75

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин

Кафедра країнознавства

Сербіна Н.Ф.,

Кривонос Р.А.

МАЛІ ДЕРЖАВИ ЄВРОПИ

Навчальні матеріали

з курсу

„КРАЇНОЗНАВСТВО

Європи та Північної Америки”

Київ - 2007

Підготовлено кандидатом історичних наук Н.Ф.Сербіною та кандидатом політичних наук Р.А.Кривоносом.

Затверджено на засіданні кафедри країнознавства

(Протокол № 9 від „____” ________ 2007 р.).

Сербіна Н.Ф., Кривонос Р.А. Малі країни Європи: Навчальні матеріали з курсу „Країнознавство Європи та Північної Америки”. – К.: ІМВ, 2007. – 75 с.

Навчальні матеріали з курсу „Країнознавство Європи та Північної Америки” містять інформацію про малі країни Європи. Призначені для допомоги студентам у роботі над вивченням матеріалу курсу.

© Н.Ф.Сербіна, Р.А.Кривонос, 2007.

© Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2007.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Белюкс	Економічний союз між Бельгією та Люксембургом, Belgium-Luxembourg Economic Union, BLEU
Бенілюкс	З 1947 р. – митний, а з 1958  р.– економічний союз між Бельгією, Нідерландами та Люксембургом, Benelux Economic Union
ЄАВТ	Європейська Асоціація Вільної Торгівлі, European Free Trade Association, EFTA
Євратом	Європейське Співтовариство з Атомної Енергії
ЄЕС	Європейське Економічне Співтовариство
ЄС	Європейське співтовариство, European Community, EC
ЄС	Європейський Союз
ЄСВС	Європейське Співтовариство Вугілля і Сталі
ЗЄС	Західноєвропейський Союз
МВФ	Міжнародний валютний фонд
НАТО	Організація Північноатлантичного Договору, North Atlantic Treaty Organization, NATO
НБСЄ/ОБСЄ	Нарада з Безпеки та Співробітництва у Європі, з 1995 року – Організація з Безпеки та Співробітництва у Європі
ООН	Організація Об’єднаних Націй
РЄ	Рада Європи
США	Сполучені Штати Америки
ТНК	Транснаціональна корпорація
ЦСЄ	Центрально-Східна Європа

ВСТУП

Зазвичай, об’єктом досліджень в українській науці стають великі держави, такі як США, Росія, Франція. Таку ситуацію певною мірою можна пояснити радянської спадщиною, адже зовнішня політика Радянського Союзу традиційно порівнювалася нашими науковцями із зовнішньою політикою провідних західних держав. Відповідно, політика „карликів” на міжнародній арені опинялася поза межами наукового дискурсу, як позбавлена не лише практичного, але, значною мірою, й теоретичного інтересу.

Сьогодні незалежна Україна є великою регіональною державою. Проте її важко порівняти за масштабом із Радянським Союзом, США чи іншою великою державою. Тому, можна зробити висновок, що для української зовнішньої політики інтерес являє не лише зовнішньополітичний досвід великих держав, але й малих країн Європи, яким попри малі масштаби, завдяки зваженій і продуманій зовнішній політиці вдається ефективно реалізовувати дві найважливіші зовнішньополітичні цілі: гарантувати власну безпеку та забезпечувати добробут власного населення. Ці ж дві загальні цілі стоять і перед нашою, українською, зовнішньою політикою.

За розмірами малі країни Європи можна розділити на дві групи: міні-держави – Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Мальту та вже зовсім маленькі мікро-державні утворення – Андорру, Ватикан, Ліхтенштейн, Монако, Республіку Сан-Марино.

Особливістю держав першої групи є збереження монархічної форми правління (окрім Мальти, але навіть вона, попри республіканський лад, залишається учасницею Співдружності Націй). Збереження монархій не завадило цим країнам перетворитися на квітучі демократії. Влада монархів тут на відміну від, скажімо, Великої Британії, обмежена не лише парламентами але й конституційними документами, а тому має ще більш символічний характер.

