Тема 1. Ідпзк як наука та навчальна дисципліна.

Держава та право країн Стародавнього світу

План

1. Предмет і методи вивчення історії держави та права зарубіжних

країн.

2. Загальна характеристика розвитку держави та пава країн

Стародавнього Сходу.

3. Суспільний лад і державний устрій давньосхідних держав (Єгипет,

Вавілон, Індія).

4. Право країн Стародавнього Сходу: загальна характеристика джерел

права; закони царя Хамураппі та закони Ману (цивільне та

кримінальне право, процес).

5. Особливості державно-правового розвитку країн античного світу:

демократична республіка та право Афін; суспільний устрій та

державний лад Спарти.

6. Римська рабовласницька держава: основні етапи розвитку

Стародавнього Риму; римське право, форми цивільного процесу.

1. Предмет і методи вивчення історії держави та права зарубіжних

країн.

  Предметом ІДПЗК є вивчення процесів, загальних закономірностей, специфічних особливостей виникнення й розвитку держави та права в певних країнах світу конкретно - в історичних умовах і в хронологічній послідовності.   З огляду на предмет цієї науки, можна дійти висновку, що вона є наукою: суспільно-політичною, позаяк вивчає такі суспільно-політичні явища, як держава та право; юридичною, адже звертає увагу на правові аспекти суспільного життя; історичною, оскільки розглядає державно-правові явища в їхньому історичному розвитку.

  Методи ІДПЗК - це сукупність прийомів, способів, шляхів та принципів, за допомогою яких вивчають цю дисципліну. Найважливіші методи (підходи) такого вивчення:

  1) діалектичний метод (держава та право вивчаються в розвитку,  в русі - від їх елементарних форм й організацій до більш складних і розгалужених);

  2) історичний метод (вимагає розглядати державу та право з позиції їх виникнення, розвитку і зміни, у зв'язку з іншими явищами  й умовами певної епохи, у зв'язку з конкретним досвідом історі);

  3) системно-структурний метод (виявляються елементи, що забезпечують єдність системи, вивчають взаємозалежність цих елементів);

  4) порівняльний метод (конкретні державно-правові явища розглядаються в зіставленні їх у просторі та часі);

  5) статистичний метод (досліджуються кількісні характеристики історичного);

  6) метод екстраполяції (поширення висновків, зроблених щодо однієї частини якого-небудь явища (процесу) на іншу) та ін.

  Позитивні результати при вивченні історі держави і права зарубіжних країн може дати лише комплексний підхід у використанні методологі.

2. Загальна характеристика розвитку держави та пава країн

Стародавнього Сходу.

Перші державні утворення виникли на Сході у УІ-ІІІ тис. до н.е. Це були країни, розташовані на схід і південний схід від греко-римського світу, а саме: держави та народи Південної Азії (Вавилон та Ассирія (раніше Шумер та Аккадія), Хетська держава, Фінікія, єврейські царства, Іран Урарту та ін.), частково Північної Африки (Єгипет), а також Індії та Китаю.

Поняття Сходу тут використовується не тільки як географічне, а як історико-культурне, цивілізаційне поняття. Саме тут вперше в історії людства склались соціальні та політичні інститути, держава, право, зародились світові релігії, виникла писемність. Тому недооцінювати місце Сходу у всесвітньому історичному процесі можна.

Основною причиною утворення перших держав саме в цьому регіоні було те, що основну частину території цих країн становлять долини великих повноводних рік (наприклад, у долині р.Ніл розташувався Єгипет, у межиріччі Тігру і Єфрату – Шумер та Аккадія) і лише на периферії простяглися гірські хребти та плоскогір'я. Східні країни швидко скористалися вигодами свого географічного положення. Адже природні умови (родючість грунтів, можливість їх зрошення, наявність корисних рослин і руди сприяли загальному розвитку продуктивних сил і в кінцевому рахунку визначили політичні форми та культуру цих країн.

У курсі Історії держави і права зарубіжних країн вивчають державно-правові системи стародавнього Єгипту, Вавилону, Індії та Китаю. Кожна з цих країн має свої специфічні, лише їй властиві, ознаки та закономірності утворення та розвитку. Але ряд ознак, не лише географічних, що дозволяє об'єднати їх в єдину групу країн Стародавнього Сходу. Серед них можна виділити три групи ознак.

1. Ознаки, що стосуються соціальної форми еволюції давньосхідних суспільств.

2. Ознаки, що стосуються політичної організації давньосхідних держав.

3. Ознаки, що стосуються права країн Стародавнього Сходу. Зупинимося на кожній з них більш детальніше.

Ознаки, що стосуються соціальної форми еволюції давньосхідних суспільств

1. Однією з одних соціальних форм, які відіграли вирішальну роль в еволюції давньосхідних суспільств, була сталість сільської общини, яка багато в чому зберегла риси патріархально-родової організації. Зміцненню позицій родової общини сприяли колективні зусилля її членів по створенню іригаційних спору. Пережитком первіснообщинного ладу була й питома вага праці вільних общинників у виробництві.

2. Сільська община стримувала розвиток приватної власності на землю, що виразилось в її повній відсутності. Навіть боргова кабала поширювалась на особу, а не на земельний наділ. Якщо приватна власність і існувала, то її розвиток в цілому був надзвичайно слабким.

