Святий Престол і Ватикан – остання абсолютна теократична монархія Європи

Місто-держава Ватикан (Святий Престол) (Stato della Citta del Vaticano) – найменша держава в світі, унікальне державоподібне утворення, розташоване в західній частині Риму; центр Римсько-католицької церкви, резиденція її глави – папи римського; межує з Італією – 3,2 км.

Незалежність Ватикан отримав 11 лютого 1929 року, коли Італія визнала суверенітет міста-держави над частиною міста Риму, площею 0,44 км². Ватикан розташований на римському пагорбі з однойменною назвою. Клімат помірний: короткі дощові зими (з вересня до середини травня) з жарким сухим літом (з травня по вересень).

Тут відсутні природні ресурси, адже держава розташована посередині великого міста. Проте всесвітньо знаними ще з епохи Ренесансу є ватиканські сади, що займають частину цього римського пагорба.

Отримати ватіканське підданство можна лише працюючи в установах католицької церкви. Тому його мають близько 500 осіб. Разом з іноземцями, що проживають на території мікро-держави її населення становить лише 921 чол. (липень 2004 року) – в основному італійці та швейцарці, більшість з яких є службовцями ватиканських установ. Поза межами Ватикану розташовані тринадцять споруд у Римі та замок св.Ангела (Кастель-Гандольфо, літня резиденція папи) за межами міста, що мають статус екстериторіальності. Священики, монахи, охоронці і 3 тисячі служників-мирян живуть поза межами Ватикану. Офіційними мовами є латинська та італійська. Релігія – католицизм (державна релігія Італії).

Унікальна некомерційна економіка Ватикану фінансово підтримується на пожертви (відомі як „гріш Святого Петра”) католиків усього світу, прибутками від продажу поштових марок, друкованих видань та сувенірів для туристів, платою за відвідування музеїв. Прибутки і прожитковий мінімум робітників, що працюють у Ватикані, дещо вищі, ніж у тих, хто працює у Римі.

За легендою, першим папою був учень Христа апостол Петро, що прибув до Риму та очолив християнські громаду міста (хоча сам титул з’явився лише через 400 років). Поступово римським єпископам підкорилися всі єпархії Апеннін, а після падіння Західної Римської імперії (476 р.) була зроблена спроба об’єднати в одних руках світську та духовну владу. Папи в якості світських правителів понад тисячу років правили більшою частиною Апеннінського півострова, включаючи Рим.

Історично сучасний Ватикан став спадкоємцем Папської області, що проіснувала з 756 до 1870 року (в середині VІІІ століття франки подарували папі Стефану ІІ Римську область та прилеглі землі). 1870 року Рим і Папська область були окуповані італійськими військами; Папська держава була включена до складу нового Італійського королівства, що означало кінець більш-менш масштабної світської влади понтифіків (пап).

Суперечки між декількома „ув’язненими” у власному Ватіканському палаці папами та Італією були врегульовані лише в 20-х роках ХХ століття. 1929 року італійський уряд Беніто Муссоліні та папа римський Пій ІХ уклали три Латеранські угоди (конкордат), за якими Італія визнала суверенність Ватиканської держави (1984 року Італія та Ватикан уклали новий конкордат). Відповідно до цих угод визначалися кордони Ватикану, право на самостійну зовнішню політику, а католицизму в Італії було надано особливого статусу головної державної релігії.

Ватикан – країна без власної поліції та судів. Злочини розслідуються поліцією Риму, а відповідальність за оборону міста-держави несе Італія. Охорону Ватикану здійснюють 96 гвардійців, швейцарців за національністю, що є історичною традицією.

Ватикан має дипломатичні зносини з 120 країнами. Зв’язки з ними підтримуються через нунціїв, які прирівнюються за рангом до послів. У 60 країнах акредитовані папські дипломати, при папському престолі представлені уряди 60 країн.

За формою правління Ватикан є абсолютною теократичною монархією. Це – єдина в світі теократична держава, що має всі атрибути державності, найбільший релігійно-ідеологічний центр католицизму. Поєднання світської та релігійної влади – рідкий випадок в історії новітнього часу. Папа римський керує всією католицькою церквою з її багатьма організаціями, що діють у більшості країн світу. Міжнародне значення Ватикану та його вплив на католиків всього світу величезний.

Ватикан не має конституції в точному розумінні цього слова. Її роль виконували конституційні акти міста-держави Ватикан від 7 червня 1929 року, найважливішими з яких були Основний закон та „апостолічна конституція” від 15 серпня 1967 року (Regiminі Ecclesiе Universaе). Цей акт не є класичною конституцією, хоча він регулює засади організації владарювання на відповідній території. Її особливості значною мірою зумовлені тим, що папа як глава католицької церкви поширює свою духовну владу на сотні мільйонів людей в усіх куточках світу (католицизм нині сповідує понад 1 млрд. чоловік). У листопаді 2000 року папа оприлюднив новий Основний закон Ватикану (набув чинності в лютому 2001 року), який фактично закріпив систему розподілу влади.