Попри свої малі розміри міні-держави відіграють далеко не останню роль у міжнародних справах та світовій економіці. Скажімо, Велике Герцогство Люксембург посідає перше місце у світі за виплавкою сталі на душу населення, Голландія є найбільшим продуцентом квітів тощо.

Особливістю мікро-держав є те, що їх швидше слід назвати державоподібними утвореннями, адже незначні розміри території та населення попри міжнародно визнаний статус не дають їм можливості функціонувати як звичайним державам, здійснюючи повний набір функцій, що витікають із суверенітету. Мікро-держави є швидше рудиментом середньовічної міжнародної системи, в якій стиралися відмінності між державою та приватним володінням. Попри такий рудиментарний характер вони залишаються цілком життєздатними суспільними утвореннями, а окремі з них, скажімо, Ватикан, відіграють важливу роль у світовій політиці.

Особливості державного устрою, політичної системи та економічного розвитку Королівства Нідерландів

Розпочнемо розгляд з Королівства Нідерландів (Koninkrijk der Nederlanden). Іноді королівство називають просто – Нідерланди, неофіційно державу ще звуть Голландією за назвою найбільшої провінції. Королівство розташоване в Західній Європі, на узбережжі Північного моря; межує з Бельгією (450 км) та Німеччиною (577 км).

Площа території країни становить 41 526 км², вона включає власне Нідерланди, а також залежні території – Аруба та Нідерландські Антильські острови.

У назві країни („Низькі Землі”) міститься головна характеристика її рельєфу. Близько половини території, головним чином в західній частині, знаходиться нижче рівня моря. На сході переважають вкриті пагорбами рівнини, їх висота рідко досягає 50 метрів вище рівня моря. На півдні територію країни пересікають ріки Рейн, Маас і Шельда, що формують єдину дельту, яка забезпечує морському транспорту доступ до внутрішніх районів не лише Нідерландів, але й інших держав Західної Європи.

Вздовж берега тягнуться ряди піщаних дюн, далі лежать низини, захищені від затоплення греблями та дамбами. В морі, вздовж берега, розташовані Західно-Фризькі острови та частково затоплені дюни. У 1932 році Зейдер-Зее, велика морська затока була розділена шлюзованою греблею на дві частини: затоку Ваддензее і внутрішнє водоймище Ейселмеєр, яке пізніше стало прісноводним озером. Відвойовані у моря ділянки, польдери (осушені землі) (Флеволанд, Північно-Східний польдер та інші) за останні десятиліття збільшились на 225 тисяч гектарів. Найнижча точка Нідерландів – польдер Принца Александра (7 м), найвища – Ваалзерберг (321 м).

Лісові масиви у Нідерландах займають лише 8 відсотків території, тому ретельно охороняються державою.

Клімат помірний, морський: прохолодне літо, м’яка зима.

Країна бідна на природні ресурси: незначні родовища торфу та вугілля розташовані в провінції Лімбурґ. В 50-х роках ХХ століття в провінції Ґронінґен були знайдені поклади природного газу та нафти. ^{Газове родовище, знайдене в 1959 р. є третім за розмірами у світі}. Орні землі займають чверть території Нідерландів.

Голландія – одна з найбільш щільно заселених країн Європи та світу (в середньому 386,9 осіб/км²); її населення становить близько 16,3 млн. чоловік (2004 р.); тут мешкають голландці – 83 %, фламандці – 12 %, німці, французи та інші – 5 %. Поза межами країни проживає близько 1 млн. голландців (переважно в Бельгії, Німеччині, США). Офіційна мова – нідерландська (голландська).

У релігійному відношенні Нідерланди довгий час були протестантською країною, однією з перших у Європі, де була забезпечена свобода віровизнання. В результаті сьогодні ситуація змінилася. Католицизм сповідує 31 % населення, протестантизм – 21 %, іслам та інші релігії – 8 %, зате дуже високою (40 %) є частка позаконфесійного населення.

