12. Характеристика теорії побудови рухів м.Бернштейна.

Н.Берштейн пояснив принципи управління рухами, але й показав механізм їх формування. Формування рухів проходить три стадії:

І – рухи характеризуються невисокою швидкістю, напруженістю, та неточністю.

ІІ – харак. Поступовим зникненням зайвої напруженості, становленням чіткої м’язової координації, підвищенням швидкості та точності рухового акту.

ІІІ – формування руху характерне зниженням частки участі активних м’язевих зусиль в здійсненні рухів за рахунок звільнення частки використання сил тяжіння, інерції, цетр обіжних, реактивних реакцій, які забезпечують економію енерговитрат.

Управління рухами за Н,Бернштейном, складний багаторівневий процес. Кожний рівень має свою функцію, нижні рівні виконують роль ведучих, тобто таких, які регулюють руховий акт в цілому. Нижні рівні виконують роль фахових, тобто забезпечують вирішення окремих завдань побудови рухів, не торкаючись його смислу (сенсу).

Розрізняють п’ять рівнів управління. Вищий рівень «Е» визначає цілеспрямованості руху, його смисл, наприклад: подолати планку в стрибках у висоту. Рівень «Д» визначає просторові і часові послідовності виконання необхідних операцій. Рівень «С» управляє просторовими і часовими характеристиками операцій і дії в цілому, тобто регулює зусилля. Рівень «В» управляє м’язевою координацією, узгоджуючи роботу м’язів синергістів і антагоністів. Рівень «А» управляє такими характеристиками окремих м’язів, як тонус, рівень збудження, тощо.

13. Загальна характеристика вправи як методу навчання.

Основний метод навчання в спорті - вправа, як процес систематичного, цілеспрямованого повторення предмету навчання, інших фізичних вправ і видів діяльності. Рухові дії, що використову­ються в процесі навчання розподіляються на основні і допоміжні. Основні виступають в якості предмету навчання, в більшості випадків - це обрана спортивна вправа. По відношенню до неї всі інші рухові дії, в тому числі окремі підсистеми предмету спеціалізації - частини, фази і елементи відносяться до допоміжних. Наприклад: для бігуна - основна рухова дія - біг, а для футболіста - гладкий біг по дистанції - допоміжна дія.

В залежності від того, які вирішуються завдання, допоміжні дії називають підготовчими, підвідними, спеціальними, ввідними, розминочними.

Характеристика вправи як методу навчання.

Людина може оволодіти знаннями і довільними рухомими діями, добитися удосконалення функцій організму та рухових здібностей при умові повторення за системою предмету навчання та інших дій. Ця вимога реалізується шляхом відповідної організації вправи. При цьому регулюють ступінь напруження дії ( ), кількісну міру повторень (об'єм) і тривалість з характером відпочинку в процесі вправ і в перервах між ними.

Необхідно змінювати інтенсивність застосування зусиль протягом одного заняття, тижня, окремого періоду занять. Тобто, якщо техніка починає ставати стійкою по відношенню кінематичних, динамічних і ритмічних параметрів слід змінювати застосовані зусилля, підвищувати їх контрастність, тобто різницю між найбільш напружено та легко відтворюючими рухами. Прогрес в оволодінні спортивною технікою досягається в тому випадку, якщо спортсмен навчиться зберігати правильну структуру рухів, і в стані здійснювати контроль за рухами при їх виконанні з варіативними та контрастними зусиллями.

Щодо кількості повторень в якості загального положення повинна бути визнана необхідність сумарно більшої кількості повторень руху який вивчається. Чим складніша спортивна техніка, що вивчається, як за координацією, так і по вимогам які висуває вона до організму більшою повинна бути кількість повторень. Хоча чим складніша спортивна вправа по координації, та чим вищі вимоги, що висуваються до систем організму, тим важче забезпечити її багаторазове повторення. Тоді кількісна міра вправи збільшується за рахунок (головним чином) збільшення повторень її окремих частин і фаз.

У відпочинку є дві сторони - це його тривалість і форма організації. По тривалості відпочинок буває повним, оптимальним і жорстким. По формі - пасивним, активним, змішаним. При вивченні техніки складно координованих видів спорту ациклічного характеру кожне нове повторення не повинно проходити на тлі втоми, отриманої, від попередніх дій. Щодо форми відпочинку, то фізіологами доведено, що повний відпочинок між вправами не є доцільним. Необхідно виконувати різноманітні рухи з незначною інтенсивністю поєднуючи їх з пасивним відпочинком.

