5. Феноменологія «пізнього» Гайдеггера.

Після «Буття і час» Гайдеггер цсе менше у своїх працях вживає термін «феноменологія», «герменевтична феноменологія», хоча у «Листі про гуманізм» він висловлює підтримку феноменології. «Пізній» Гайдеггер стає на «шлях мислення буття» і розуміння статусу в ньому феноменології, зокрема, її як маючу залежність від нього, як мислитель розуміє сутнє мислення, наскільки феноменологія «вписується» у це мислення.

Гайдеггер у лекційних курсах 1951-52 років відмежовується від традиційних уявлень про мислення як техніки абстрактного міркування (така логіка – це «дирма технології»), а також від канлівськогуссерлівських тлумачень мислення як протилежного споцеодськогоокерування поняттями. Він аналізує різні етимологічні значення терміна «мислення», та його вживаняПарменідом. За Гайдеггером, мислення – це благосовістне осмислення, прийнятя речей до уваги всім серцем, пам’ятування речей, шанобливе прислуховування до них. Тобто, мислення захоплює все наше єство і наше існування – «мисляче», але це не накидування на речі понять, на хохоплення їх у полон»; у мисленні самі речі немовби наближаються до нас, постають перед нами, замислюючись самим собою. Висновок Гайдеггера: якщо «мислення» мислить згідно з речами, воно мислить непонятнєво, не суто працедурно чи методичною, воєю захоплює наше серце та інтелект і спрямовується буттям, яке повністю визначає йог зміст. Мислення – це і не споглядання у гуссерлівському значенні феноменологічного («іктуювання») споглядання цінностей.

Загальновідомо, що «нізкій» Гайдеггер не надає проблемні методи належної уваги. Але чи він вживає термін «шляхи мислення», який є переладомграцькоо «methodos» - шлях за чимось. Цей шлях Гайдеггер називає «лісовими стежками», «стежки в нікуди», ці стежки знає лише знавець і охоронець лісу – він «стрази буття». Крім того шлях означає відкриту до вітрів польову просіку, відкриту також до будь-яких вістей. Виходить, що мислення строго індивідуальне і розгортається так, як воно відгукується на поклик буття. Таке мислення Гайдеггер протиставляє методично осмисленому науковому «дослідженню» як фурмін оволодіння світом. Не минчичне «мислення» близьке до такого ж не-миюшчного «осмислення», як і до поезії.

В контексті такого способу мислення Гайдеггер усе жзвертається до феноменології, зокрема, до феноменологічної деструктизації, за допомогою якої він аналізує філософію Нічше і Анаксимандра. Слі також мати на увазі, що основою германевтичної феноменології «раннього» Гайдеггера була германевтичнаDasein, як основа до проникнення у смисл буття. Але такий подхід стає проблематичним у зв’язку з переходом «пізнього» Гайдеггера на позиції «мислення буття». Тим не менше, гайдеггер не нехтує германівтичного, але він ньокровується інтерпретаційними (розуміючими) процедурами для аналізу текстів тих філософів, які були його соратниками по філос.. діалогу в лекційних курсах (Парменід, Гелатон, Алексимандер, Аристотель, Кант, НІчше та ін..). але дуже сумнівним є те, що ця германівтичназалишається феноменологічною. Й справді, хоча «пізній» Гайдеггер на словах не проти того, аби висловити сутнісну підтримку феноменології як методу філософії (антології), і вважає некоректними спроби протиставлень його феноменологічного феноменологічному рухові, але фактом є те, що у другий період своєї творчості розробка проблем феноменології не така інтенсивна, як у праці «Буття і час».