ПОДАТКИ. ПОДАТКОВА СИСТЕМА
6.1.	Сутність та функції податків
6.2.	Особливості сучасного функціонування податкової системи України
6.3.	Податкова політика держави
6.4.	Характеристика податкових платежів
	Питання для самоконтролю
	Тестові завдання
	Практичні завдання
	Перелік посилань

1.

Сутність та функції податків

Податки – обов’язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах з метою фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Під збором (платою, внеском) розуміють обов’язків платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій [1].

Функції податку – це проявлення його сутності в дії, спосіб вираження його властивостей.

Виділяють такі основні функції податків:

1. Фіскальна – основне призначення полягає в мобілізації та накопиченні коштів в бюджеті для реалізації державних програм.

2. Розподільча – одним із призначень податків є розподіл суспільних доходів з боку більш платоспроможних верств населення та суб’єктів господарювання на користь малозабезпечених; за рахунок виробничих галузей національної економіки на користь суб’єктів невиробничої сфери тощо.

3. Регулююча функція – трактується як здатність податків впливати на різні сторони діяльності платника. Причому цей вплив здійснюється як незалежно від волі держави, так і внаслідок свідомого використання державою податків як інструмента регулювання національної економіки

4. Контрольна функція – допоміжна функція, яка полягає в контролі за допомогою податків за джерелами і обсягами доходів суспільства та напрямками їх використання.

2.

Основи побудови податкової системи України

Податкова система – це сукупність податків, зборів, та інших платежів, що стягуються у встановленому законом порядку до бюджету; принципів, форм і методів побудови самих податків; дій, які забезпечують їх нарахування і сплату; контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах стягнення податків:

1) загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені податковим законодавством, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона;

2) рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

3) невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4) презумпція правомірності рішень платника податку – якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

5) фіскальна достатність – встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

6) соціальна справедливість – установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

7) економічність оподаткування – установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

8) нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

9) стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

10) рівномірність та зручність сплати – установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

11) єдиний підхід до встановлення податків та зборів – визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

Вивчення податку і системи оподаткування повинно бути основане на точному розумінні податкової термінології і базових понять, які повно розкривають суть оподаткування.

Під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи [1]:

1) платники податку – фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з податковим законодавством, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів;

2) об’єкт оподаткування – майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку;

3) база оподаткування – це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання.

База оподаткування і порядок її визначення встановлюються для кожного податку окремо. Один об’єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків, а конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об’єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків;

Одиниця виміру бази оподаткування – це конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку. Вона є єдиною для розрахунку і обліку податку.

Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування;

4) Ставка податку – розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Існують такі законодавчо закріплені види ставок:

• базова (основна) ставка податку – це ставка, що визначена такою для окремого конкретного податку. Під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок;

• гранична ставка податку – це максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком;

• абсолютна (специфічна) ставка податку – це ставка, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування;

• відносна (адвалорна) ставка податку – це ставка, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.

Існує три методи встановлення ставок:

• інтуїтивний – ставки встановлюються на основі бажання та волі законотворців;

• емпіричний – ставки встановлюються на основі аналізу за попередній період і у відповідності з потребами;

• метод математичного моделювання [12];

5) порядок обчислення податку – здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів. Специфічні ставки, фіксовані ставки та показники, встановлені у вартісному вимірі, підлягають індексації у законодавчому порядку;

6) податковий період – це період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.

Базовий податковий (звітний) період – це період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку.

Податковим періодом може бути:

• календарний рік;

• календарне півріччя;

• календарні три квартали;

• календарний квартал;

• календарний місяць;

• календарний день.

7) строк сплати податку – це період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.

Строк сплати податку встановлюється для кожного податку окремо і обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

Порядок сплати податку. Сплата податків здійснюється в грошовій формі у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі.

8) строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

Податкова пільга – це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав (групи платників податків, виду їх діяльності, об’єкта оподаткування або характеру та суспільного значення здійснюваних ними витрат).

Податкова пільга надається шляхом:

• податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

• зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;

• встановлення зниженої ставки податку та збору;

• звільнення від сплати податку та збору.

У теорії оподаткування для класифікації податків використовують різні ознаки [12; 15; 17]: