44. У чому суть комплексного підходу до виховання? Що варто розуміти під вихованням всебічно і гармонійно розвинутої особи?

 1.Сутність комплексного підходу до виховання.  За останні 20 років у теорії виховання з'явилося поняття «підхід до виховного процесу». Його розуміють як виділення головного в педагогічному явищі.  Підходи мають основне значення в теоретичних дослідженнях (статтях, дисертаціях, монографіях ). ^ Застосування різних підходів у практиці виховної роботи зумовило винайдення нових форм і засобів. Наприклад, теорія комплексного підходу сприяла створенню соціально-педагогічних молодіжних комплексів, а системний підхід до виховної роботи з учнями призвів до виникнення нової галузі - соціальної педагогіки.  ^ Одним з найпоширеніших таких підходів до виховної роботи є: комплексний підхід — різновид структурного і системного підходів, об'єднання різнорідних факторів, які мають значення для виховання (поліпшення планування, охоплення вихованням усього населення, координація роботи всіх ланок, постійна перевірка і контроль ефективності виховних зусиль) тощо. Комплексний підхід у вихованні грунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: 

1. єдність мети, завдань і змісту виховання;

2. єдність форм, методів і прийомів виховання; 

3. єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; 

4. врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;

5. єдність виховання і самовиховання;

6. постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.

У чому полягає сутність комплексного підходу до вирішення завдань всебічного гармонійного виховання? Комплексний підхід (від лат. соmplexus -— поєднання, зв'язок) до виховання передбачає діалектичне забезпечення єдності вимог у системі всебічного гармонійного виховання (морального, розумового, трудового, естетичного та фізичного), а також єдності й узгодженості форм, засобів і методів впливу на особистість з боку різних соціальних інституцій (сім'ї, загальноосвітніх та професійних закладів, дошкільних та позашкільних виховних закладів, засобів масової інформації) (рис. 1). Рис. 1. Структура комплексного підходу до виховання. ^

1. Основні функції комплексного підходу до виховання.

Ідея цілісності виховного процесу реалізується шляхом комплексного підходу. Комплексність - це єдність цілей, завдань, змісту, методів і форм виховного впливу і взаємодії. ^ Комплексний підхід до виховання виконує одночасно декілька функцій: 1) орієнтує побудову системи виховання на цілісну особистість, а не на окремі її якості; 2) сприяє всебічному розвитку особистості, який є результатом комплексного вирішення виховних завдань; 3) сприяє гармонійному розвиткові особистості шляхом здійснення єдності і взаємозв'язку всіх напрямів сучасного виховання, їх певного співвідношення і супідрядності;  4) сприяє ефективності виховання, що передбачає одночасне вирішення не однієї, а декількох виховних завдань, природно, піднімає його результативність. Між виховними впливами існують десятки, сотні, тисячі залежностей і обумовленостей. Ефективність виховання врешті-решт визначається тим, що ці залежності й обумовленості враховуються, точніше, здійснюються на практиці (В. О. Сухомлинський). ^ Сучасні технології виховання реалізують основні функції комплексного підходу шляхом: 1) впливу на свідомість, почуття і поведінку вихованців; 2) органічного поєднання виховання (зовнішнього педагогічного впливу) і самовиховання особистості; 3) єдності та координації виховних зусиль усіх соціальних інститутів і об'єднань, які займаються вихованням, а саме - сім'ї, школи, колективів і груп, засобів масової інформації, літератури, мистецтва, органів правопорядку та ін.; 4) використання системи конкретних виховних справ, які одночасно вирішують завдання інтелектуального, фізичного, патріотичного, морального, естетичного й екологічного виховання в єдиному виховному процесі; 5) системного підходу до процесу виховання - послідовності і супідрядності всіх компонентів виховання, їх взаємозв'язків і взаємовпливу; 6) врахування зовнішніх і внутрішніх факторів, які сприяють чи перешкоджають одержанню найоптимальніших результатів виховної роботи.  ^ У виховному процесі, що протікає у формі взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, у ролі таких причин (факторів) виступають: 1) уже сформований спосіб життя школяра, який може сприяти розвиткові запланованих якостей або (за певних умов) перешкоджати йому; 2) умови життя, які спричиняють становлення певного способу життя у межах різних регіонів - національні особливості (національна психологія, характер, свідомість, світогляд) найближчого оточення вихованця, традиції, звичаї, обряди; особливості географічного і природного середовища; 3) засоби масової інформації і пропаганди; 4) рівень розвитку й умови життя колективу, які безпосередньо впливають на особистість школяра (виховна система, що склалася у ньому, громадська думка, ціннісні орієнтації, моральні норми, психологічний клімат); 5) норми взаємин, що склалися у первинних колективах, позиція учня у системі колективних відносин;  6) індивідуальні особливості вихованця. 45. Дайте характеристику методів педагогічного дослідження.

Педагогічне дослідження - спеціально організований науковий процес пізнання педагогічного середовища, педагогічних явищ, фактів, суб'єктів та об'єктів педагогічної взаємодії в умовах діяльності, а також зв'язків і відносин між ними.

