3. Політична система України.

Упродовж 1991-2006 рр. в Україні застосовувалося кілька форм організації президентського інституту влади. Спочатку, у 1991-1995 рр., було закладено правові основи для президентсько-парламентської республіки з відповідним обсягом президентських прерогатив. Після ухвалення у 1995 р. Конституційного договору Україна наблизилася до президентської республіки. У 1996 р., після ухвалення нової Конституції, Україна знов спрямувала зусилля у бік змішаної (напівпрезидентської) форми правління. І, нарешті, після “помаранчевої революції” 2004 р., були внесені зміни до Конституції, згідно з якими Україна з 1 січня 2006 р. перетворилася на парламентсько-президентську республіку.

На всіх етапах розвитку політичної системи України президент залишався центром вітчизняного владного механізму. Навіть виведення президента, у відповідності з Конституцією 1996 р., за межі виконавчої гілки влади і значне обмеження його повноважень з 1 січня 2006 р. залишило главі держави велику кількість важелів для здійснення реального впливу на весь владний механізм у державі. 26 грудня 2004 р. президентом України обрано Віктора Ющенка.

Вищий законодавчий орган – Верховна Рада України – у складі 450 депутатів, обирається на п’ятирічний термін. Вибори до ВРУ відбудуться 26 жовтня 2014 р.

З 7 червня 2014 року Президентом України є Петро Порошенко, Прем’єр-міністром – Арсеній Яценюк (з 27 лютого 2014 р.).

4. Економічний потенціал та основні тенденції економічного розвитку України.

Україна є індустріально-аграрною державою. Промисловість диверсифікована: комплекс гірничо-видобувних виробництв, чорна і кольорова металургія, багатогалузеве машино- (енергетичне, транспортне, технічне) і приладобудування, легка, харчова промисловість; розвинена енергетика (ТЕС, ГЕС, АЕС). Сільське господарство має переважно сприятливі умови. Найбільш розвинені рослинництво (62 % валової продукції), зокрема зернові, картопля, цукрові буряки, соняшник, кормові технічні культури, та тваринництво (скотарство, свинарство, вівчарство). Розвинені транспортна (залізниці, шосе, авіація, річковий і морський флоти) і енергетична інфраструктури, котрі потребують модернізації. Україна здійснює зовнішньоторговельні операції з понад 180 країнами світу, має негативне сальдо торговельного балансу, в експорті переважає частка сировини, в імпорті – енергоносіїв та устаткування. Головні торгівельні партнери: Росія, Туркменістан, Німеччина, Китай, Білорусь, Туреччина, Польща.

З моменту здобуття Україною незалежності в економіці країни розпочалися докорінні зміни, спрямовані на становлення ринкової системи господарювання. Разом з тим, ринкова трансформація тривалий час не супроводжувалася достатніми темпами нарощування економічного потенціалу держави, посилення її міжнародної конкурентоспроможності, здатності вирішувати базові соціальні питання. Натомість у ряді галузей народного господарства відбувалася руйнація створеного в минулому економічного потенціалу.

Нерозвиненість інституційного середовища ринкової економіки і політичної демократії, слабкість інститутів громадянського суспільства, відсутність належної законодавчої бази для проведення ринкових реформ призвели до тривалого періоду економічної кризи і стагнації національної економіки. Характерними рисами макроекономічної політики в державі були високі показники бюджетного дефіциту і грошово-кредитної емісії, спричинені у ряді випадків широкомасштабним фінансуванням неперспективних галузей. Розпочата в Україні приватизація мала переважно характер засобу перерозподілу суспільного багатства, аніж прискореного капіталоутворення, необхідного для радикальної структурної модернізації економіки і забезпечення її конкурентоспроможності. У процесі ринкових перетворень сформувалася протекціоністська модель економічного розвитку з характерними ознаками надмірної концентрації ресурсів у загальнодержавному секторі, вибірковою підтримкою окремих привілейованих підприємств, що призводила до несприятливих структурних економічних зрушень.

Перелом у бік позитивних тенденцій в розвитку економіки відбувся лише в кінці 1990-х років. 2000 рік став першим в історії незалежної України, коли офіційно було зафіксовано зростання реального ВВП, стали відбуватися суттєві позитивні зміни в бюджетній політиці уряду. Відтоді позитивні тенденції в розвитку економіки й стабілізації загальноекономічної ситуації в країні набули переважаючого характеру.

Галузі економіки.

Електроенергетика. Сучасне електроенергетичне господарство України за потужністю не поступається, а за багатьма показниками перевищує характеристики аналогічних господарств розвинутих країн Європи. До енергетичного комплексу входять 42 теплові електростанції, 8 великих гідроелектростанцій та 4 атомних електростанції. Загальна потужність електростанцій України – 52,8 млн. кВт. У країні експлуатується більше мільйона кілометрів ліній електропередачі всіх класів напруги. Україна має уніфіковану високовольтну мережу, підключену до міжнародних мереж.

