- •Перший розділ короткі відомості про будову голосового і дихального апаратів
- •– Трахея; 2. – легеня; 3. – грудна клітка; 4. – діафрагма під час видиху; 5. – діафрагма під час вдиху; 6. – зовнішній листок плеври (оболонка, що оточує легені ); 7. - легеневий листок плеври.
- •Діапазон і регістри голосу. Класифікація голосів.
- •Атака звука
- •Постава і міміка співака
- •Охорона та гігієна голосу співака.
- •Розділ другий акустика голосу музичний звук (висота, сила, тембр) і явище резонансу.
- •Випромінювання звука при фонації
- •Висока позиція звуку
- •Розділ третій дихання в співі
- •Парадоксальне дихання оперних співаків
- •Опора співацького голосу і положення гортані в співі
- •Розділ четвертий звукоутворення
- •Способи звукоутворення та переваги прикритого звуку
- •Музично-вокальний слух
- •- Джерело звука; 2. - звукові хвилі; 3 – вушна мушля (завитка ); 4 – слуховий прохід; 5 – барабанна перетинка; 6 – слухові кісточки; 7 – слуховий нерв; 8 – лабіринт.
- •Відчуття в співі і критерії ефективності звучання голосу
- •Слуховий і внутрішній контроль фонаційного процесу
- •Типи звучання співацького голосу
- •Вокальна орфоепія і систематизація фонематичного матеріалу
- •Слово і мовлення та їх форманти
- •Технічні прийоми звукоутворення
- •Діагностика голосу
- •Вікові особливості розвитку голосового апарата дітей
- •Педагогічні засади розвитку голосу.
- •Дидактичні основи навчання співу
- •Основні принципи навчання
- •Основи вокальної методики. Методи навчання. П’ять груп вокальних методів.
- •Додатки Вправи для високих голосів підготовлені д.Євтушенком та м.Михайловим-Сидоровим
- •Вокальні вправи, пропоновані вокальним педагогом- професором п.М.Голубєвим /Всі вправи подаються в оригіналі/
- •Система вправ в класі професора о.М.Благовидової.
- •Перша група (Вправи № 1 -16).
- •Друга група (вправи № 17 – 26).
- •Третя група (вправи №27 – 49)
- •Четверта група (вправи № 50 – 72)
- •Голос людини та вокальна робота з ним
Способи звукоутворення та переваги прикритого звуку
Терміни «відкритий», тобто, плоский і «прикритий», тобто, округлений звук, хоча і не точно виражають фактичну роботу голосового апарата, зокрема, гортані, давно отримали права громадянства і є добре зрозумілі всім фахівцям, оскільки досить чітко відображають суть цих прийомів співу. Проте, відмінність полягає в нейрофізіологічному процесі голосотворення загалом. За допомогою рентгенівських променів вчені з’сували, що відкритий звук насправді формується в гортані, яка на даний час є закритою надгортанником, тоді, як прикритий звук характеризується добре відкритою гортанню. Така невідповідність може бути пов’язана з зовнішніми відчуттями співака і не має нічого спільного із справжнім станом речей. У поставленому голосі вхід в гортань завжди звужений, а від характеру звука змінюється і ступінь розкриття нижньої частини глотки, тобто, при відкритому звуці вона більш закрита (звужена), а при прикритому звучанні нижня частина глотки розширюється. ВІДКРИТИЙ ЗВУК, як правило, звучить різко і плоско, має надто світлу (або „білу”) тембральну фарбу, позиція його низька, звук ніби „стелиться” і часто позбавлений співацького вібрато. Внаслідок загального і м’язового напруження відкритий звук дуже обмежений у можливостях відтворення різних виконавських нюансів і динамічного діапазону, зокрема, нюанс ріаno має тенденцію „зніматися” з дихання, артикуляція рота не відповідає характерові твору (або надто мала, або, навпаки, - перебільшена), що свідчить про неправильне формування надставної трубки (порожнини рота і глотки). Зловживання відкритим звуком часто приводить до швидкої втоми голосового апарата і його „зношенню” та обмеження працездатності, а для самого звучання голосу характерне детонування, тобто, нестійке інтонування.
ПРИКРИТИЙ ЗВУК має в своїй основі темне забарвлення, звучить м’яко, округло, у високій звуковій позиції. Утворений легкою повітряною атакою, без надмірної роботи м’язів, такий голос є дуже гнучким і має багату палітру фарб (від найсвітлішої до найтемнішої), яка ніколи не звучатиме плоско. В порівнянні з неприємним, різким тембром відкритого звука, незаперечною перевагою прикритого є - довершеність і благородство тембру і легкість звучання, здатна „прорізати” будь-яку оркестрову звучність. Для опанування основною манерою прикритого звуку необхідна тривала навчальна робота під контролем педагога-вокаліста, щоб уникнути надмірного „згущування” тембральних фарб голосу, які створюють надто „темний” і глухий відтінок звучання.
Музично-вокальний слух
Як відомо, керівництво голосотворенням здійснюється всією системою зворотного зв’язку нервової діяльності людини, яка забезпечує відповідні відділи головного мозку різними відомостями про акустичну результативність роботи голосового апарата, про те, якими рухами вона досягається і якими відчуттями супроводжується. Аналіз відчуттів - єдиний спосіб зрозуміти і навчитися контролювати роботу голосового апарата. Головним регулятором вокальної і мовленнєвої функції є слух людини. Слух - це орган чуття, який сповіщає мозку звукові явища, що відбуваються в оточуючому організм людини середовищі, інакше кажучи, с л у х - це здатність сприймати звукові коливання, це - певні відчуття (сприйняття і уявлення), пов’язані з нашою свідомістю, провідником яких є найтонший слуховий апарат - вухо людини, що вловлює і сприймає різні звуки35.
В співі, як і в звичайному мовленні, є необхідним апарат, що створює звук і що його сприймає. Слухові подразники здорових органів слуху, що надходять із зовнішнього середовища виявляються водночас подразниками для нервових клітин, які відають органами голосового апарата. У глухої людини слухового сприйняття і, як наслідок його, подразнення голосотвірних
Мал.14. Сприйняття звука (за І.Левидовим ).