Педагогічне дослідження - також результат наукової діяльності, спрямованої на здобування нових знань про закономірності навчання й виховання, соціалізації і професійної підготовки людей, про структуру і механізми, зміст, принципи і технології цих знань. Педагогічне дослідження пояснює та прогнозує розвиток окремих педагогічних явищ і фактів, а також тенденції та зміни в педагогічному процесі.

За спрямованістю педагогічні дослідження можна поділити на фундаментальні, прикладній розробки.

Мета фундаментальних досліджень - усебічне розкриття концепцій, моделей розвитку педагогічних систем на прогностичній основі, теоретичне й практичне обгрунтування важливих аспектів педагогіки.

Прикладні дослідження спрямовані на поглиблене вивчення окремих аспектів педагогічного процесу, розкриття закономірностей різнобічної педагогічної практики у групах.

Розробки спрямовані на обгрунтування конкретних науково-практичних рекомендацій щодо педагогічної діяльності. Враховують уже відомі теоретичні положення.

У будь-якому педагогічному дослідженні зазначають загальноприйняті методологічні параметри. До них належать проблема, тема, об'єкт і предмет дослідження, мета, завдання і гіпотеза. Основними критеріями якості педагогічного дослідження є критерії актуальності, новизни, теоретичної і практичної значущості. Усе це закладають у програму дослідження. Гака програма дослідження складається з двох частин: методологічної та процедурної (методичної).

Методологічна частина містить обгрунтування актуальності теми, формулювання проблеми, визначення об'єкта й предмета, цілей і завдань дослідження, формулювання основних понять (категоріального апарату), попередній системний аналіз об'єкта дослідження й висування робочої гіпотези.

У процедурній частині розкривають стратегічний план дослідження, а також план і методику збирання та аналізу емпіричного матеріалу.

Загалом дослідженню підлягає те, що є актуальним для теорії і практики навчання й виховання у ВНЗ. Педагогічні дослідження дають відповідь на найактуальніші запитання, відображають потреби педагогічної діяльності, виявляють найважливіші суперечності, наявні в практиці.

Критерій актуальності досліджень є динамічним, рухливим, залежить від часу, урахування конкретних і специфічних умов. У найзагальнішому вигляді актуальність пов'язана зі ступенем розбіжності між попитом суб'єктів навчання на наукові ідеї та практичні рекомендації, необхідні для педагогічної діяльності, і пропозиціями, які можуть дати наука й практика сьогодні.

Підґрунтям, яке визначає тему педагогічного дослідження, є соціальне замовлення, що відображає найбільш значущі проблеми життєдіяльності й розвитку суспільства та різних соціальних груп, які вимагають невідкладного розв'язання. Таке замовлення потребує обґрунтування конкретної теми.

Замовлення на педагогічні дослідження часто диктує педагогічна практика, у якій визріла проблема. У ній виражено основну суперечність, яку потрібно розв'язати засобами науки. Виявлення проблеми зумовлює вибір об'єкта дослідження. Ним може бути педагогічний процес, будь-які його складові, педагогічні явища дійсності, які містять суперечність.

Отже, об'єктом може бути все те, що очевидно чи приховано містить суперечність і зумовлює проблемну ситуацію. Об'єкт - те, що в цій ситуації є цілим, системним і на що спрямовано процес пізнання.

Предмет дослідження є частиною, аспектом об'єкта. Реально це ті найбільш значущі з практичного чи теоретичного погляду властивості, грані, особливості об'єкта, які потребують безпосереднього вивчення.

Визначений предмет дослідження зумовлює шляхи розв'язання проблеми й досягнення результату. їх уточнюють у меті дослідження. Мета - те, що потрібно отримати в результаті розв 'язання проблеми.

Але між підходами, способами розв'язання проблеми і остаточним результатом існує тісний зв'язок, залежність останнього від першого. Цю залежність розкривають у гіпотезі.

Гіпотеза - сукупність теоретично обґрунтованих припущень, істинність яких потрібно перевірити.

Далі, відповідно до об'єкта, предмета і мети педагогічного дослідження, визначають його завдання, які конкретизують ієрархічністьдій, послідовність досягнення мети.

У процесі педагогічного дослідження одержують висновки й результати, які є новими для педагогічної теорії і практики. Отже, йдеться про теоретичне й практичне значення дослідження, а також ступінь наукової новизни.

Теоретичне значення дослідження полягає у створенні концепції, одержанні закономірності, технології, методу, моделі виявлення проблеми, тенденції, напряму. Практична значущість дослідження виявляється в підготовці пропозицій, рекомендацій щодо удосконалення практичної педагогічної діяльності тощо.

Для оцінки нового в педагогічному дослідженні використовують критерій наукової новизни, який характеризує нові теоретичні й практичні висновки, закономірності педагогічного процесу, його структуру і механізми, зміст, принципи і технології, які раніше не були відомі й не зафіксовані в педагогічній літературі.

Критерій новизни, теоретична й практична значущість змінюються залежно від типу дослідження, а також від часу одержання нового знання.