Паливна промисловість. Загалом, видобуток палива в Україні зростав до 1997 року. Однак останніми роками його абсолютні обсяги стали знижуватись. Це пояснюється, головним чином, погіршенням гірничо-геологічних умов видобутку вугілля в Донбасі, нестабільністю роботи галузей паливної промисловості, несприятливою соціально-економічною ситуацією, важким фінансовим становищем країни в цілому.

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива в натуральному вираженні посідає перше місце серед інших галузей. Тут зосереджена більшість працівників і основних фондів паливної промисловості. Основним районом видобутку кам’яного вугілля є Донецький басейн. Вугілля тут видобувається шахтним способом, приблизно половина шахт – із коксівним вугіллям. Видобуток вугілля (разом з бурим) у 2006 році становив 83,9 млн. т.

Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками, хоча потенційні можливості видобутку нафти можуть бути вищими. При потребі 40-45 млн. т нафти на рік у країні в 2006 році добуто 3,7 млн. т. У зв’язку з певним вичерпанням нафтових родовищ у старопромислових західних районах поряд з пошуками і видобутком нафти у східних районах ширше розгортається геологічна розвідка шельфової зони Чорного й Азовського морів. Тут на одній з ділянок відкрито 12 промислових родовищ нафти і газу із загальними запасами 219 млн. т нафтового еквівалента.

Газова промисловість – наймолодша галузь паливної промисловості, що сформувалась у повоєнні роки. Приблизно 4/5 природного газу використовується для потреб промисловості. Використання газу в комунальному господарстві має сезонних характер, тому актуальним завданням є будівництво газосховищ. Найбільше з газових родовищ – Шебелинське, яке місить 80 % усіх запасів газу в Україні. Геологорозвідники виявляють нові родовища, в тому числі в Луганській області та у підводних надрах Чорного моря.

Гірничо-металургійний комплекс України – це більше 400 підприємств і організацій. Усі вони сконцентровані здебільшого у Донбасі та Придніпров’ї. За виробництвом продукції чорної металургії Україна посідає п’яте місце у світі після Японії, США, Китаю і Росії, при цьому випереджаючи такі високорозвинені країни, як Німеччина, Італія, Франція. Металургійний комплекс України займає видне місце серед країн СНД. Галузь має великий експортний потенціал, на сьогодні експортується 87 % виробленої продукції. Підприємства галузі поставляють на світовий ринок залізу руду, феросплави, чавун, прокатні заготовки, ряд видів прокату (труби, лист, арматуру, осі, рейки, сорт та інше).

Транспорт. Географічне розташування України, через територію якої проходять головні трансєвропейські коридори, створює вигідні транспортні передумови як на північно-південному, так і на східно-західному напрямах.

Автомобільний транспорт здійснює до 95 % внутрішніх перевезень. Загалом парк підгалузі нараховує 45 тис. вантажних автомобілів, 29 тис. автобусів, 4 тис. легкових автомобілів. Мережа автошляхів України вельми розгалужена. Загальна довжина шляхів становить 169,5 км, з яких 97 % - з покриттям. На сьогодні налагоджено стосунки в міжнародному автомобільному сполученні з 43 країнами. Мережа міжнародного автобусного сполучення складається з 170 маршрутів.

Залізничний транспорт. Залізнична мережа поділена на 6 залізниць, до яких входять 1593 станції, 373 локомотивних і вагонних депо, дистанцій колії сигналізації і зв’язку. Загальна довжина залізничної мережі становить 22,3 тис. км. Рухомий склад охоплює: вантажних вагонів – 198 тис., пасажирських вагонів – 10 тис., локомотивів – 5600, дизель- та електропоїздів – 4200. Ремонт рухомого складу залізничного транспорту та виробництво спеціалізованого обладнання здійснюється на 38 заводах галузі. Міжнародне залізничне сполучення Україна має з 15 країнами.

Повітряний транспорт. Всі аспекти цивільної авіації охоплює Управління цивільної авіації. В рамках цієї структури співіснують управління аеропортів, повітряного транспорту та Українські авіалінії. Сектор не отримує ніяких державних субсидій. Парк державних авіакомпаній нараховує 1053 літаки. Загальна довжина авіатрас сягає 250 тис. км. Згідно з міжурядовими угодами про повітряне сполучення українські авіакомпанії виконують регулярні рейси до 36 країн світу.

Внутрішній водний транспорт та порти. Річковий транспорт забезпечує шлях від Чорного моря до півдня Білорусі. Річкова навігація охоплює майже всі регіони країни і має перспективи майбутнього зростання. Суднохідний річковий шлях в цілому становить 2,4 тис. км. Україна має велику кількість портів на Чорному морі, найважливішим з яких є Одеса, в якому зосереджено значну частку морської торгівлі України.