3. Політико-правові системи держав Закавказзя.

Главою Азербайджанської Республіки є президент, з 2003 р. – Ільхам Алієв, син попереднього президента Гейдара Алієва (15 жовтня 2008 р. I. Алієв переобраний на другий п’ятилітній термін). Вищий законодавчий орган – Міллі меджліс – постійно діючий однопалатний парламент, що обирається на п’ять років. Вищий орган виконавчої влади – Кабінет міністрів на чолі з прем’єр-міністром.

Уся реальна влада в Азербайджані за часів президентства Г.Алієва (1993-2003 рр.) перебувала в його руках, відтак парламент, уряд, інші органи управління були цілковито підпорядковані президенту. Прагнучи міжнародного визнання Азербайджану демократичною державою, правлячий режим намагається йти шляхом демократизації суспільства. Важливими кроками в цьому напрямку можна вважати проголошення пріоритетними демократичних принципів й цінностей Конституцією Азербайджану від 12 листопада 1995 р. і формування багатопартійної системи: наприкінці 1990-х рр. в республіці діяло понад 60 політичних партій, половина з яких мали статус офіційно зареєстрованих.

Найвпливовішою партією є “Єні Азербайджан” (“Новий Азербайджан”), створена Г.Алієвим 1992 р. Наразі вона має більшість місць у парламенті республіки. Найвпливовішими опозиційними партіями є Народний фронт, “Мусават” і Демократична партія, які напередодні парламентських виборів, які відбулися 6 листопада 2005 р., об’єдналися в коаліційний блок “Азадлиг” (“Свобода”). Помітну роль на останніх парламентських виборах відігравав і блок “Єні сіясет” (“Нова політика”), до якого ввійшли Партія національної незалежності, соціал-демократи і Партія національного руху. Серед його представників – президент Азербайджану у 1991-1992 рр. Аяз Муталібов, колишній прем’єр-міністр країни Алі Масімов. Проте силу опозиції та її вплив на суспільство не варто переоцінювати, адже азербайджанський виборець консервативний, і у своїй переважній масі віддав голоси правлячій партії “Єні Азербайджан”, що за результатами виборів отримала більшість депутатських мандатів (63 з 125), тоді як опозиційний блок “Азадлиг” - лише 7.

У Вірменії, згідно з її конституцією, прийнятою на всенародному референдумі 5 липня 1995 р., главою держави є президент, який обирається загальнонародним голосуванням на п’ятирічний термін. Президентом може бути обраний громадянин Республіки Вірменія не молодший 35 років, який постійно проживає у Вірменії впродовж останніх 10 років. Час перебування однієї особи на посаді президента держави обмежений двома термінами. Президент є гарантом конституції, незалежності, територіальної цілісності і безпеки держави, забезпечує нормальне функціонування законодавчої і виконавчої влади.

Перший президент Вірменії колишній дисидент Левон Тер-Петросян (1991-1998 рр.) пішов у відставку після того, як підтримав компромісне рішення з урегулювання карабаського конфлікту, запропоноване міжнародними посередниками. Суть запропонованого компромісу полягала в тому, щоб Нагірний Карабах, формально залишаючись у складі Азербайджану, отримав повну автономію та самоврядування. На дострокових президентських виборах у березні 1998 р. президентом Вірменії обрано Роберта Кочаряна - колишнього керівника Нагірного Карабаху. Останні президентські вибори, що відбулися 19 лютого 2008 р., завершилися перемогою прем’єр-міністра країни Сержа Саргсяна.

Вищим органом законодавчої влади Республіки Вірменії є Національні збори - однопалатний парламент, що обирається на чотирирічний термін за змішаною виборчою системою. Вищий орган виконавчої влади - уряд Республіки Вірменії. Президент призначає прем’єр-міністра і за його представленням - міністрів. Постанови уряду підписує прем’єр-міністр, а завіряє президент країни.

