Питання до курсу фінансовий менеджмент

1. Етапи ефолюція фінансового менеджменту.

На першому етапі свого становлення (1890 - 1930 рр.) фінансовий менеджмент був спрямований на вирішення таких основних проблем:

1. визначення джерел і форм залучення капіталу;

2. вивчення шляхів збільшення фінансових ресурсів компаній;

3. формування організаційно-економічних основ емісійної діяльності підприємств;

4. розгляд фінансових аспектів і форм об’єднання окремих компаній;

5. формування системи рейтингової оцінки фінансових інструментів;

6. розроблення системи основних індикаторів стану і динаміки кон’юнктури фінансового ринку. Перший такий індекс, що відображає динаміку котирування основних фондових інструментів, 

був запропонований Ч. Доу, що заклало основи технічного аналізу кон’юнктури фондового ринку.

Другий етап розвитку фінансового менеджменту (1931-1950 рр.) пов’язаний насамперед з подоланням негативних наслідків Великої депресії 1930 р. і післявоєнного економічного спаду. Найважливішими цілями управління фінансовою діяльністю підприємств цього періоду були виведення підприємств із кризового стану та запобігання їх банкрутству, з одного боку, і відновлення їх активності як суб’єктів фінансового ринку - з іншого. Відповідно наукові зусилля у сфері фінансового менеджменту спрямовувалися на вирішення таких основних проблем:

1. формування системи методів поглибленої діагностики та критеріїв інтегральної оцінки фінансового стану підприємств (із відповідним удосконаленням інформаційної бази);

визначення основних напрямів виведення підприємств із фінансової кризи, а також форм і методів регулювання процедур санації та банкрутства;

2. уніфікацію основних інструментів фінансового інвестування;

уніфікацію правил і норм поведінки господарюючих суб’єктів на різних організованих фінансових ринках, а також процедур ведення торгів;

3. формування методів і показників оцінки реальної ринкової вартості основних фінансових інструментів інвестування.

Третій етап розвитку фінансового менеджменту (1951-1980 рр.) характеризувався поглибленням досліджень у галузі загальноекономічної теорії та теорії менеджменту, індивідуалізацією методів управління всіма основними аспектами фінансової діяльності підприємств. На цьому етапі наукові розробки фінансового менеджменту були сконцентровані на вирішенні таких проблем:

1. виявлення умов ефективного формування портфеля фінансових інвестицій;

2. поглиблення методологічних підходів і методичного апарату оцінки реальної ринкової вартості (інвестиційної привабливості) різних видів фінансових інструментів інвестування;

3. формування умов рівного доступу до інформації для всіх учасників фінансового ринку, забезпечення його прозорості;

4. розроблення методології оцінки вартості капіталу, що залучається з різних джерел, і управління його структурою;

5. формування основ дивідендної політики компанії;

6. підвищення ефективності управління оборотними активами підприємства та оптимізація окремих їхніх видів;

7. формування методологічних основ фінансового планування та бюджетування;

8. дослідження фінансових аспектів злиття, поглинання, поділу та інших форм реорганізації підприємств.

Четвертий, сучасний етап розвитку фінансового менеджменту (з 1981 р. і до цього часу) характеризується посиленням процесів глобалізації економіки, зростанням нестабільності кон’юнктури окремих видів фінансових ринків, прискоренням темпів науково-технологічного прогресу. За цих умов розвиток фінансового менеджменту спрямований на вирішення таких основних проблем:

1. інтеграція теоретичних висновків різних наукових шкіл (американської, європейської, японської та ін.) з основних концептуальних підходів до управління фінансами підприємства;

2. обґрунтування принципів і моделей фінансового забезпечення стійкого зростання підприємства;

3. удосконалення системи методів фундаментального аналізу кон’юнктури фінансового ринку з урахуванням специфіки функціонування окремих його видів і сегментів;

4. активне розроблення нових фінансових інструментів і фінансових технологій у сфері управління фінансами підприємств;

5. подальший розвиток інформаційних технологій у сфері фінансового ринку та фінансів підприємств;

6. поглиблення методів оцінки інвестиційної привабливості окремих фінансових активів, насамперед похідних цінних паперів.

Сучасна парадигма фінансового менеджменту базується на теоретичних висновках багатьох наукових дисциплін і відображає найтісніший зв’язок механізмів управління фінансовою діяльністю підприємства з механізмами функціонування та інструментами фінансового ринку.

 

2. Концептуальні моделі, основні теорії фінансового менеджменту.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

(Conceptua! Framework of Financial Management ) - сукупність теоретичних побудов, що визначають логіку, структуру та принципи функціонування системи управління фінансовою діяльністю господарюючого суб'єкта в контексті навколишнього політико-економічного середовища. У найбільш об-щем вигляді концептуальні основи (С7у, ") можна представити у вигляді моделі, що складається з восьми взаємопов'язаних елементів:

СР} т = {Р /, ВІД, нд, РР, б1 / , РМ, ЛЯ), (К10)

де Р! - Інтереси учасників; ОТ - ієрархія цілей системи управління фінансами; 5С-система категорій; НД-система базових концепцій; РР - фінансові процеси; .57 - науково-практичний інструментарій (методи, прийоми, моделі); РМ - фінансові механізми; 53 - забезпечують підсистеми.