Столицею Нідерландів є м. Амстердам (1105 тис. чол.), але з 1588 року місцем перебування уряду залишається Гаага: тут розташовані резиденція короля, Генеральних штатів, Державної ради, міністерств, Верховного суду. На противагу їй Амстердам – великий порт та промисловий осередок, найважливіший фінансовий центр Європи, „ювелірна столиця” світу.

Поселення, яке з’явилося в 1275 році після будівництва дамби на річці Амстел, стало містом в 1300 році. 1369 року воно ввійшло в Ганзейський союз. Після здобуття Голландією незалежності від Іспанії місто стало головним комерційним та фінансовим центром Північної Європи. В ХVІІ столітті Амстердам починає відігравати роль культурного центру Європи. Амстердам – місто каналів та мостів. Загальна довжина каналів в межах міста 80 км. Місто розділене каналами на 90 островів, з’єднаних між собою 400 мостами. Майже все місто стоїть на палях. Визначні пам’ятками є Королівський палац (1648), що стоїть на 13 тисячах дерев’яних паль, Нова церква, будівництво якої почалося в 1408 році – місце інавгурації голландських монархів з 1815 року; будинок Рембрандта, музей Ван Гога, Державний Музей, Академія наук і мистецтв.

Нідерланди мають процвітаючу і відкриту економіку, що залежить в основному від міжнародної торгівлі. Для неї характерні стабільні промислові зв’язки, незначна інфляція, значний профіцит зовнішньоторговельного балансу. Окрім того країна відіграє важливу роль в якості європейського транспортного вузла.

Нідерланди були серед перших одинадцяти країн ЄС, що ввійшли в зону євро 1 січня 1999 р. Останні чотири роки голландська економіка зростає на 3 % щорічно, в 2006 році реальний ВВП склав 512 млрд. дол. (за офіційним обмінним курсом – 612,7 млрд.), або 31700 дол. на душу населення. В 2001 році уряд країни здійснив податкову реформу, яка значно знизила високий рівень податків на прибуток. ^{Амстердам є найбільшим світовим фінансовим регіоном, після Швейцарського.}

^{Голландія є прикладом передової постіндустріальної країни: сільське господарство складає тут лише 3,6 % ВВП країни, промисловість – 28,5 %, а послуги – аж 67,9 %. Незважаючи на таку незначну частку сільського господарства, за останні 25 років виробництво продукції цього сектору збільшилось втричі, а інтенсивність ведення сільського господарства в країні така, що на продукти харчування припадає понад 20 % голландського експорту.}

В промисловому виробництві переважають харчова та хімічна промисловість, нафтопереробна галузь та машинобудування. Близько половини виробництва орієнтовано на експорт. Величезне значення для економіки країни мають чотири найбільші транснаціональні корпорації – британсько-голландська нафтова компанія „Роял Датч-Шелл”, британсько-голландський концерн з виробництва продуктів харчування й технічних жирів „Юнілевер”, голландсько-німецька компанія з виробництва штучного шовку „АКЮ” та голландсько-американський тютюновий концерн „Філіпс”. ^{Але одночасно Нідерланди вважаються країною малого і середнього бізнесу, частка таких підприємств складає 23 % в експорті.}

У високомеханізованому сільськогосподарському секторі зайнято лише чотири відсотки робочої сили, але він забезпечує значний надлишок продуктів харчування для харчової промисловості та експорту. Голландці утримують третє місце в світі за обсягом експорту сільськогосподарської продукції (після США і Франції),окрім того країна є найбільшим у світі експортером квітів.