3. Землеволодіння носило колективний характер, тобто верховним власником землі виступала таж сама община або держава. Згодом в процесі виділення надобщинних структур почали складатися і власне царсько-храмові господарства, які створювались за рахунок привласнення общинних земель. Храми виступали як центри общин.

4. Такий устрій господарського життя визначив і строкатий соціальний склад країни Стародавнього Сходу. Тут можна виділити три основні соціально-класові утворення, між якими відсутня чіткість меж: а) різні категорії осіб, позбавлених засобів виробництва, різні підневільні робітники, в т.ч. і раби; б) дрібні товаровиробники - селяни-общинники і ремісники; в) панівний соціальний прошарок, який включав в себе придворну та служилу знать, командний склад армії, заможня верхівка землевласницьких общин і ін.

5. Збереження первісних форм рабства. Рабство носить патріархальний характер: раб є членом сім'ї, коректується певними правами.

6. Як головну відмінну рису країн Стародавнього Сходу можна виділити їх традиційність. Стійка різноманітність та історична спадковість соціальних політичних, правових форм та інститутів, панівної релігійної ідеології Стародавньої Індії та Китаю (Стародавній Єгипет та Стародавній Вавилон припинили своє існування, як централізовані держави, ще до н.е.) пережили століття.

Ознаки, що стосуються політичної організації давньосхідних держав.

1. Основної формою державної організації давньосхідних держав була деспотія (від грецького слова "despotos" - хазяїн, пан), хоча їм були властиві також і республіканські форми правління, в яких значну роль відіграли традиції примітивної родової демократії (наприклад, республіки в містах-державах – Фінікії, Месопотамії). Ще від "батька історії" Геродота (У ст. до н.е.) бере свій початок концепція "східної деспотії". Поняття "східна деспотія" характеризується рядом ознак: по-перше, це необмежена форма правління з необмеженою владою спадкового монарха; по-друге, обоготворення його особи та зосередження в його руках релігійної влади; по-третє, визнання монарха верховним власником землі, єдиноособовим законодавцем та вищим суддею; по-четверте, централізована держава з тоталітарним режимом та розгалуженим чиновницьким апаратом. Тому деспотичну владу можна визначити як систему трьох принципів: єдиновладдя. єдинобогство, єдинодумство.

2. Головними функціями країн Стародавнього Сходу були організація громадських робіт, стягування податків, будівництво іригаційних споруд, забезпечення оборони від зовнішніх ворогів, захоплення інших народів (звідси і три основні відомства, які існували в цих країнах): відомство внутрішніх справ; відомство військових справ; відомство публічних робіт.

3. Влада над підлеглими утримувалась не за посередництвом закону, а шляхом залякування.

4. Державний примус підкріплювався панівною ідеологією. Держава підтримувала культ богів: споруджувались колосальні культові споруди, утримувався великий штат жерців. Високе становище служителів культу привів до того, що вони брали активну участь в здійсненні правосуддя.

Ознаки, що стосуються права країн Стародавнього Сходу.

1. Збереження пережитків первіснообщинного ладу, яке відобразилося у слабкому розвиткові права приватної власності на землю, у збереженні патріархальної сім’ї, колективної відповідальності членів сім'ї та общини за злочини, скоєні їх членами, відповідальність за чужу вину, дія принципу "таліона".

2. Право відкрито закріплювало соціальну нерівність, що проявлялась як в приниженому становищі рабів, так і деяких категорій вільного населення.

3. Право Стародавнього Сходу було тісно пов'язане з релігією і мораллю. Правова норма мала релігійне обгрунтування (хоча були і винятки). Правопорушення – це одночасно і порушення норми релігії і моралі.

4. Основним джерелом права давньосхідних держав на протязі століть були звичаї, які будучи продуктом общинної творчості, тривалий час не записувались, а зберігали в усній традиції і пам’яті співплемінників. Звичай наповнений новим соціальним змістом, санкціонований державою, залишався основним джерелом права і то коли з'явились письмові законники, брахманські компіляції і ін.

5. Перші пам’ятки права в основному закріплювали найбільш поширені звичаї, встановлену юридичну практику. З цим і пов'язаний їх казуїстичний характер, тобто правова норма фіксується не в абстрактній формі, а у вигляді конкретного випад (від "casus" - випадок).

6. Нерозвиненість правотворчої техніки сповільнює процес зміни та утворення нових правових норм, звідси консерватизм та формалізм давньосхідного права.

7. У правових системах Стародавнього Сходу неможливо знайти уяву про галузі права, про чіткі відмінності злочинів від приватних провопорушень. Лише на перший погляд, правові документи викладені безсистемно та без внутрішньо логіки. Але внутрішня логіка є. Вона визначається або релігійними концепціями про тяжкість, гріховність тієї чи іншої поведінки людини у Стародавньому Вавилоні і в Стародавньому Китаї або релігійною концепцією світостворення, стано-варного поділу в Стародавній Індії.

Казуїстика, консерватизм та формалізм права свідчать про низький рівень юридичної техніки у країнах Стародавнього Сходу. Тому всі високорозвинені правові культури, які передували римському праву, включаючи і давньосхідні, називають ще архаїчними або стародавніми.

Надмірна централізація управління, архаїзм правових норм, безправ'я народу, застій у розвитку суспільних відносин вели до стагнації процеси історичного розвитку країн Стародавнього Сходу. З часом східна цивілізація втратила свою роль лідера, вона перейшла до західної цивілізації.