Основні методи вправи.

Методи вправи поділяють на основні і допоміжні. До основних відносять ті які використовуються для вирішення задач навчання спортивній техніці і тактиці, а також для розвитку вегетативних функцій організму та рухових якостей.

До допоміжних відносять ті які використовуються для рішення задач навчання спортивній техніці.

Одні і другі розподіляються на низку різновидів. В основних методах в залежності від співвідношення кількісної міри повторення об’єму, інтенсивності рухів і форми відпочинку розрізняють:

• рівномірна вправа, яка характеризується виконанням рухового завдання з незмінною і, як правило, невисокою інтенсивністю, тривалий час, без перерв на відпочинок;

• перемінна вправа, яка характеризується виконанням завдання з перемінною інтенсивністю, тривалий час, без перерв для відпочинку;

• повторна вправа, яка характеризується виконанням завдання багаторазово з перервами для відпочинку.

Для навчання складно координованим ациклічним видам спорту найбільш широко застосовується повторний метод. Він реалізується серіями повторень без зміни предмету вправи, а також зі зміною. Наприклад: предметом вправи може бути біг, метання і стрибок. Повторення зі зміною предмету вправи проводиться лінійним і коловим методом.

В лінійному методі протягом заняття декілька рухових завдань стають предметом завдання по одному разу. Наприклад: на заняттях баскетболом можна спочатку вивчати техніку ведення м'яча, потім передача м'яча, кидки в кошик тощо.

В коловому методі навчання окремим спортивним вправам протягом одного заняття проходить декілька разів . Встановлено, що для оволодіння технікою спортивних вправ, а також розвитку рухових якостей колове повторення найбільш доцільне.

Вправа, як метод навчання може бути реалізована в акаде­мічній (строго регламентованій) та ігровій (змагальній), формах.

В академічній формі увага учнів фіксується винятково на структурі рухів, що вивчаються, на тому як їх виконувати; в ігровій формі - на рішення самої рухової задачі, на тому який ефект повинен бути досягнутий. Наприклад: попасти в ціль, дістати предмет, подолати максимально можливу відстань підстрибуючи.

Допоміжні методи вправи. До них відносяться:

• вправа з безпосередньою фізичною допомогою;

• вправа “в дві сторони”;

• вправа в уяві рухів;

• вправа в імітації рухів.

Питання 14: характеристика рухових якостей, значення їх при оволодінні технікою спортивних вправ

Рухові якості відображають якісні і кількісні характеристики руху. Зазвичай виділяють п'ять таких якостей: силу, швидкість, витривалість, спритність і гнучкість. Сила відображає здатність людини долати зовнішній опір або активно протидіяти йому за допомогою м'язової напруги. Для розвитку сили обов'язковою умовою є систематичне використання граничних навантажень.

Швидкість характеризує здатність людини здійснювати рух в максимально короткий період часу. Сама швидкість руху визначається рядом компонентів: часом прихованої рухової реакції, часом виконання одиничного руху, частотою зміни одиночних рухів (темпом рухів) та ін Необхідно відзначити, що перший і третій компоненти багато в чому детерміновані генетично. Саме тому при тренуванні швидкості звертають увагу на розвиток сили, за рахунок якої вдається серйозно вплинути на результат. Витривалість відображає здатність людини виконувати роботу певної інтенсивності без зниження її ефективності протягом тривалого часу.   У тренуванні витривалості особливе значення мають циклічні вправи: ходьба, біг, плавання, лижі, велосипед, ковзани, веслування та ін  Витривалість показана як засіб фізичної культури представникам всіх віків; особливо велике її значення для осіб похилого та старшого віку.   Спритність відображає здатність людини виконувати доцільні рухи відповідно до умов часу, місця і швидкості зміни ситуації. Тобто спритність дозволяє людині добре відчувати простір і час і за рахунок високої і точної координації скорочення і розслаблення відповідних м'язових груп швидко і доцільно перебудовувати свої рухи.   Спритність як фізична якість органічно пов'язана з силою, швидкістю, витривалістю, гнучкістю і ступенем розвитку кожного з цих якостей. Однак основне значення для неї мають рухливість, сила і врівноваженість процесів збудження і гальмування в ЦНС.   Гнучкість як фізична якість характеризує здатність людини виконувати рухи в суглобах з максимально можливою амплітудою.   Гнучкість в чому залежить від анатомо-фізіологічних особливостей суглобів і оточуючих їх м'яких тканин - м'язів, сухожиль і зв'язок.