^{Хоча на долю Нідерландів припадає лише 2,5 % площі сільськогосподарських угідь країн ЄС, вони виробляють 8,2 % всієї сільськогосподарської продукції (у грошевому виразі). За цим показником Нідерланди випереджають Велику Британію у 8 разів, Німеччину і Францію - у 5 разів.}

^{Сучасна Голландія займає чотирнадцяте місце у світовому господарстві за обсягом ВВП (365 млрд. дол.) і восьме за експортом. А її ВВП на душу населення складає 23,5 тис. дол. - четвертий показник у світі.}

У І ст. до н.е. частина сучасних Нідерландів була завойована римлянами. Через 300 років на цю територію вторглись германські племена: фризи захопили північ країни, сакси – схід, а франки – південь і захід. Франки, найбільш активні із завойовників, поступово підкорили собі саксів та фризів, навернувши їх у християнство. В V столітті нідерландські землі ввійшли до складу Франкської держави, пізніше, з 800 року – до складу імперії Карла Великого, 843 р. – Лотарингії, 870 року ця територія стала частиною Східно-Франкського королівства, а потім у 925 – Священної Римської імперії.

У ХІ столітті утворилося графство Голландія (вперше згадується у 1018 р.). У ІХ-Х століттях стали звичним явищем набіги вікінгів на європейські міста, що були розташовані на морському узбережжі та берегах річок. Це призвело до появи добре захищених міст-фортець. Голландія, на території якої протягом ХІІ-ХІV століть з’являється декілька великих та добре укріплених міст, стає важливим торговельним центром, де багаті купці були наділені владою набагато більшою, ніж дворяни. У 1463 році вперше були скликані Генеральні штати – орган станового представництва провінцій.

У ХV столітті графства Фландрія й Голландія, герцогства Брабант і Гельдерланд та єпархія Утрехт, які існували на території сучасних Нідерландів і Бельгії, в результаті війн, інтриг, династичних шлюбів опинилися під владою бургундських герцогів, а згодом австрійських Габсбургів (1447 р.). У 1519 році ці землі перейшли до Карла V Габсбурга, короля Іспанії; 1555 року він віддав Іспанію й Нідерланди своєму сину Філіпу ІІ. Таким чином, до середини ХVІ століття склався комплекс земель із 17 провінцій під загальною назвою Нідерланди.

Жорстоке правління Філіпа ІІ стало однією з причин довготривалої (1568-1648 рр.) і кровопролитної війни, в якій голландці відстояли свою незалежність у боротьбі з Іспанією. Однак головною причиною війни було протистояння протестантів, надзвичайно впливових у Голландії, і католицької церкви, одним із головних осередків якої була Іспанія.

В 1579 році була створена Утрехтська унія – перша в світі буржуазна держава, що складалася з північних і частини південних провінцій. У 1581 р. вона проголосила незалежність від Іспанії (провінції, що ввійшли в унію, стали називатись Нідерландами, а ті, що не приєдналися до неї – Бельгією). Офіційно Іспанія визнала суверенітет голландської Республіки Об’єднаних Провінцій Нідерландів лише в 1648 році після закінчення Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр.).

У 1600 році з Амстердама вийшли три торговельні кораблі, що попливли у Південно-Східну Азію, до Індонезії. Це плавання поклало початок голландській торговельній та колоніальній експансії. В результаті до середини ХVІІ ст. Нідерланди перетворилися в провідну торговельну і морську державу Європи. Мережа голландських торговельних пунктів сягала Африки, Південно-Східної Азії й Америки, складаючи конкуренцію Англії. Поступово сформувалася велика голландська колоніальна імперія. Вона охоплювала Нідерландську Індію (Індонезію), о. Цейлон в Азії, Гвіану і Малі Антильські острови в Америці, Капську колонію в Африці.

Торгівельна конкуренція призвела до англо-голландських війн 1652-1654 рр., а потім у 1664-1667 рр. Окрім того, в ХVІІ столітті Голландії довелося воювали з Францією під час правління там Людовика ХІV (1638 – 1715 рр.). У цих війнах голландці зазнали поразки і протягом ХVІІІ століття Нідерланди змушені були визнати першість Британії на морі та Франції – на континенті.