Логіка й динаміка дослідницького пошуку передбачають кілька етапів: емпіричний, гіпотетичний, експериментально-теоретичний (чи теоретичний), прогностичний.

На першому - емпіричному етапі - здобувають функціональне уявлення про об'єкт дослідження, виявляють суперечності між реальною педагогічною практикою, рівнем наукових знань і потребою осягнути сутність явища, формулюють наукову проблему. Основним результатом емпіричного аналізу є гіпотеза дослідження як система провідних припущень і передбачень, правомірність яких має потребу в перевірці й підтвердженні як попередньої концепції дослідження.

Під час гіпотетичного етапу розв'язують суперечності між фактичними уявленнями про об'єкт дослідження й необхідністю осягнути його сутність. Він створює умови для переходу від емпіричного рівня дослідження до теоретичного (чи експериментально-теоретичного).

Теоретичний етап пов'язаний з подоланням суперечності між функціональними та гіпотетичними уявленнями про об'єкт дослідження і потребою в системних уявленнях про нього.

Створення теорії дає змогу перейти до прогностичного етапу, що вимагає розв'язання суперечності між отриманими уявленнями про об'єкт дослідження як цілісного утворення й необхідністю передбачати його розвиток у нових умовах.

Спираючись на логіку наукового пошуку, розробляють методику дослідження — комплекс теоретичних та емпіричних методів, поєднання яких дає змогу з найбільшою імовірністю досліджувати педагогічний процес у підрозділах і частинах. Застосування низки методів дає змогу всебічно вивчити досліджувану проблему, усі її аспекти й параметри.

Методи педагогічного дослідження - це способи вивчення педагогічних явищ, одержання наукової інформації про них з метою встановлення закономірних зв'язків, відносин і побудови наукових теорій.

їх можна розділити на три групи: методи вивчення педагогічного досвіду, методи теоретичного дослідження і математичні методи.

Методи вивчення педагогічного досвіду - способи дослідження реального досвіду навчально-виховного процесу, соціалізації і професійної підготовки людей та ін. Вивчають реальні суперечності педагогічного процесу, наявні потреби і проблеми. У вивченні педагогічного досвіду застосовують такі методи: спостереження, бесіда, інтерв'ю, анкетування, експертна оцінка, вивчення педагогічної документації, незалежних характеристик тощо.

Педагогічне спостереження - метод, в основі якого - цілеспрямоване сприйняття дослідником певних аспектів і явищ педагогічної практики. Спостереження планують, у плані враховують кількість об'єктів спостережень, час, характеристики педагогічних ситуацій та ін. Воно залежить від способу реєстрації.

Спостереження буває безпосереднім і опосередкованим. Спосіб безпосередньої реєстрації дає змогу фіксувати моменти реального явища. Спосіб опосередкованої реєстрації дає змогу одержувати фактичний матеріал про сліди якого-небудь явища. Візуальні способи спостереження дедалі частіше підсилюють застосуванням різноманітних технічних засобів (кіно, відеозапису, телебачення, телефотометрії тощо).

Загалом можна виокремити такі етапи спостереження:

■ визначення завдань і мети (для чого, з якою метою здійснюють спостереження);

■ вибір об'єкта, предмета і ситуації (що спостерігати);

■ вибір способу спостереження, який найменше впливає на досліджуваний об'єкт і найбільше забезпечує збирання необхідної інформації (як спостерігати);

■ вибір способів реєстрації явищ, за якими здійснюють спостереження;

■ опрацювання та інтерпретація отриманої інформації (який результат).

Розрізняють спостереження включене, коли дослідник стає членом групи, у якій здійснюють спостереження, і невк-лючене - "збоку"; відкрите і приховане (інкогніто); суцільне і вибіркове.

Хоча цей метод доступний, але він має недоліки, пов'язані з тим, що на результати спостереження впливають особисгісні особливості (установки, інтереси, психічні стани) дослідника.

До методів опитування належать бесіда, інтерв'ю, анкетування.

Бесіда - самостійний чи додатковий метод дослідження, який застосовують з метою одержати необхідну інформацію чи роз'яснення того, що не було достатньо зрозумілим під час спостереження. Бесіда - усно-контактна форма спілкування, її проводять відповідно до заздалегідь накресленого плану з переліком питань, які потрібно з'ясувати. Бесіда відбувається у вільній формі без запису відповідей співрозмовника.

Інтерв'ю передбачає викладення суджень у визначеній (заздалегідь) послідовності. Відповіді можна записувати на відеомагнітофон. Нині теорія і практика масових опитувань (демоскопія) у своєму арсеналі має численні види організації інтерв'ю (групові, демоскопічні, інтенсивні, пробні, стандартизовані, несгандартизовані тощо).

Анкетування - метод, в основі якого - одержання письмових відповідей на поставлені запитання. Від змісту анкети, форми запитань, що їх задають, кількості заповнених анкет, умілого добору респондентів значною мірою залежить імовірність результатів дослідження. Анкети варто складати таким чином, щоб їхні численні відомості можна було опрацювати методами математичної статистики із застосуванням комп'ютера. Це метод масового збирання інформації за допомогою анкети. Якщо бесіду та інтерв'ю називають опитуванням "віч-на-віч", то анкетування - заочним опитуванням.