Між розвитком швидкості і особливо сили і вихованням гнучкості існує зворотна залежність, так як прояв перших пов'язане із збільшенням фізіологічного поперечника і тонусу м'язів, що оточують відповідні суглоби. Виконуючи будь-яку фізичну вправу, людина вирішує визначене рухове завдання. В багатьох випадках одне і те саме завдання може бути вирішене кількома способами. Ті способи виконання рухових дій, з допомогою яких рухове завдання розв’язується доцільно, найбільш ефективно, прийнято називати технікою фізичної вправи.

Рухові дії складаються з окремих рухів, при цьому не всі рухи однаково

важливі. У зв’язку з цим розрізняють основу техніки рухів, основну (ведучу) ланку і

деталі техніки.

Основа техніки фізичної вправи (рухів)–це сукупність тих ланок і рис структури рухів, які необхідні для розв'язання рухової задачі певним способом

Головна ланка (або ланки) техніки–це найбільш важлива частина даного способу виконання рухового завдання.

Виконання рухів, що входять до головної ланки, як правило відбувається увідносно короткий проміжок часу і вимагає значних м’язових зусиль.Деталі техніки–це другорядні особливості руху, що не порушують його основного механізму.

Деталі техніки у різних осіб можуть бути різними і залежать від їхніх особливостей. Правильне використання індивідуальних особливостей кожного з тих, хто займається, характеризує його індивідуальну техніку.

Питання 15: особл інтелектуальної сфери, рух пам та сенсорики, їх знач для успішності навчання спорт вправам

Перед початком процесу навчання слід з’ясувати чи готовий спортсмен до навчання. Ефективність процесу навчання залежить не лише від адекватності добору засобів та методів. Необхідна реалізація так званих дидактичних принципів, серед яких один з головних – це принцип доступності. Як визначити доступність предмету навчання? Готовність до навчання виявляється за допомогою контрольних (тестових) вправ або аналізу відомостей про попередній руховий досвід спортсмена. Готовність спортсмена до навчання характеризується в основному трьома компонентами: ступенем розвитку фізичних якостей (власне „фізична готовність”), руховим досвідом („координаційна готовність”) та психічними чинниками („психічна готовність”).

Зрозуміло, що вирішальну роль в забезпеченні готовності до навчання руховим діям, що вимагають високого рівня розвитку фізичних якостей, буде відігравати розвиток тих якостей.

Вдало виконати з перших спроб нове рухове завдання вдається лише в тих випадках, коли воно має відносно просту структуру. При більш складних структурах швидкість утворення нового рухового вміння суттєво залежить від рухового досвіду спортсмена. Чим ширший та різноманітніший цей досвід, тим більше передумов для успішного засвоєння нового руху на основі перенесення вмінь та навичок, що набуті раніше. Цим визначається роль вправ, що спрямовані на розширення фонду рухових вмінь та навичок в процесі забезпечення готовності до вивчення складних рухових дій.

При оволодінні технікою нових спортивних вправ не менш важливою є психічна готовність до навчання, що полягає у створенні позитивного емоційного фону, правильної настанови на навчання, формування відповідної мотивації до виконання рухових дій, відсутності відчуття страху отримати травму тощо.

Питання 16: планування навчання в ДЮСШ

Дитячо-юнацька школа (в подальшому ДЮСШ) – позашкільна установа, основною діяльністю якої  є спортивна підготовка дітей, підлітків та молоді.