Кінець ХVІІІ ст. у Нідерландах – це час боротьби між консерваторами і Патріотичною партією, що вимагала демократичних перетворень. 1795 р. голландці з допомогою французьких військ проголосили Батавську Республіку за моделлю революційної Франції. У 1806 році замість неї Наполеон І заснував королівство Голландію на чолі зі своїм братом Людовіком. У 1810 р. воно ввійшло безпосередньо до складу Французької Імперії. Цією обставиною краще за інших скористалася Велика Британія, прибравши до рук більшість голландських колоній.

Після поразки Наполеона Нідерланди в 1815 р. отримали незалежність. Тоді ж було утворено Нідерландське королівство у складі Голландії (до якої входив також і Люксембург) та Бельгії; 1830 р. Бельгія вийшла із складу королівства.

Друга половина ХІХ сторіччя була періодом економічного розвитку та соціальних реформ. Розквіт тривав до Першої світової війни, коли були блоковані всі морські порти країни. В роки Другої світової війни німецькі війська окупували Голландію, завдавши її економіці значних збитків. Післявоєнні роки ознаменувалися відбудовою господарства і втратою колоній. У 1949 році Голландія, програвши війну індонезійським націоналістам, змушена була визнати незалежність однієї зі своїх найстаріших колоній - Індонезії. Пізніше незалежність отримали Нова Гвінея (1962 р.) і Сурінам (1975 р.).

Нідерланди – унітарна держава. В адміністративно-територіальному відношенні вони поділяються на 12 провінцій, які в свою чергу складаються з громад і кантонів. Заморські території – Нідерландські Антильські острови й острів Аруба в Вест-Індії – з 1954 року користуються правами самоуправління, але визнають владу нідерландського монарха, в компетенцію якого входять питання оборони та міжнародних відносин. Монарх представлений тут губернаторами.

Населення кожної провінції обирає „штати” (асамблею) строком на чотири роки. Зі свого складу члени асамблеї формують виконавчий комітет. Представником центрального уряду в провінції є королівський комісар, якого формально призначає глава держави. Комісар головує в асамблеї провінції з правом дорадчого голосу і є повноправним членом виконкому, де головує з правом вирішального голосу. Нижчою ланкою адміністративно-територіального поділу є громади. В громадах функціонує три владні інституції – асамблея, виконавча рада і бургомістр. Взаємовідносини між ними побудовані за схемою, прийнятою для провінцій.

Першу конституцію країни, яка мала антифеодальний, республіканський характер було прийнято в 1798 р. Згідно з нею створювалася Батавська Республіка. 1814 р. було схвалено конституцію Голландського королівства, яка певною мірою обмежила владу монарха. У 1840 р. після відповідних конституційних змін у Нідерландах встановлено справжню конституційну монархію. Під час революційних подій 1848 року, які охопили всю Європу, було прийнято ще одну конституцію. Вона сприяла подальшій демократизації державного ладу Нідерландів. 1887 року здійснено перегляд цієї конституції, у зв’язку з чим вона стала називатися Конституцією 1887 року. До неї з час від часу вносилися зміни і доповнення, проте залишилися незмінними встановлені засади побудови механізму здійснення влади. Серед найважливіших – ті, що стосувалися виборчого права і виборчої системи. Нині діюча редакція конституції схвалена 17 лютого 1983 року (набула чинності в 1984 року).

Форма державного правління в Нідерландах – парламентська монархія. Законодавчі повноваження належать парламенту, який складається із Першої (верхньої) палати – Eerste Kamer der Staten General і Другої (нижньої) – Weed Kamer der Staten General, і монарха.

Перша палата складається з 75 депутатів. Вона обирається членами провінційних рад терміном на шість років із оновленням половини складу кожні три роки.

Друга палата, що складається з 150 депутатів, обирається шляхом загальних прямих виборів на основі пропорційного представництва терміном на чотири роки.

Правом законодавчої ініціативи та затвердження уряду наділена Друга палата. Закони приймаються обома палатами і направляються монарху на затвердження.