План бесіди, інтерв'ю та анкета - це перелік запитань (питальник). Розробляючи питальник, визначають специфіку інформації, яку необхідно здобути. Потім формулюють приблизну сукупність запитань, сгруктурують їх так, щоб відповіді на них дали змогу одержати необхідну інформацію. Наступним кроком є складання першого плану питальника і його попередня перевірка через пробне дослідження. На основі отриманих відомостей виправляють питальник і остаточно його корегують.

Вивчення продуктів діяльності як метод полягає у виявленні особистісних якостей і властивостей людей на основі аналізу завершальних продуктів діяльності, їхньої досконалості, новизни, оригінальності та ін. Через них суб'єкти навчання визначають необхідні відомості про індивідуальнісгь людини, про досягнутий рівень умінь і навичок у тій чи іншій сфері діяльності.

Певну інформацію про індивідуально-психологічні особливості людей, їхні наміри, ставлення, рівень розвитку мислення тощо, а також об'єктивні відомості, які характеризують організацію педагогічного процесу, можна отримати, використовуючи метод вивчення документації (особистих справ, медичних карт, журналів, щоденників, протоколів зборів і засідань, конспектів, залікових відомостей тощо).

Експертна оцінка - різновид непрямого спостереження. Інформація до дослідника надходить від компетентних осіб, які за певними правилами оцінюють аспекти, явища та ознаки педагогічної практики. Метод передбачає використання різних оцінних шкал, що відкриває для дослідника можливість застосовувати апарат математико-статистичного опрацювання матеріалу.

У психолого-педагогічній літературі метод оцінювання (психологічного виміру), що оснований на судженнях компетентних осіб, має назву "рейтинг". Від якості програми оцінювання певних властивостей особистості, якостей діяльності залежить якість отриманого дослідницького матеріалу.

Метод незалежних характеристик полягає в отриманні інформації через характеристику людини з боку кількох осіб (наприклад, начальника, бригадира, кількох співробітників та ін.).

Інформацію про значущість певних ознак, властивостей, якостей тощо можна одержати методом парних порівнянь. У матриці заздалегідь перераховують те, що потрібно порівнювати (особи, якості, ознаки тощо). Унаслідок парного порівняння за кожним параметром (о;і) дослідник одержує порівняльні оцінки в балах. Це дає йому змогу ранжирувати досліджувані параметри за ступенем їхньої значущості. Методика парного порівняння проста й має широку сферу застосування.

Педагогічний експеримент - дослідницька діяльність з метою вивчення причинно-наслідкових зв'язків у педагогічних явищах, що містить досвідчене моделювання педагогічного явища та умов його перебігу; активний вплив дослідника на педагогічне явище; вимір результатів педагогічного впливу і взаємодії.

Розрізняють експеримент природний (в умовах звичайного освітнього процесу) і лабораторний - створення штучних умов для перевірки. Найчастіше використовують природний експеримент. Він може бути тривалим чи короткочасним.

Педагогічний експеримент може бути констатуючим, тобто таким, що встановлює тільки реальний стан справ у процесі, або формуючим (перетворюючим), коли його цілеспрямовано організовують для формування певних якостей, властивостей, станів тощо.

Для формуючого експерименту потрібні для порівняння контрольні групи.

Педагогічний експеримент допомагає перевіряти імовірність робочих гіпотез, виявляти зв'язки й відносини між окремими елементами педагогічних систем. Основні види педагогічного експерименту - природний і лабораторний мають багато підвидів. В умовах природного експерименту без порушення типового режиму перевіряють нові навчальні плани, програми, підручники та ін. Лабораторний педагогічний експеримент є точнішою формою наукового дослідження. Із широкого педагогічного контексту виокремлюють один аспект, потім створюють ситуацію, яка дає змогу точно змінювати й контролювати змінні величини. В експериментальних та контрольних групах фіксують початкові й завершальні показники вимірів, аналізують зміни, що відбулися, і зіставляють розбіжності. На підставі отриманих результатів роблять висновок про ступінь впливу факторів (аргументів) на цільовий результат.

Етапи педагогічного експерименту: планування, організація й проведення, а також інтерпретація отриманих результатів. Планування складається з формулювання цілей і завдань експерименту, вибору залежної перемінної (відгуку), вибору факторів впливу і кількості їхніх рівнів, необхідної кількості спостережень, порядку проведення експерименту, методу перевірки отриманих результатів (спосіб верифікації). Експеримент організовують і проводять чітко відповідно до плану. На етапі інтерпретації збирають та опрацьовують матеріал, використовують статистику для перевірки робочих гіпотез.

Щоб проведення експерименту відповідало принципові імовірності, необхідно:

■ оптимальне число піддослідних і кількість дослідів;

■ надійність методик дослідження;

■ статистична значущість розбіжностей отриманих відомостей.