Глава держави – папа римський, що має офіційний титул: Єпископ Риму, Вікарій Ісуса Христа, Спадкоємець Князя Апостолів, Верховний Першосвященник Вселенської Церкви, Примас Італії, Архієпископ і Митрополит Римської Провінції, Глава держави-міста Ватикан, Раб рабів Божих. Він обирається пожиттєво колегією кардиналів, як правило, з числа кардиналів (але при умові, що потенційному папі не більше 80 років), таємним голосуванням, більшістю в 2/3 голосів плюс один голос. Вибори проводяться не пізніше, ніж через 18 днів після смерті попереднього папи.

Останні вибори папи римського відбулися 19 квітня 2005 року після смерті Івана Павла ІІ (Кароля Войтили). Новообраним папою став кардинал Йозеф Ратцингер, що став 265-м папою римським Бенедиктом ХVІ. Нинішнього папу вважають „войтиланом”, тобто продовжувачем політики Папи Войтили – Івана Павла ІІ. За різку і непримириму позицію стосовно ліберальної частини католицької церкви Й.Ратцингер отримав серед німецьких католиків прізвисько Рanzerkardinal (кардинал-панцерник).

Папі римському належить вся повнота законодавчої, виконавчої і судової влади. Він представляє Ватикан на міжнародній арені, до його компетенції входить укладення, ратифікація та денонсація міжнародних договорів і конкордатів, прийом та призначення дипломатичних представників.

Відповідно до Основного закону 2000 р. законодавча влада делегується папою постійно діючій однопалатній Папській раді, що складається з кардинала-президента та інших кардиналів, яких папа призначає на п’ять років.

Вищими консультативними органами Ватикану є Вселенський собор римсько-католицької церкви, Колегія кардиналів і Синод єпископів.

Вселенський собор – зібрання єпископів католицької церкви, що скликається папою для вирішення важливих церковних справ. Скликається досить рідко: ХІХ Вселенський (Тридентський) собор засідав у ХVІ сторіччі (в часи Контрреформації), ХХ (Перший Ватиканський) – в 1870 році; останній, ХХІ Вселенський собор (Другий Ватиканський) тривав з перервами чотири роки (1962-1965 рр.) і прийняв програму „оновлення церкви”.

У період вакантності папського престолу влада належить Священній колегії (колегії кардиналів). Колегія кардиналів – дорадчий орган при папі; збирається для обговорення найбільш важливих церковних справ та для виборів папи.

Під час обрання папи колегія носить назву конклаву, в роботі якого беруть участь кардинали, яким ще не виповнилося 80 років і призначаються папою довічно. Число кардиналів непостійне (але більше 170): 1/3 з них входить до складу Римської курії, інші посідають керівні посади в римсько-католицькій церкві в інших країнах. Рішення колегії кардиналів мають бути затверджені новообраним папою.

Папа затверджує бюджет Ватикану за поданням губернатора, що супроводжується висновком Генерального державного радника. Губернатор призначається й усувається з посади папою, перед яким він є відповідальним. У такий же спосіб обіймає посаду Генеральний державний радник, котрий здійснює дорадчі функції. Зокрема, він надає висновки з тих питань, з яких до нього звертається Верховний глава церкви. Папа може делегувати губернатору правомочності щодо управління Ватиканом. Передбачена також можливість делегування судової влади. Проте, по суті, її здійснюють суди, вищим з яких є Суд сигнатури. Основу правової системи Ватикану складає канонічне право.

Синод єпископів – дорадчий орган при папі римському, до якого входять представники національних єпископатів і міжнародних католицьких організацій, одна частина членів якого призначається папою, інша – обирається національними єпископськими конференціями. Синод скликається папою один раз на три роки. Рішення Синоду приймаються 2/3 голосів і набувають чинності після затвердження папою.

Ватикан не лише світовий католицький центр, а й всесвітньовідомий культурний центр, де зосереджені скарби культури і мистецтва: Собор Святого Петра (1500-1626 рр.) – найбільший християнський храм у світі; багаточисельні музеї (зокрема, Григоріанські: єгипетський та етруський); барокова площа Святого Петра (ХVІІ ст.); палацовий комплекс Скала Реджа (ХVІІ ст.) і Зала Реджа (ХVІ ст.); капели Паоліна (ХVІ ст.) і Сикстинська (ХV ст.; фрески Мікеланджело), Миколи V (ХV ст.); апартаменти Борджа зі Станцями Рафаеля; двори: Сан-Дамазо з Лоджіями Рафаеля; сади з Казино Пія ІV (ХVІ ст.). В палацах Ватикану знаходяться багаточисельні музеї, бібліотеки, в яких зібрані безцінні скарби – твори Праксителя, Караваджо, Тиціана, Мікеланджело, Рафаеля, тисячі рідкісних манускриптів.

Нагальними проблемами Ватикану є досягнення міжрелігійного діалогу та примирення, адаптація церковного вчення в епоху стрімких змін і глобалізації.