Монарх (з 1980 року - королева Беатріс Вільгельміна Армгард з династії Оранських-Насау) є главою держави. Монарх наділений досить широкими правами. Спільно з парламентом здійснює законодавчу владу, спільно з урядом – виконавчу, через суди – судову. Конституція закріплює за главою держави такі функції: він призначає прем’єр-міністра і за його рекомендацією – інших міністрів та комісарів у провінціях. Кожного року в третій вівторок вересня на об’єднаній сесії парламенту глава держави виступає з доповіддю про основні напрямки державної політики, затверджує законопроекти, керує зовнішніми зносинами, має право помилування. Однак його повноваження в багатьох випадках носять формальний характер, оскільки значну кількість королівських функцій здійснює уряд. Особа короля є недоторканною.

Особливістю державного механізму в Нідерландах є наявність передбаченого конституцією спеціального органу – державної ради (один із найстаріших та найважливіших державних органів) для попереднього розгляду законопроектів та розв’язання адміністративних суперечок. Її члени (в основному це колишні державні діячі, судді, бізнесмени) призначаються королем пожиттєво за рекомендацією міністра внутрішніх справ та після наради з міністром юстиції.

Найбільшими політичними партіями Нідерландів є: Християнсько-демократичний заклик (на останніх виборах до Другої палати 22 листопада 2006 р. отримав 26,5 % голосів), Партія праці (21,2 %), Соціалістична партія (16,6 %), праволіберальна Народна партія за свободу і демократію (14,6 %) та значна кількість дрібних партій.

Групами політичного впливу в Нідерландах є: Федерація нідерландських профспілок (включає соціалістичні та католицькі профспілки), Нідерландське національне об’єднання християнських профспілок (протестанти); Федерація католицьких і протестантських асоціацій підприємців; Міжцерковна рада миру (IKV); транснаціональні корпорації (ТНК); позаконфесійна Федерація підприємств Нідерландів.

Голландія – одна із засновниць митного (1947 р.), а пізніше – економічного (1958 р.) союзу Бенілюкс, НАТО (1949 р.) та Європейського Економічного Співтовариства (1957 р.), а також брала активну участь у створенні зони євро в 1999 році.

Основні етапи його конституційного розвитку Королівства Бельгія

Королівство Бельгія (Royaume de Beldiqiue) – держава, розташована на північному заході Європи; межує з Нідерландами (450 км), ФРН (167 км.), Люксембургом (148 км) і Францією (620 км).

Територія Бельгії становить 30,5 тисяч км²; на терені країни виділяються три природних райони: берегова рівнина, центральне плато та гори Арденни. Берегова рівнина, що розташована на північному заході країни, складається з піщаних дюн і польдерів. Центральне плато – горбиста область із родючими ґрунтами. Стародавні Арденни, зруйновані ерозією, знаходяться на південному сході Бельгії, продовжуючись у Франції. Найвища точка – гора Ботранж – 694 м. Клімат помірний: м’яка зима, прохолодне літо; дощі, вологість хмарність. Бельгія має обмежені природні ресурси: ^{вапно, невеликі запаси залізної руди,} кам’яне вугілля та природний газ.

Населення Бельгії складає 10,38 млн. чол. (липень 2006 р.). До нього входять різноманітні етнічні групи – фламандці – 58 %, валлони – 31 %, італійці, німці та інші – 11 %. Відповідно, населення Бельгії розмовляє кількома мовами - фламандською (58 %), французькою – (32 %), німецькою (10 %); офіційними визнані дві перші, німецька користується культурною автономією. Релігія: католицизм сповідує 85 % населення, протестантизм та інші – 15 %. Столиця – м. Брюссель; інші великі міста: Антверпен, Гент, Льєж, Бас тонь, Брюгге, Монс, Намір.