У педагогічних дослідженнях виникає необхідність виявити структуру взаємин у соціальній групі (колективі), тому в педагогічному експерименті також можуть використовувати соціометричні методи. Отримані відомості вивчають за допомогою логічного, статистичного й графічного аналізу.

Поєднання різних методів дає змогу підвищити ефективність та якість педагогічних досліджень. Цьому також сприяє активне застосування в педагогіці математичних методів і використання комп'ютера. Як правило, обчислюють: середнє арифметичне, моду, медіану, дисперсію, середнє квадратичне відхилення вибіркової сукупності, помилку середнього значення, коефіцієнти кореляції ознак.

До основних статистичних критеріїв перевірки вірогідності результатів експерименту традиційно зараховують:

■ І — Стюдента (перевірка гіпотези про рівність центрів розподілу нормальних генеральних сукупностей у разі невідомого стандартного відхилення);

■ Р - Фішера (перевірка гіпотези про рівність дисперсій двох нормальних генеральних сукупностей);

■ X2 - Пірсона (перевірка гіпотези про закон розподілу).

У педагогічних дослідженнях дедалі частіше застосовують різні методи регресійного й факторного аналізів, які докладно розглянуто в спеціальній літературі. Однак у дослідженні такого складного об'єкта, як "педагогічний процес", аналітичних методів недостатньо, тому що пов'язати задані умови з вихідними відомостями вдається аж ніяк не завжди. Ступінь труднощів педагогічних завдань динамічно змінюється від простого аналізу засвоєння окремих елементів до складних технологій соціалізації й професійної підготовки людей, проблем управління педагогічним процесом у різних соціальних групах (колективах).

Відтворити реальні процеси, що відбуваються в педагогічній системі, із задовільним ступенем правдоподібності можна, якщо використовувати методи статистичного моделювання випадкових функцій на комп'ютері. Математичне моделювання є прикладом евристичної творчості, тому що в основі його завжди так звані методи інтуїтивного мислення, наприклад, мозкової атаки, сценаріїв, Дельфи, морфологічний тощо.

Труднощі експериментального методу в тому, що необхідно досконало володіти технікою його проведення, потрібні особлива делікатність, такт, педантичність з боку дослідника, уміння встановлювати контакт із досліджуваним.

Метод "мозкової атаки" оснований на гіпотезі про те, що серед безлічі тривіальних знань закономірно з'являються передові ідеї. Він дає змогу використовувати знання, досвід і творчі здібності провідних спеціалістів. Для цього організують наради, семінари, "круглі столи" тощо, проведення яких має відповідати таким вимогам:

• проблему потрібно заздалегідь точно сформулювати й виокремити центральний пункт обговорення;

• варто приймати будь-які ідеї, зокрема ті, можливості реалізувати які найближчим часом не буде змоги.

Необхідно заохочувати наукові фантазії і передбачення шляхів розвитку проблеми; усебічно обговорювати найцікавіші ідеї доти, доки не досягнуть згоди шість висококваліфікованих експертів. Різні варіанти методу "мозкової атаки" успішно використовують у прогнозуванні.

Метод сценаріїв полягає в короткому викладенні змісту досліджуваного предмета за певним планом. Він прийшов у науку з літератури. Сюжетна схема сценарію дає змогу одночасно розглядати кілька аспектів проблеми, критично оцінювати події і припускати моменти їхнього альтернативного розгалуження, які надалі можна досліджувати докладніше.

У спеціальній літературі наводять такі переваги цього методу: він є одним із ефективних засобів переборювати традиційність мислення в конкретній науковій галузі; ілюструє зміни в майбутньому; відкриває можливість пошуку особливих підходів і шляхів, які заслуговують спеціального наукового аналізу; дає змогу розглядати деталі й процеси, які неможливо охопити абстракціями.

Приклад використання методу сценаріїв у педагогіці -часткові методики, головна особливість яких полягає в науковій переробці галузі знань, призначених для вивчення.

Метод Дельфи (названий на честь давньогрецького міста Дельфи, яке славилося мудрецями, що передбачали майбутнє) становить спроектовану програму, спрямовану на формування групової думки фахівців та узгодження їхніх поглядів з питань досліджуваної проблеми. Його можна розглядати як наступний етап змістових ітерацій методів мозкової атаки і сценаріїв.

Мета цього методу - уникнувши впливу психологічних чинників (навіювання, пристосування до думки більшості та ін.), знайти найкращий варіант розв'язання проблеми й закласти основи забезпечення контактів практики з обчислювальною технікою.

Процедура вироблення думок експертів методом Дельфи складається з чотирьох турів.

Перший тур. Експерти оцінюють події, доповнюють (чи скорочують) перелік питань анкети, яку спеціально для цього розробили аналітики. Анонімність забезпечують різні прийоми організації, серед яких можуть бути контакти експертів з ЕОМ. Отримані результати статистично опрацьовують. Уточнюють перелік подій і характеристики деяких оцінок через медіану і квартилі.

