3. Українське народне мистецтво після Жовтня

  Велика Жовтнева соціалістична револю­ція відкрила епоху загального револю­ційного оновлення світу. Здійснилися мрії українського трударя. Народ розправив плечіг вперше за свою історію діставши змогу вільно жити, працювати і творити. Радянська влада назавжди покінчила з безпросвітними злиднями, виснажливою боротьбою за шматок хліба. Достаток, міцний колгоспний добробут прийшли в селянську оселю — звільнилися скуті ра­ніше творчі сили народу, з'явився і ро­дючий грунт для його мистецтва.

  У різноманітних проявах відбилися нові риси, народжені новим змістом життя народу, духовним його розквітом. Труд народних майстрів значно полегшився, бо процеси підготовки сировини, оброб­ки матеріалів і виконання деяких еле­ментів оздоби було механізовано, відбу­лися зміни і в організації праці народ­них майстрів.

  Найголовнішим у долі народного мистец­тва після Жовтня є те, що піклування про нього, про збереження його оригінальної художньої мови, творчої індиві­дуальності майстрів, їх постійного зрос­тання стало турботою Комуністичної партії і Радянської держави.

  У певних межах змінилася і сфера твор­чості в народному декоративному мис­тецтві. Розвиток продуктивних сил, меха­нізація сільського господарства, стиран­ня межі між сільським і міським побу­том зробили свою справу. Широке за­стосування машин витіснило старий сіль­ськогосподарський реманент, речі вжит­ку. Тепер колгоспникові вже нема пот­реби самому виготовляти пряжу та по­лотно чи сукні, майструвати меблі чи купувати гончарний посуд. Легка про­мисловість виготовляє необхідні предме­ти побуту, і коли в хаті можна ще поба­чити цілу виставку розписаного гончар­ного посуду, то це скоріше данина тра­диції, ніж дійсна практична потреба. Все це веде до того, що центр ваги народного мистецтва зміщується з прак­тичних завдань на декоративні.

  Народне мистецтво є результатом дуже складного, багатопланового процесу. В ньому поєднуються такі фактори, як рівень розвитку продуктивних сил у пев­ну епоху, наявність матеріальних ресур­сів, історична доля окремих місцевостей, районів, зв'язана з війнами, переселен­нями тощо, природне оточення, культур­ний взаємообмін між народами.

  У сучасній картині українського народ­ного мистецтва наочно виступають також природні особливості певних місцевос­тей. Зовсім не байдуже, де саме живе і творить народний майстер,— чи на Во­лині — одноманітній рівнині, де сила озер, річок, болот, де свій світ барв і рослин і де в минулому зносини між се­лами були іноді дуже складними; чи в мальовничих селах лісостепової зони Ук­раїни з її лагідним рельєфом, чергуван­ням багатих золотих ланів і затишних гаїв; чи в гірських Карпатах з величним силуетом гір, квітучими полонинами, ча­рівними, стрункими смереками і гомін­кими гірськими потоками; чи в безкраїх степах півдня України. В кожному разі природне оточення по-різному відбиває­ться на побуті й звичаях людей, по-різ­ному будить творчу уяву, фантазію ху­дожника. Особливості місцевого рос­линного і тваринного світу, колорит пейзажу по-своєму впливають на харак­тер орнаменту декоративного мистецт­ва і поєднання фарб.

  При врахуванні конкретних локальних особливостей кожного села, області, осередку все ж умовно можна виділити райони поширення споріднених форм народного мистецтва. Це насамперед Придніпров'я, Поділля, Полісся з Волин­ню та зона Карпат.

  У народному мистецтві Придніпров'я — Київщини, Полтавщини та Чер­нігівщини — наявні залишки традиційних мотивів (навіть епохи первісного сус­пільства та феодалізму) і в той же час орнаментальні форми, походження яких відноситься до XVII — XIX століть. Ці мо­тиви виступають як у чистому вигляді — наприклад, у гончарстві та вишиванні, так і в свосрідному сплаві, в творчій переробці майстрів пізніших часів. Особливі в цьому відношенні гончарні вироби з села Дибинці на Київщині, з се­ла Ічня на Чернігівщині, Опішня на Пол­тавщині. Декор дибинецької кераміки — соковиті плавні лінії орнаменту, який рівномірно вкриває поверхню, напрочуд виразно гармонує з округлими лініями, що окреслюють силует посудини. Плав­ність ліній енергійно підкреслюється оригінальною штриховкою — «гребін­кою», що зустрічається лише на Київ­щині. Художнє гончарство Дибинців — батьківщина класичного українського гончарства, скарбниця його традицій, колиска визначних майстрів.

  Давні традиції гончарних свищиків та іграшок Київщини стали тим грунтом, на якому сучасні майстри (серед них ви­датний кераміст заслужений майстер на­родної творчості УРСР Омелян Железняк, виходець з Чернігівщини) створи­ли цілу серію статуеток, що вражають граничним лаконізмом форм і водночас переконливою виразністю і декоратив­ністю. У розвитку художньої кераміки Чернігівщини певну роль відіграла висо- корозвинута кераміка сусідніх областей Росії, вироби якої в минулому у великій кількості привозилися на Чернігівщину. Високими художніми якостями відомі тканини з села Дігтярі на Чернігівщині, кролевецькі рушники (с. Кролевець на Сумщині). Рушники мають густий, немов аплікація, орнамент крупних форм в один колір, переважно червоний. Засо­бами ткацтва в них досягнуто виразної монументально-декоративної компози­ції орнаменту.

  Як і рушники, чудовою прикрасою ха­ти є килими Київщини та Полтавщини (с. Решетилівка), характерні своїм витон­ченого малюнка орнаментом, виконаним по світлому фону.

На Придніпров'ї в збереженні й даль­шому розвитку різьблення на дереві найбільш високого рівня досягла Пол­тавщина. В довоєнний час тут жили і працювали відомі майстри різьбярства — Василь Гарбуз та Яків Халабудний. Стри­мані, глибоко продумані форми і різьблені прикраси меблів та дрібних хатніх речей, виконаних цими майстра­ми, позначено оригінальністю видумки, тонким художнім смаком.

  Полісся не багате на яскраві, соковиті барви. Очевидним тут є вплив тьмяного, тінявого колориту лісу — основного ланд­шафту цього району. В минулому ма- денькі, бідні хати за дуже рідким винят­ком не мали різьблених чи мальованих прикрас. Традиційний одяг поліщуків теж більш скромний, не такий барвистий, як на Київщині, Поділлі чи в Галичині. Гарні поліські килими в більшості мають су­ворий темний фон з квітками по ньому. На Поділлі провідними видами є ке­раміка і тканина.