^{Основними галузями економіки Бельгії є металургія (виробництво чавуну та сталі), суднобудування, хімічн,а текстильна, харчова, електронна, цементна промисловість, обробка алмазів (Антверпен – найбільший „діамантовий” центр у світі), переробка сільськогосподарської продукції. Природні умови Бельгії вважаються найсприятливішими сільського господарства у Західній Європі, але для сільськогосподарських потреб використовується лише четверта частина території.}

^{Бельгія, характеризується найсприятливішим у світі інвестиційним кліматом. Яскравим свідченням цього може бути той факт, що Королівство займає перше місце у світі за виробництвом автомобілів на душу населення, не маючи при цьому жодної власної національної марки у цій галузі.}

^{Економіка Бельгії значною мірою залежить від міжнародної торгівлі. Найбільша частка зовнішньої торгівлі припадає на країни ЄС; головними торговельними партнерами є Німеччина, Нідерланди, Франція і Велика Британія.}

У ІІІ сторіччі до н.е. територію країни населяли кельтські племена белгів. У 57 році до н.е. стала римською провінцією Белгіка або Бельгійська Галлія (пізніше Фландрія) після завоювання її Юлієм Цезарем.

В ІV сторіччі на територію Бельгії переселились германські племена; у V столітті Бельгія ввійшла до складу Франкської держави. В 843 році західна частина країни відійшла до Західно-Франкського королівства і сформувалось графство Фландрія. Східні території стали частиною герцогства Лотарінгія, дещо пізніше виникло герцогство Брабант. У 1384 році Фландрія ввійшла до складу Бургундської держави, а 1430 року до неї приєднався Брабант.

Брюссель став резиденцією бургундських герцогів. У 1482 році Бельгія була завойована Іспанією. 1714 року іспанське панування в країні змінилося австрійським. Лише в 1794 році територія Бельгії була звільнена від австрійців та приєднана до Франції. В 1815 році за рішенням Віденського мирного конгресу, що підвів підсумки епохи наполеонівських воєн, Бельгія ввійшла до складу Нідерландів.

Самостійна бельгійська держава виникла після поділу Нідерландів. Поділ був наслідком складної взаємодії зовнішніх та внутрішніх чинників, зокрема, політичного компромісу, який досягли з цього приводу тогочасні великі європейські держави, і визвольної боротьби населення самої країни. Країна отримала незалежність 4 жовтня 1830 року. Одночасно було оголошено про її вічний нейтралітет.

Після Другої світової війни в країні загострилися міжнаціональні відносини між фламандцями та валлонами. В листопаді 1945 року Валлонський національний конгрес виступив з вимогою надання Валлонії автономії в рамках єдиної держави. У Фландрії розвивались аналогічні процеси. З метою знайти оптимальне вирішення національного питання урядом Бельгії в 1948 році було створено Дослідницький Центр для пошуків національного вирішення соціальних, політичних і юридичних проблем різних регіонів країни. Постійні конфлікти між двома найбільшими етнічними спільнотами сприяли процесу поетапної „федералізації” країни.

Конституційна реформа, що розпочалася в Бельгії з 1970 року, привела до офіційного перетворення країни у федеративну державу за формою державно-територіального устрою (з 1 січня 1989 року). Найважливіші зміни до Конституції було зроблено в 1988 - 1993 рр. При цьому спочатку було зафіксовано існування трьох культурно-лінгвістичних спільнот: фламандськомовної, франкомовної, та німецькомовної, потім утворені три економічно автономні регіони: Фландрія, Валлонія і Брюссель (його офіційно визнано двомовним). Остаточно федеративну реформу було закріплено в поправках до Конституції від 14 липня 1993 р.

У лінгвістичних спільнотах (французька, фламандська й німецькомовна) та лінгвістичних регіонах (нідерландський – на півночі, французький – на півдні та двомовний Брюссельський (80 % франкофонів і 20 % фламандців) у центрі) створені відповідні представницькі та виконавчі органи. Разом з тим в адміністративно-територіальному відношенні Бельгія все ще ділиться на десять провінцій – по 5 у Фландрії й Валлонії. Таким чином, особливістю її федеративного устрою є паралельне функціонування двох видів суб’єктів федерації – мовних спільнот і регіонів.

Спільноти здійснюють автономію в сферах культури, нації, освіти, туризму тощо; і наділені повноваженнями укладати міжнародні договори. Спільноти мають власні уряди й законодавчі органи – ради. Валлонський, Фламандський і Брюссельський регіони мають територіально-економічну автономію, наділені широкими повноваженнями, мають власні уряди й ради (законодавчі органи).