Другий тур. Експертів ознайомлюють з характеристикою групової відповіді - медіаною й показниками розкину-тості індивідуальних оцінок. Така процедура дає змогу членам групи взяти до уваги обставини, які випали випадково з поля зору, або аргументувати причини розбіжності в думках. Умотивованість позиції авторів також залишається анонімною, а процедура статистичного опрацювання інформації й повідомлення результатів - попередньою.

Третій тур. Експерти висувають аргументи на користь своїх оцінок.

Четвертий тур. Усі мотивування доводять до відома експертів. їм надають останню можливість обґрунтувати свої відповіді. Результати останнього туру приймають за узагальнену оцінку, яка має найповніше відображати єдність думки групи щодо змісту розглянутої проблеми.

Ефективність застосування методу Дельфи підвищується, якщо відповідь на запитання допускає можливість числового вираження, експерти однорідні за рівнем кваліфікації й можуть обґрунтувати свої оцінки.

Морфологічний метод становить певну послідовність аналітичних дій. Він дає змогу обмежувати кількість інформації, виявляти наслідки і відшукувати всі можливі варіанти розв'язання певної проблеми.

Порядок застосування морфологічного методу:

9 точно формулюють завдання, яке потрібно розв'язати;

■ задають перелік найважливіших параметрів, від яких залежить розв'язання проблеми;

■ у кожного з параметрів визначають кількість різних незалежних властивостей;

■ складають матрицю параметрів і властивостей;

■ розглядають функціональну цінність усіх можливих рішень і потенційну можливість їхнього здійснення;

■ вибирають найкраще рішення для практичної реалізації.

Названі вище методи є засобом збирання науково-педагогічної інформації для теоретичного аналізу. Тому й виокремлюють спеціальну групу методів теоретичного дослідження.

Теоретичний аналіз - виокремлення й розгляд певних аспектів, ознак, особливостей, властивостей педагогічних явищ. Аналізуючи факти, групуючи, систематизуючи їх, ми вибираємо в них загальне та окреме, встановлюємо загальний принцип чи правило. Аналіз супроводжується синтезом, він допомагає проникнути в сутність досліджуваних педагогічних явищ.

Індуктивні та дедуктивні методи - логічні методи узагальнення отриманих емпірично відомостей. Індуктивний метод потребує руху думки від окремих міркувань до загального висновку, дедуктивний - від загального міркування до часткового висновку.

Теоретичні методи необхідні для визначення проблем, формулювання гіпотез і для оцінки зібраних фактів. Ці методи пов'язані з вивченням літератури: праць класиків; загальних і спеціальних праць з педагогіки; історико-педагогічних досліджень і документів; періодичної педагогічної преси; довідкової педагогічної літератури, підручників і методичних посібників з педагогіки й суміжних наук.

Вивчення літератури дає змогу довідатися, які аспекти й проблеми вже досить добре вивчено, з яких ведуть наукові дискусії, що застаріло, а які питання ще не розв'язано. Процес вивчення літератури потребує використання таких методів: складання бібліографії - переліку джерел, пов'язаних з досліджуваною проблемою; реферування - стиснуте викладення основного змісту однієї чи декількох праць із загальної тематики; конспектування - ведення докладніших записів, основу яких становить виокремлення головних ідей і положень праці; анотування - короткий запис загального змісту книги чи статті; цитування - дослівний запис висловлювань, фактичних чи цифрових відомостей, що містяться в літературному джерелі.

Математичні й статистичні методи в педагогіці застосовують для опрацювання отриманих відомостей методами опитування та експерименту, а також для встановлення кількісних залежностей між досліджуваними явищами. Вони допомагають оцінити результати експерименту, підвищують надійність висновків, дають підстави для теоретичних узагальнень. Найпоширенішими з математичних методів, які застосовують у педагогіці, є реєстрація, ранжирування, шкалювання. За допомогою статистичних методів визначають середні величини отриманих показників: середнє арифметичне (наприклад, визначення кількості помилок у перевірених роботах контрольної та експериментальної груп); медіана показник середини ряду (наприклад, у разі наявності дванадцяти людей у групі медіаною буде оцінка шостої людини у списку, у якому всіх розподілено за рангом їхніх оцінок); ступінь розсіювання - дисперсія, або середнє квадратне відхилення, коефіцієнт варіації та ін.

Для проведення цих підрахунків застосовують відповідні формули й довідкові таблиці. Результати, опрацьовані за допомогою цих методів, дають змогу показати кількісну залежність у вигляді графіків, діаграм, таблиць.

Безумовно, важливу роль відіграють здібності дослідника, а також його аналітична озброєність.

46. Що таке "теорія виховання"? Які функції і завдання виконує виховання? Теорія виховання – це сукупність однорідних і внутрішньо узгоджених наукових педагогічних тверджень, знання яких дає змогу формувати й розвивати особистість вихованця та впливати на колектив відповідно до визначених цілей загального, національного і професійного виховання. Вона покликана озброїти вихователів професійними знаннями, педагогічними навичками й Уміннями та практичним досвідом організації виховної роботи. Існують також окремі теорії виховання. Наприклад, теорія професійного виховання, теорія економічного виховання, теорія морального виховання, теорія національного виховання, теорія екологічного виховання, теорія фізичного виховання, теорія виховання в колективі та через колектив та інші, які становлять підвалину для обґрунтування загальної теорії виховання.

