби відведено приблизно 45% площі країни, з них обробляється 20%, під пасовищами зайнято 25%. Великі масиви орних земель є тільки в трьох районах: на Араратській рівнині, де звичайно збирають два-три врожаї на рік, у долині річки Аракс і на рівнинах, прилеглих до озера Севан. Основні сільськогосподарські культури - баштанні, картопля, пшениця, виноград, плодові, ефіроолійні, цукровий буряк, бавовна, тютюн, чай. Тваринництво спеціалізується на м’ясо-молочному скотарстві, в гірських районах розводять овець.

У сфері зовнішньої торгівлі імпорт більш ніж утричі переважає експорт. Вірменія експортує залізну руду, машини й обладнання, металевий лом, оброблені алмази тощо. Імпортує газ, нафту, продовольство та ін. Основними зовнішньоекономічними партнерами з експорту є Бельгія, Росія, Іран, Туркменістан, США, Грузія; з імпорту – Росія, США, Великобританія, Іран, Туреччина, Бельгія.

Грузія є переважно аграрно-індустріальною країною. Традиційними заняттями тут є вирощування цитрусових, виноградарство і виноробство.

До кінця 1980-х рр. в республіці успішно працювали такі галузі промисловості, як гідроенергетика, видобуток вугілля, марганцю й міді, чорна металургія (виробництво феросплавів, чавуну і сталі), машинобудування, нафтопереробка, виробництво будівельних матеріалів, хімічна, харчова і текстильна промисловість. Обсяг зовнішньої торгівлі був незначним, хоч 2/3 виробленого в Грузії продовольства вивозилося до інших республік СРСР.

Після проголошення незалежності Грузія зіштовхнулася з катастрофічним спадом в економіці. В 1992 р. виробництво в цілому скоротилося на 40 % (у промисловості – на 48 %, в сільському господарстві – на 32 %), розпочалася стрімка інфляція. До середини 1994 р. багато галузей економіки, наприклад лісове господарство і будівництво, практично припинили своє існування, інші різко знизили обсяги виробництва. Інфляція за 1994 р. склала 8500 %, а безробіття сягнуло показника у 20 %.

1995 р. став переломним у виведенні економіки республіки з кризового стану. На стабілізацію фінансової сфери було спрямовано майже всі позики МВФ, відпущено ціни на зерно і хлібопродукти, укладено угоду на будівництво газопроводу Баку-Джейхан територією Грузії, прийнято відносно збалансований державний бюджет, ухвалено закони про комерційні банки, земельну і податкову реформу, й, нарешті, в жовтні 1995 р. введено національну грошову одиницю – ларі. Намітилося зростання ВВП, пожвавилося виробництво в приватному секторі економіки. Немалу роль у цьому відіграла значна фінансова і гуманітарна допомога міжнародних організацій і країн-донорів. Спільно з американськими компаніями відновлюється енергетичний комплекс країни, освоюються перспективні нафтові родовища на сході Грузії, відновлено функціонування нафтопровіду Баку-Супса та розпочато спорудження нових газопровідних мереж в Кутаїсі, Горі, Каспі, Руставі і в інших містах. Позитивні результати для розвитку сільського господарства принесла аграрна реформа.

Грузія імпортує продовольство, енергоносії, автомобілі, техніку і транспортне устаткування, експортує мінеральні води, вина, чай, цитрусові, труби, сплави чорних та кольорових металів, текстильні вироби, реекспортує сиру нафту. Обсяг імпорту 2000 р. оцінювався у 898 млн. дол. США, експорту – 372 млн. дол. США. Найбільшими країнами-імпортерами для Грузії є держави ЄС, Росія, Туреччина і США, найбільші експортери - Росія, Туреччина, Азербайджан та Вірменія.