Навчальний рік у ДЮСШ починається 1 вересня. Навчальна робота проводиться відповідно до програм з видів спорту. Навчальний план розрахований на 46 тижнів навчально-тренувальних занять безпосередньо в умовах школи та 6 тижнів - в умовах спортивно-оздоровчого табору, навчально-тренувальних зборів, проведених в канікулярний період, і тренувань за індивідуальними завданнями. Основними формами навчально-тренувального процесу є групові навчально-тренувальні заняття, робота за індивідуальними планами (з учнями груп спортивного вдосконалення і вищої спортивної майстерності, або найбільш обдарованими учнями навчально-тренувальних груп), медико-відновлювальні та оздоровчі заходи, педагогічні тестування, участь у змаганнях і навчально-тренувальних зборах, інструкторська і суддівська практика. Режим тренерсько-викладацької роботи з навчальними групами і мінімальна наповнюваність груп займаються по етапах навчання визначається інструкцією Міністерства спорту і туризму. Тривалість одного заняття в групах загальної фізичної підготовки, початкової підготовки не повинна перевищувати 2 академічні години, у групах спеціальної фізичної підготовки, навчально-тренувальних групах - 3 та спортивного вдосконалення - 4 годин. ДЮСШ організовує і проводить у процесі навчально-тренувальних занять, змагань, у вільний час виховну роботу з учнями за планом, затвердженим директором школи. Для підготовки команд та учнів, допущених до участі в національних і міжнародних змаганнях, ДЮСШ мають право в межах асигнувань на навчально-тренувальну роботу проводити в установленому порядку і нормах витрат навчально-тренувальні збори тривалістю до 12 днів до центральних і до 18 днів до міжнародних змагань . Завдання навчально-тренувальних зборів визначаються тренерською радою. Плани зборів затверджуються директором ДЮСШ. ДЮСШ у межах виділених коштів та відповідно до затвердженого календарного плану спортивних заходів може проводити внутрішньошкільні і відкриті першості, матчеві зустрічі, турніри та інші змагання, а також спортивно-оздоровчі табори. ДЮСШ може направляти на навчально-тренувальні збори центрів олімпійської підготовки та шкіл вищої спортивної майстерності в якості змінного контингенту учнів, включених до числа членів, стажистів і резерву національних команд з видів спорту та їх особистих тренерів, несучи витрати по проїзду зазначених спортсменів і тренерів та збереженню заробітної плати тренерів. Спортсмени-інструктори штатних національних команд можуть залишатися в списочних складах навчальних груп ДЮСШ за рішенням засновника.

ПИТАННЯ 17: Дидактичні принципи. Загальна характеристика

Дидактичні принципи - це основні положення, які визначають норми дидактичної поведінки, дотримання яких дозволяє вчителю ознайомити учнів з основами знань, розвивати інтереси і здібності, формувати їх світогляд. Принципи складаються з правил навчання.

Принцип свідомості і активності. В основі цього принципу лежить положення, що істинну сутність людської освіти складають глибоко і самостійно засвоєні знання, які здобуваються шляхом інтенсивного напруження власної розумової діяльності (мотиви, організація, управління, методи і засоби навчання).

Принцип наочності. Органи зору пропускають в 5 разів більше інформації, ніж органи слуху, в 15 раз, ніж тактильні. Форми наочності залежать від особливостей психофізичного розвитку учнів, від умов і методів навчання, від умінь проводити самостійні спостереження і фіксувати результати вимірювань, робити правильні висновки.

Принцип систематичності і послідовності. Головним способом формування системи наукових знань є організоване навчання; система знань і вмінь створюється в такій послідовності яка визначається внутрішньою логікою навчального матеріалу; процес навчання протікає успішніше, чим менше перерв .

Принцип міцності. У цьому принципі закріплені закономірності засвоєння змісту освіти та розвитку пізнавальних сил учнів - дві взаємопов’язані сторони процесу навчання; міцність засвоєння учнями навчального матеріалу залежить не тільки від об’єктивних факторів: змісту і структури цього матеріалу, але також від суб’єктивного відношення учнів; обумовлюється організацією навчання, використанням видів і методів навчання, а також залежить від часу навчання; пам’ять учнів має вибірковий характер; чим важливіший і цікавіший матеріал, тим міцніше цей матеріал закріплюється і довше зберігається.

Процес досить складний: нові результати дослідження показують, що запам’ятовування довільне є більш продуктивним.

Принцип доступності. Закономірності, які лежать в основі цього принципу: доступність визначається віковими особливостями учнів і залежить від їх індивідуальних особливостей; доступність залежить від організації навчального процесу, методів навчання і пов’язана з умовами протікання навчання; доступність визначається його передісторією; чим вище рівень розумового розвитку і запас уявлень і понять, тим успішніше вони можуть просунутися вперед при вивченні нових знань; поступове наростання труднощів навчання; навчання на оптимальному рівні труднощів позитивно впливає на темпи і ефективність навчання, якість знань.

Принцип науковості. Принцип науковості вимагає щоби на кожному кроці навчання пропонувалися для засвоєння уставлені наукою знання і при цьому використовувалися методи навчання, що за своїм характером наближаються до методів науки, яка вивчається.