 

Кожен з цих напрямів має свої, властиві тільки йому цілі, ідеали, завдання, принципи, зміст, методи та форми виховних впливів, які сприяють реалізації мети виховання в українському суспільстві.

Основною функцією часткових теорій виховання повинні бути, з одного боку, узагальнення знань, що стосуються певної сфери виховної діяльності, а з іншого – забезпечення загальної теорії виховання положеннями, які підлягають систематизації, узагальненню та цілеспрямованому використанню іншими вихователями. Про успіх виховної роботи в конкретній освітньо–виховній системі, першою чергою, свідчить досягнення цілей виховання, відповідність досягнутих результатів загальноприйнятим і професійним ідеалам, їх вплив на стан справ у колективі, на підвищення ефективності його діяльності.

Своєчасне та об'єктивне з'ясування, узагальнення і обґрунтування основних проблем загальної та часткових теорій виховання надає можливість об'єктивно діагностувати стан виховної роботи, передбачити результати виховних впливів, своєчасно вносити певні необхідні корективи в цей складний соціально-педагогічний процес.

Загальна і часткові теорії виховання взаємопов'язані та взаємозумовлені. Перша обґрунтовує наукові основи організації загального виховання, а друга – окремих напрямів виховання. Наприклад, діалектично пов'язані загальна теорія виховання і національне виховання українських громадян.

Теорія виховання, як кожна теоретична наука, повинна систематизувати, глибоко аналізувати та класифікувати різні виховні явища, обґрунтовувати загальні закони й закономірності. Вона має цікавитися не тільки тим, яким вихованець є, а й тим, яким він стане, які зміни відбувалися і відбуваються в його особистості під виховними впливами та наскільки ці зміни наближаються до реалізації ідеалу виховання в нашому суспільстві. Те ж саме слід вивчати в колективі як важливому об'єкті виховних впливів.

Виникає обґрунтована потреба дослідження процесу виховання як системного соціально-педагогічного явища та всіх його складових: цільового, стимуляційно-мотиваційного, змістовного, процесуального, контрольно-регулювального, оціночно-результативного компонентів, а також вихователів і вихованців.

Вихователями є вчителі, колективи, керівники установ та інші посадові особи, діяльність яких характеризується усвідомленістю, систематичністю, планомірністю, послідовністю і комплексністю. Вихованці – всі люди, колективи, які активно реагують на виховні дії, спрямовані до них, усвідомлюють їх та вносять відповідні зміни у свої переконання, життєві настанови тощо. Ця свідома взаємодія вихователя і вихованця є найважливішою характеристикою процесу виховання.

 

Знання структури процесу виховання та з'ясування змін, які відбуваються в особистості вихованця і соціально-психологічних якостях колективу, є основним предметом досліджень теорії виховання.

Для досягнення позитивних результатів у вихованні необхідно володіти певними науковими засадами та методами виховного впливу, тобто виникає гостра потреба поєднання теорії виховання з практикою. У цьому проявляється одна з основних закономірностей – єдність теорії та практики, коли визначені теоретичні зв'язки та залежності впливають на правила практичних дій. Тому спочатку слід чітко з'ясувати, які зміни мають відбуватися в особистості вихованця, соціально-психологічних характеристиках колективу в результаті виховання та визначити основні види виховних впливів. Безумовно, процес виховання спрямований на формування і розвиток особистості вихованця, на згуртування колективу та формування його виховних функцій. Свідомо використовуються терміни «формування», «розвиток», бо тим. увага акцентується на творчому, а не механічному чи терапевтичному характері виховної діяльності.

Виховання відбувається на основі чітко визначених соціально-моральних і професійних цінностей, які знайшли свій відбиток у загальнолюдських і національних цінностях, етикеті та визначають загальний напрям добору змісту й методів виховання. Такі цінності окреслюють ідеал виховання, основні якості особистості вихованця та колективу, які слід формувати.

 

Ідеал виховання – це громадянин України, збагачений загальнолюдськими та національними цінностями, який керується у своїй діяльності вимогами загальнолюдського й національного етикету, спроможний діяти творчо в сучасних умовах, це справжній патріот, який дбає про свою честь і гідність. Впровадження у виховну практику цього ідеалу передбачає одночасний розвиток інструментальних і мотиваційних якостей особистості вихованця.

До інструментальних якостей належить все, що стосується ефективної діяльності вихованця: розумовий розвиток, освіта, навички та вміння, досвід. Ці якості особистості характеризують інтелектуально-фізичний бік вихованця. Вони є необхідними для ефективної діяльності, за їхньою допомогою реалізуються власні потреби, завдання навчання і виховання. Вихованець, який не має мінімуму певних професійних знань, навичок і вмінь, неспроможний повноцінно адаптуватися до професійної діяльності.