За формою правління Бельгія – конституційна спадкова монархія. Вперше Конституція була прийнята у 1831 році. Вона переглядалась у 1893, 1920-1921, 1967-1971 роках та в 1993 році. Без згоди парламенту король не має права призначити собі спадкоємця (на випадок відсутності спадкоємця – принца). З 9 серпня 1993 року королем бельгійців (офіційний титул) є Альберт ІІ, який змінив на престолі Бодуена І.

Конституція 1831 року проголосила принцип поділу влади: законодавча влада здійснюється королем і парламентом, виконавча – королем і урядом, судова – судами. Законодавчі повноваження належать королю і парламенту – Федеральним Палатам (Chambres Federales). Їх дві – палата представників і сенат. З 1970 року обидві палати є рівноправними.

До складу палати представників входить 150 депутатів, які обираються на чотири роки шляхом прямих виборів за системою пропорційного представництва. Сенат складається з 71 сенатора, з яких один – спадкоємець корони, 40 обираються прямими виборами (25 у Фландрії і 15 у Валлонії), по 10 чоловік – із складу Фламандської ради і Ради французької спільноти, один – від Ради німецькомовної спільноти і відповідно по шість і чотири нових члени кооптують сенатори-фламандці та сенатори – франкофони. Термін повноважень сенату також складає чотири роки. Відповідно до реформи 1921 року право бути обраним у сенат обмежено певними умовами (зокрема, майновим цензом), які не передбачені при виборах у палату представників. Тим самим підкреслюється особлива роль сенату.

Право таємного голосування діє в Бельгії з 1877 року; 1919 було введено загальне рівне виборче право для чоловіків і частково – для жінок. З 1948 року загальне виборче право було розповсюджене для всіх жінок-виборців. Останні парламентські вибори відбулися 18 травня 2003 року.

До палати представників пройшли: Фламандські ліберали й демократи (15,4 голосів), Соціальна прогресивна альтернатива (14,9 %), Християнські демократи і Фландрія (13,3 %), праворадикальний „Фламандський інтерес” (11,6 %) – всі фламандські; Соціалістична партія (13 %), Реформістський рух (11,4 %), Гуманістичний і демократичний центр (5,5 %) та „Еколо” (3,1 %) – всі франкомовні.

Бельгію часто називають перехрестям Західної Європи; більшість західноєвропейських столиць знаходиться не далі 1000 кілометрів від Брюсселю, що є місцем перебування головних органів ЄС та НАТО.

Однією з перших спроб впровадження в життя ідеї економічної інтеграції західноєвропейських держав був створений 1921 року економічний союз між Бельгією та Люксембургом – Белюкс (Belgium-Luxembourg Economic Union, BLEU). Після Другої світової війни Бельгія увійшла спочатку до митного (1947 р.), а пізніше – економічного (1958 р.) союзу Бенілюкс.

Саме в столиці Бельгії 17 березня 1948 р. було підписано Брюссельський Пакт про Західний союз. У вересні 1948 р. на базі Брюссельського пакту було створено Організацію оборони Західного Союзу. 1949 р. Бельгія увійшла до НАТО та стала однією з держав-засновниць Ради Європи. У 1951 р. Бельгія стала державою-засновницею Європейського Співтовариства Вугілля та Сталі (ЄСВС), а у 1957-му і двох інших співтовариств - Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом).

Згідно із Договором про економічну, соціальну і культурну співпрацю та колективну самооборону від 23 жовтня 1954 р., який замінив підписаний у 1948 році Брюссельський Пакт, пристосувавши його до нових тенденцій розвитку в Європі Бельгія увійшла до Західноєвропейського Союзу (ЗЄС). Саме до Брюсселя з Парижа було перенесено штаб-квартиру НАТО у зв’язку з виходом Франції з військової організації НАТО у 1967 р.