Принцип зв'язку теорії з практикою Цей принцип спрямований на те, щоб процес навчання спонукав учнів використовувати знання для вивчення навколишнього світу. Він вимагає підкріплення теоретичного матеріалу прикладами і ситуаціями з реального життя, вивчення не тільки сучасних наукових теорій, а й визначення перспектив розвитку науки. Наукові знання, відображені у змісті навчального матеріалу, мають бути цілісними, а не розчленованими на факти, ідеї, теорії. Визначальну роль в побудові навчання повинні відігравати наукові теорії, а не практика. Водночас для того, щоб наукова теорія не стала абстрактною, її необхідно будувати на основі накопиченого учнями досвіду, розвиваючи його.

Питання 18: характеристика засобів навчання

Засоби навчання це предмети які шляхом впливу на аналізатори учня дозволяють краще реалізувати методи навчання. Вони поділяються на аудіальні (слухові); візуальні (зорові); аудіовізуальні; тактильні; тренажери та різні дидактичні машини.

В першому випадку діючим агентом є звук. Прикладом засобів термінової інформації може бути прилад, який символізує про виконання спортивної фази в ходьбі або при бігу.

Зорові створюють уяву про якість різних параметрів спортивної вправи шляхом появи сигнальних пристроїв у відповідні моменти рухів тіла в цілому, або його окремих частин.

До тактильних засобів відносяться предмети, які розташовані таким чином, що спортсмен торкається будь-якою частиною тіла їх в той момент коли припускаються помилки по відношенню направлення або розмаху рухів.

Додаткові засоби передачі інформації:

1. Звуки, які з’являються під час виконання рухів;

2. Сліди, які залишаються на землі, на снігу, льоду тощо;

3. Орієнтири;

4 Спеціальні технічні пристрої.

Питання 19: фактори, що зумовлюють спортивну тактику

Тактична підготовка озброює спортсменів способами і формами ведення боротьби в процесі змагань. Тактика - це мистецтво ведення боротьби. У зміст тактичної підготовки входять планування поведінки під час змагання, подолання можливих, відомих або раптово виникають труднощів. У процесі тактичної підготовки спортсмени опановують тактичними прийомами і діями, тактичними знаннями. Для побудови раціональної тактики спортсмен повинен добре знати своїх суперників, їх тактичні прийоми.

Діяти під час спортивного виступу тактично грамотно - значить правильно розподілити сили для досягнення мети, застосовувати такі рухи, які повинні принести успіх. Велике значення в сучасній тактиці має вміння розкрити тактичний план супротивника, збираючи і осмислюючи інформацію про нього до змагання або під час спортивної боротьби. Разом з тим необхідно приховувати свої власні наміри. Встановлено, що чим менше підготовлений спортсмен, тим більшу інформацію він дає противнику про свої наміри в процесі змагання. Усі тактичні дії спортсмена повинні бути підпорядковані інтересам колективу, команди.

Тактика може бути атакуючою, захисною і змішаною

Тактична підготовка ділиться на дві частини. Перша частина - це знання про основи тактики цього виду спорту, про правила тактичної взаємодії з іншими спортсменами (в іграх), про індивідуальну тактику, умови виступу і т. п. Наприклад, боксер повинен знати, як вести бій з противником високого зросту, з боксером-лівшею. Формування, уточнення і вдосконалення цих знань є основою тактичного мислення спортсмена, завдяки якому він становить правильні тактичні плани дій. Наприклад, передумовами тактичного мислення лижників-розрядників є знання сил супротивника і своїх сил, відомості про конфігурацію дистанції та інших зовнішніх умовах (стан снігу, температурі повітря і т. п.), знання про розкладці сил на дистанції, про способи проходження ділянок з різним рельєфом. Якщо спортсмен не володіє цими знаннями, він не зможе діяти на лижні тактично вірно.

Друга частина тактичної підготовки - це перш за все рішення тактичних планів дії з заданими умовами змагання задовго до їх початку. Це добре розвиває тактичне мислення. Важливе значення в цьому відношенні має вивчення спеціальної спортивної літератури, відвідування лекцій, вивчення правил змагань і спостереження за їх ходом. Крім того, потрібно систематично аналізувати і зіставляти всі наявні матеріали по тактиці, свої і чужі тактичні плани, щоденники.

Істотне значення мають і спеціальні знання. Тренер і спортсмен повинні знати, приміром, про тих фізіологічних даних, які обумовлюють розподіл сил спортсмена. Головні тактичні варіанти в рухах циклічного характеру - рівномірний розподіл сил на дистанції; більш швидке проходження першої половини дистанції, ніж другого; сильне стартове прискорення, подальше зниження швидкості і вторинне її підвищення; зміна роботи (перехід з одного способу руху на інший); зміна темпу - вимагають розуміння фізіологічних процесів і законів, ними керуючих.