До мотиваційних якостей особистості вихованця належать потреби, прагнення, переконання, мотиви та мотивації, цілі та ідеали його життєдіяльності.

Виховання має стосуватися всіх сфер особистості вихованця: інтелектуальних, емоційно-почуттєвих, вольових, мотиваційних, фізичних, психофізіологічних тощо.

У процесі формування особистості вихованця, конкретно – певної сукупності його особистісних якостей, маємо справу з різними видами виховних впливів. Ці впливи можуть бути спрямовані як на окремих вихованців, так і на колективи, але також можуть бути застосовані до певних виховних систем. Вони мають динамічний та змінний характер, хоча можуть бути як випадковими, так і цілеспрямованими. Деякі з них існують незалежно від волі вихователів і вихованців, інші є результатом свідомих дій. Водночас як перші, так і другі можуть безпосередньо або опосередковано впливати на інструментальну та мотиваційну сфери особистості вихованця. «Виховує, – писав А.С. Макаренко, – все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше – люди. З них на першому місці – батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини.

Увесь цей «хаос» не піддається начебто жодному облікові, проте він створює в кожен даний момент зміни в особистості дитини. Спрямувати цей розвиток і керувати ним – завдання вихователя».

Всю сукупність виховних впливів за їхнім характером можна класифікувати на постійні, опосередковані та змінні.

До постійних виховних впливів належать такі дії, які мають вплив на формування особистості вихованця, але якими вихователь не може оперувати вільно: не спроможний їх ні змінити, ні реконструювати протягом якогось часу. Наприклад, це вік вихованців, їхня освіта, соціальний стан, сім'я тощо.

До змінних виховних впливів належать такі дії вихователя, які регулюються і вдосконалюються ним. Наприклад, створення учнівських колективів, опрацювання навчальних програм та планів виховних заходів, обґрунтування методики застосування заохочення і примусу та змісту конкретних виховних заходів тощо.

Виховним фактом можна визнати тільки такі педагогічні явища, що спричиняють суттєві зміни в настановах і поведінці вихованця та колективу і є наслідком свідомої взаємодії вихователя й вихованця. Ця співпраця повинна дати поштовх внутрішнім психофізіологічним механізмам самовдосконалення. Такі зміни можуть мати місце не тільки у вихованців, а й у цілих виховних системах.

 

Наступною важливою методологічною проблемою теорії виховання є оцінка і вимір результатів виховної роботи в певних виховних системах, а також змін у вихованцях завдяки виховним впливам. Для оцінки виховної роботи слід чітко визначити її предмет. Це, безумовно, різні елементи системи виховання та конкретні виховні заходи, а також конкретні якості та зміни в особистості вихованця і колективі, ефективність і результативність їх професійної та інших видів діяльності.

Основними ознаками оцінки ефективності виховної роботи виховних систем є конкретні зміни в настановах і поведінці вихованців, в характері діяльності, дійсний стан справ у колективах. Основним критерієм такої оцінки є відповідність отриманих результатів ідеалу (ідеальному стану, нормі). Таке порівняння можливе тоді, коли відомі вихідні дані та одержані результати. Об'єктивне порівняння можна зробити під час виміру цих змін, визначення їхніх причин, з'ясування джерел як досягнень, так і недоліків. Така оцінка має об'єктивний характер і, відповідно, позитивний вплив на ефективність діяльності всіх елементів виховної системи.

Отже, теорія виховання виконує дві основні функції: теоретико-пізнавальну і нормативно-практичну. Перша функція свідчить, що теорія виховання є галуззю педагогічної науки, яка покликана досліджувати теоретичні проблеми організації та проведення виховної роботи, висвітлювати основні закони та закономірності виховання українських громадян, обґрунтовувати цілі, ідеали, зміст загального і професійного виховання, озброїти вихователів теоретичними знаннями щодо сучасної технології виховання в конкретних навчально-виховних системах, надати процесові виховання державно-патріотичного і професійного характеру.

Друга функція спрямована на озброєння вихователів конкретними практичними знаннями, навичками та вміннями, методиками щодо організації та проведення як загальних виховних заходів у масштабі навчально-виховних систем, так і конкретних. Не маючи теоретичних знань про процес виховання, не володіючи практичними методами та формами його проведення, жоден вихователь, навіть будучи від природи обдарованим майстром, не зможе успішно розв'язувати виховні проблеми. Саме на це звертав увагу К. Д. Ушинський: «Мистецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво складне й обширне, воно спирається на безліч обширних і складних наук; як мистецтво, воно, крім знань, вимагає здібностей і нахилу, і як мистецтво, воно прагне до ідеалу, якого вічно намагається досягти... до ідеалу довершеної людини»6.

Вихователі опановують ці якості у вищих навчальних закладах під час вивчення основ суспільно-гуманітарних наук, психології та педагогії, організації виховної роботи та методики її проведення. Таким чином, теорія виховання водночас є галуззю педагогічної науки і навчальною дисципліною, де проявляється діалектичний взаємозв'язок теорії та практики.