Інтереси учасників. Система управління фінансами фірми повинна бути побудована таким чином, щоб в максимально можливій мірі сприяти забезпеченню інтересів всіх осіб, що мають відношення до даної фірми. Можна відокремити наступні п'ять груп учасників: (1) постачальники капіталу (власники і Лендер), (2) учасники поточної діяльності, (3) державні та суспільні органи, (4) працівники компанії та (5) інші зацікавлені особи. Ідентифікація інтересів окремих груп дозволяє забезпечити конфуентность їх цільових установок і домогтися певної стійкості та ефективності функціонування фірми як самостійного суб'єкта бізнес-відносин.

Ієрархія цілей. Має двояке звучання: (а) у контексті досягнення конгруентності цільових установок зацікавлених осіб та (б) в контексті впорядкування та узгодження цільових установок фірми з тимчасової (стратегічний, тактичний і оперативний аспекти) та структурної (центри відповідальності) сос1 тавлялісь.

Система категорій фінансового менеджменту. Це найбільш загальні, ключові поняття даної науки, за допомогою яких робляться теоретичні побудови і розробляються практичні рекомендації з управління фінансами фірми. У їх числі: фактор, модель, ставка, відсоток, дисконт, фінансовий інструмент, грошовий потік, ризик, прибутковість, леверидж та ін

Система базових (фундаментальних) концепцій. Це сукупність способів розуміння і трактування істотних сторін процесу управління фінансами фірми, що визначають логіку організації фінансового менеджменту та використання його прикладних методів і прийомів на практиці (див. статтю Базові (фундаментальні) концепції).

Фінансові процеси. Управління фінансами реалізується у вигляді нескінченної низки прийняття рішень щодо конструювання різних комбінацій двох типових процесів: (а) мобілізації, тобто залучення коштів, їх припливу та (б) інвестування, тобто вкладення коштів, їх відтоку.

Науково-практичний інструментарій (апарат) фінансового менеджменту. Це сукупність загальнонаукових і конкретно наукових методів управління фінансовою діяльністю господарюючих суб'єктів. У практичній площині науковий інструментарій являє собою сукупність фінансових інструментів, прийомів, методів і моделей, що дозволяють здійснювати ефективне управління фінансами фірми (див. додаток 2).

Фінансові механізми. Існують різні інтерпретації поняття «фінансовий механізм». У даному словнику цей термін буде означати деяку конструкцію, призначену для більш ефективної реалізації фінансових процесів (мобілізації та інвестування). У ринковій економіці ос-новних видами фінансових механізмів є фінансові ринки, інститути та інструменти. Їх загальна характеристика буде наведена нижче.

Забезпечити підсистеми фінансового менеджменту. Цей елемент концептуальних основ фінансового менеджменту визначає можливості її практичної реалізації. Фінансовий менеджмент як підсистема системи управління фірмою може успішно функціонувати лише при наявності певних видів забезпечення (або забезпечують підсистем): законодавчого, нормативного, організаційного, кадрового, фінансового, методичного, інформаційного, технічного, програмного та ін Окремі види забезпечення, наприклад законодавче, задаються централізовано, однак наповнюваність більшості забезпечують підсистем визначається керівництвом фірми.

В основі фінансового менеджменту лежить неокласична економічна теорія та її сучасні модифікації (інституціоналізм, неоінституціоналізм, лібералізм тощо), а також теорія управління. Хоча слід відмітити, що окремі питання в сфері теорії управління фінансами розроблялись в рамках класичної теорії – концепції ідеальних ринків капіталу. В неокласичній економічній теорії особлива увага приділяється отриманню фірмою додаткової вигоди від функціонування інституціональної структури суспільства, яка покликана сприяти роботі ринку, оптимальному використанню ресурсів суспільства. У фінансовому менеджменті – це податкове планування, розробка облікової та фінансової політики, вибір тих чи інших видів контрактів, система розрахунків тощо.

В сучасних умовах в Україні досить активно йде процес формування й удосконалення законодавчих та виконавчих інститутів державної влади, законодавчої та нормативної бази, правового та фінансово-економічного поля. Проте, створення ефективної інституційної системи можливе за умов обгрунтованого відбору ефективних норм, в основі яких лежать наступні критерії:

правова і нормативна система повинна сприяти зниженню трансакційних витрат, забезпеченню виконання контрактів;

повинні бути чітко визначені та надійно захищені права власника;

в умовах високих трансакційних витрат законодавство повинно чітко регламентувати взаємодію контрагентів.

Інша концепція інституціоналізму вивчає організаційну структуру і економічні відносини всередині самого підприємства, фірми, які розглядаються як мережа контрактів. Мета – вибір оптимальної контрактної форми, яка зменшує трансакційні витрати. Безумовно, і в жодній країні світу немає цілком оптимальної системи правового і нормативного забезпечення господарської діяльності, але необхідно прагнути підвищувати ефективність роботи даних інститутів при мінімізації витрат. В основі трансакційного підходу лежать праці Р. Коуза (лауреата Нобелівської премії) та концепція Ф. Найта.

