Висновок

На основі сказаного можна зробити висновок: сутність людини (сутність четвертого порядку) полягає в тому, що її життєдіяльність є процесом свідомої доцільної діяльності, спрямованої на пізнання і зміни світу для забезпечення задоволення потреб, процесом, у якому відтворення і вироблення нових цілей стає особливою соціальною потребою. Цей рівень (порядок) сутності людини реалізується в діалектиці потреб в цілях і діяльності щодо їхнього втілення в життя і відтворення.

У процесі пізнання і практичної зміни навколишньої дійсності людина піднімається до усвідомлення об'єктивних зв'язків, законів, тенденцій розвитку навколишнього світу, пізнання сутності світу свого буття і своєї власної сутності, пізнання об'єктивної необхідності. Реальний процес життя потребує узгодження життєдіяльності людини як з її потребами й інтересами, так і з об'єктивною логікою розвитку природи, суспільства, мислення. У різноманітті зв'язків і відносин людини з умовами її існування виникає необхідність врахування об'єктивної необхідності для забезпечення свого існування, функціонування. У той же час стає необхідною можливість вибору прийняття рішень, що узгоджувалися б з об'єктивною необхідністю, а також з потребами й інтересами людини. Іншими словами, виникає потреба у свободі. Усвідомлення потреб, інтересів, об'єктивної необхідності стає передумовою творчої зм і тональної діяльності людини, діяльності, у якій потреба у свободі стає найважливішою передумовою її життя. На різних етапах історичного розвитку суспільства рівень свободи різний. Ступінь розвитку свободи є показником ступеня зрілості людини як соціального суб'єкта.

Розкриття різних порядків сутності людини дозволяє повніше висвітлити питання про людське начало. Відповідно до такого підходу людським началом є не просте виробництво знарядь праці, а виникнення людини як цілісної системи, у якій безпосередня її життєдіяльність опосередковується потребою у виробництві знарядь праці і трудовою діяльністю, потребою в суспільних відносинах і діяльністю з їхнього відтворення, потребою в цілях і діяльністю по їх реалізації і відтворенню, потребою у свободі і творчій перетворювальній діяльності.

Необхідно також підкреслити, що в міру становлення і розвитку суспільства, формування його як якісно нової системи, цілісності починають формуватися і потреби суспільства, значення яких неухильно зростає. Щоб могли жити окремі індивіди, група, клас як соціальні суб'єкти, необхідно існування суспільства саме як тієї цілісності, у рамках і за допомогою якої можлива їх життєдіяльність. Потреби суспільства стають фактором, який опосередковує ступінь і характер, а також можливості задоволення всіх інших потреб. Природно, що для реалізації, задоволення цих потреб необхідні спільні дії всіх людей. Це потреби виживання людства.

Розкриття сутності людини, взаємозв'язку різних її порядків дозволяє зробити висновок, що загальною основою, що зумовлює життєдіяльність людей і визначає якісну відмінність людини від тварини є виникнення системи опосередкування задоволення її життєвих потреб потребами соціальними і відповідними до них видами діяльності. Це дозволило також, вироблене на основі емпіричного спостереження життєдіяльності реальних індивідів, поняття "людина" наповнити змістом, що відповідає її життєдіяльності у всім багатстві її проявів.

Абстракція "людина" є вихідною посилкою побудови логіки філософського осмислення відношення "людина — світ". У понятті "людина" у найузагальненішій формі виражені всі істотні сторони життєдіяльності людини. Тому сходження від абстрактного до конкретного дозволяє розкрити істотні риси всіх сфер суспільного життя в їхньому реальному прояві. Це дає можливість розкрити взаємозв'язок сутності і дійсності. Крім того, розкриття сутності людини дає ключ до розуміння історичного процесу як процесу становлення і розвитку людської сутності, що здійснюється в діалектиці потреб і діяльності, а точніше - у діалектиці закону сходження потреб і закону сходження діяльності. Такий підхід дозволив представити історичний процес процесом абсолютного руху становлення людини.