Місцеве самоврядування здійснюється відповідно до закону про адміністративно-територіальний розподіл Республіки Вірменія від 1995 р., за яким територія Вірменії складається з 10-ти областей, міста Єревана, що має статус області й общин. Керівників областей (марзпет) призначає уряд, мера міста Єреван - президент за представленням прем’єр-міністра.

У Вірменії діють суди загальної юрисдикції (господарський, військовий) та спеціалізовані суди. Вищою судовою установою є Рада правосуддя на чолі з президентом. Конституційний суд, який є органом конституційного контролю, складається з дев’яти членів (п’ятьох призначає парламент, чотирьох - президент Республіки Вірменія).

У Вірменії функціонує багатопартійна система. На її лівому фланзі - Демократична партія Вірменії (ДПВ), створена на основі Комуністичної партії Вірменії, що саморозпустилася у вересні 1991 р., на правому - створений 1989 р. Вірменський загальнонаціональний рух (ВЗР), що став наступником Комітету “Карабах”. Після проголошення незалежності Республіки Вірменії були легалізовані політичні партії, що існували на її території до встановлення радянської влади, в тому числі Вірменська революційна федерація (ВРФ) Дашнакцутюн (заснована 1890 р.), партія Рамкавар-Азатакан (заснована у 1921 р.) і партія Гнчакян (заснована у 1887 р.). Найбільш авторитетними політичними силами є блок “Міаснутюн” (“Єдність”), який включає Народну партію і праву Республіканську партію, Демократична партія Вірменії, ВРФ Дашнакцутюн, блок “Іравунк ївши Міабанутюн” (“Право й єднання”), партія “Орінац Єркір” (“Країна закону”), Національно-демократичний союз.

Грузія також є президентською республікою. Першим президентом став Звіад Гамсахурдіа. У грудні 1991 – січні 1992 р. він втратив свою посаду в результаті державного перевороту, що привів на посаду голови Державної ради Грузії, а з жовтня 1992 р. – голови парламенту республіки колишнього секретаря Компартії Грузії і міністра закордонних справ СРСР доби перебудови Едуарда Шеварднадзе.

З.Гамсахурдіа, повернувшись на батьківщину в Мінгрелію (Східна Грузія), розпочав партизанську війну проти уряду Е.Шеварднадзе, використовуючи частину території східної Абхазії як опорну базу в своїй боротьбі з урядовими військами, що загострило грузинсько-абхазьке протистояння. Восени 1993 р. З.Гамсахурдіа здійснив спробу повернути владу, але незабаром загинув за нез’ясованих обставин.

У 1995 – 2003 рр. президентом Грузії був Е.Шеварднадзе. В листопаді 2003 р. він був змушений подати у відставку в результаті так званої “Революції троянд”. На дострокових президентських виборах 4 січня 2004 р. і 5 січня 2008 р. перемогу здобув Михаїл Саакашвілі.

За Конституцією Грузії, прийнятою 24 серпня 1995 р., президент країни, що обирається на п’ятилітній термін й не більше, ніж на два терміни поспіль, є не лише главою держави, а й керівником виконавчої влади. Вищим законодавчим органом є однопалатний парламент, який обирається за пропорційною системою. Виконавчу владу здійснює уряд. Склад уряду призначає президент за погодженням з парламентом. Функції прем’єр – міністра уряду виконує державний міністр. Формування місцевих органів влади – сільських, районних і міських муніципалітетів (сакребуло) – відбувається за змішаною виборчою системою. Мерів міст призначає президент країни.

Вища судова установа – Верховний суд Грузії - здійснює нагляд за виконанням судочинства у міських, районних і крайових судах, а також виконує роль касаційної інстанції. Голову і суддів Верховного суду за представленням президента держави обирає парламент. Конституційний контроль здійснює Конституційний суд у складі 9-ти суддів (трьох призначає президент Грузії, трьох обирає парламент, ще трьох призначає Верховний суд). Термін повноважень Конституційного суду – 10 років, ротація голови суду відбувається через п’ять років.