Поява таких понять, як “невизначеність”, “ризик”, які неможливо виміряти трансакційними методами, вимагало створення адекватного математичного апарату. До того ж всі фінансові рішення пов’язані з прогнозуванням майбутніх надходжень або виплат. Вперше методика аналізу дисконтованих грошових потоків була розроблена Дж. Ульямсом в роботі “Теорія вартості інвестицій”, а М. Гордон вперше застосував цей метод в управлінні фінансами корпорацій для моделювання ціни власного капіталу. Значна роль в розвитку концепції вартості грошей в часі належить роботі Дж. Хікса “Вартість і капітал”. Ця концепція базується на поняттях ціни капіталу, ризику та інфляції.

Найбільш активного розвитку фінансовий менеджмент як наука зазнав з появою “теорії портфелю” і “теорії структури капіталу”. Перші кроки розвитку цих концепцій засновані на неокласичній уяві про підприємство (фірму) як організацію, що має на меті одержання максимального прибутку. Вважалось, що всі цілі, які сформовані іншими теоріями (зменшення трансакційних витрат, конкурентна позиція підприємства на ринку та інші) можна звести до однієї – отримання прибутку. Але поступово на перший план висувається ідея “задоволення проти максимізації” і з’являється поняття “задоволення інтересів власника”, яке покладено в основу сучасної науки фінансового менеджменту. Таким чином були сформовані теоретичні основи фінансового менеджменту, серед яких:

теорія портфелю;

теорія структури капіталу;

теорія дивідендів.

В основі теорії портфелю лежить головне правило роботи з фінансовими інструментами – не можна вкладати всі кошти в активи одного виду. У цьому реалізується концепція доходу й ризику, що є основою теорії інвестиційного портфелю. Фундатором даної теорії є лауреат Нобелівської премії Г. Марковіц.

Під інвестиційним портфелем розуміють цілеспрямовано сформовану сукупність цінних паперів (фондових інструментів), що належить фізичній або юридичній особі, і яка виступає як цілісний об’єкт управління. Структура портфелю виражає певне поєднання інтересів емітентів та інвесторів, а також консолідує ризики за видами цінних паперів.

Сутність теорії портфелю можна звести до надання інвестиційному процесу таких характеристик, яких неможливо досягти з точки зору наявності одного виду цінних паперів, тобто максимізація добробуту акціонерів за допомогою покращання умов інвестування.

Теорія структури капіталу базується на прагненні досягти задоволення інтересів власників і зміст її можна виразити як максимізацію ціни акції, або ціни компанії. Нобелівські лауреати Ф. Модільяні та М. Міллер прийшли до висновку, що вартість будь-якої фірми визначається винятково її майбутніми доходами. А структура капіталу з позиції його джерел формування важлива для прийняття фінансових рішень, а саме: де взяти, як розподілити і куди розмістити фінансові ресурси.

Теорія структури капіталу як напрямок наукового розвитку фінансового менеджменту досить нова й потребує постійного удосконалення.

Крім того, існують інші теорії фінансового менеджменту, найбільшого поширення серед яких набули теорія агентських відносин і теорія асиметричної інформації. Ці теорії спрямовані на вирішення проблеми відокремлення власника від функцій управління та контролю. Наймані менеджери (агенти), які здійснюють управління фінансами в корпорації, не завжди діють в інтересах власників та максимізації їх добробуту. В результаті цього виникають “агентські конфлікти” (теорія агентських відносин). Іншим джерелом конфліктів на підприємстві є диференціація інтересів власників і кредиторів (теорія асиметричної інформації). Зрозуміло, що основні положення даних теорій стосуються визначення форм і способів пом’якшення подібних конфліктів в інтересах власників.

Панує традиційна думка, що фінансовий менеджмент як наука вийшов з практичної мікроекономіки. Проте, в сучасних умовах слід відмітити його зближення з теоріями в галузі управління, виробничого менеджменту, маркетингу, сучасними напрямками обліку – управлінським обліком, контролінгом.

Сучасні теорії фінансового менеджменту досить широко висвітлюють зарубіжні вчені, такі, як Ю. Брігхем, Л. Гапенські, Дж. ван Хорн, У. Шарп, Р. Холт, Б. Коласс, інші. Уваги заслуговують праці Ф. Мінькова, А. Бірмана, Д. Аллахвердяна, Б. Сабанті, Є. Стоянової, В. Ковальова, Г. Поляка, В. Анташова, Г. Уварова, Л. Павлової, І. Бланка, М. Коробова, О. Бандурки тощо. Але фундаментальні вітчизняні дослідження в даній сфері досить рідке явище. Тому серед, дійсно, фундаторів вітчизняної школи фінансового менеджменту слід відзначити праці В. Суторміної, В. Федосова і А. Поддєрьогіна.