Міністерство аграрної політики та продовольства України Житомирський агротехнічний коледж

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

«Казначейська справа»

для студентів спеціальностей

5.03050801 «Фінанси і кредит»

5.03050901 «Бухгалтерський облік»

Розробив: викладач Поліщук О.С.

Розглянуто на засіданні циклової комісії

обліково-фінансових дисциплін

протокол № __ від _______________

Голова ЦК _________ А.П.Маєвська

2013

Конспект лекцій з дисципліни «Казначейська справа» для студентів спеціальностей 5.03050801 «Фінанси і кредит» та 5.03050901 «Бухгалтерський облік»

Укладач: Поліщук О.С., викладач спеціальних економічних дисциплін, спеціаліст другої категорії

Рецензент: Маєвська А.П., викладач спеціальних економічних дисциплін, спеціаліст вищої категорії

Зміст	стор.
Тема 1. Становлення і розвиток державного казначейства України	3
Тема 2. Державне казначейство як учасник бюджетного процесу	11
Тема 3. Бюджетна класифікація	13
Тема 4. Платіжна система виконання бюджетів	19
Тема 5. Бюджетно-кошторисне фінансування	26
Тема 6. Казначейське обслуговування державного бюджету за доходами	35
Тема 7. Казначейське обслуговування державного бюджету за видатками	39
Тема 8. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів	43
Тема 9. Казначейське обслуговування позабюджетних фондів	52
Тема 10. Облік операцій із бюджетними коштами в ДКУ	57
Тема 11. Звітність і контроль в системі ДКУ	65
Тема 12. Інформаційно-технічне забезпечення ДКУ	74
Список рекомендованої літератури	80

Тема 1. Становлення і розвиток державного казначейства україни

1. Історичні умови започаткування казначейства

2. Передумови створення казначейської системи виконання бюджетів в Україні

3. Етапи створення і розвитку ДКУ

4. Функції, структура та повноваження ДКУ

5. Нормативно-правова база діяльності ДКУ

1. Історичні умови започаткування казначейства

Ґенеза інституту казначейства є досить тривалою і складною. Із виникненням державності постала проблема виконання функцій держави, для чого вона повинна мати у своєму розпорядженні достатній обсяг як матеріальних, так і фінансових ресурсів. Витоки зародження державної скарбниці беруть свій початок із появи давніх держав Месопотамії (IV тис. до н. е.). Уся верховна влада перших держав Месопотамії належала царю. Задля її утримання царі створювали державний скарб. Головними джерелами цього скарбу були податки, доходи від війн, продажу рабів, торгівлі. Основними напрямами витрачання отриманих доходів було утримання постійної армії, будівництво протиповеневих гребель, храмів, палаців, підтримка порядку.

У давньокитайській державі (XIV ст. до н. е.) все, що було на землі, належало вану (правителю). Чиновницький апарат утримувався за рахунок державної скарбниці. Джерелами доходів державної скарбниці були податки з населення, збори за ринкову торгівлю, податки з гір та озер, збори за місце на ринку під час укладання торгових контрактів, дохід від продажу чаю, шовку.

У Стародавній Греції всі основні функції держави покладались на народні збори, які займались військовими справами, податками, наглядом за роботою різних верств населення. Державна казна не мала стабільного джерела поповнення, а доходами переважно були податки з багатих громадян на потреби держави. Під час війни зі всіх громадян стягували надзвичайний військовий податок.

Надзвичайна роль держави у господарському житті роз­кривається у давньоіндійському трактаті про мистецтво політики та управління державою "Арташастрі" Каутільї (кінець IV ст. до н. е.). З метою контролю за фінансовим станом країни потрібен управлінський апарат – фінансове відомство, яке вело облік державних доходів і видатків. В "Арташастрі" вперше розглянуто поняття "державної казни". За визначенням Каутільї, державна казна – це багатство держави, до якої належать доходи, золото, коштовне каміння, метали, сільськогосподарська продукції.

Історія розвитку державної казни в Україні бере свій початок з періоду становлення Київської Русі. З кінця IX і до другої половини XI ст. Київська Русь перетворилась в одну з найбільш могутніх держав середньовічної Європи. У Київській Русі державна верховна влада належала князю, який розпоряджався державним скарбом. З І половини XIV ст. Київська Русь почала втрачати свою самостійність, почався занепад державних фінансів.

Вищим законодавчим, адміністра­тивним і судовим органом Запорізької Січі стала Січова Рада. Січове господарство поділялося на загальносічове та курінне. Центральний січовий уряд у своєму розпорядженні мав січовий скарб, котрий був сховищем грошей та різних цінностей, а також архівом та складом бойових припасів і зброї. Доходи державної скарбниці Запорізької Січі: воєнна здобич, надходження від внутрішньої та зовнішньої торгівлі, податки, царська платня, доходи від використання природного багатства великого чорноземного краю.

Державні фінанси в Українській Гетьманській державі були невід'ємними від приватного господарства гетьмана. Державна скарбниця поповнювалась за рахунок земельного фонду, прикордонного мита, доходів від промислів, торгівлі й податків. Витрати здійснювались на утримання послів, гетьмана, платню вищій військовій старшині й адміністрації, благодійні внески на церкву, державне будівництво. Після скасування в Україні гетьманства її фінансова система була об'єднана з фінансовою системою Російської імперії. Характерною рисою системи державного управління фінансами в Московській Русі було існування казенних приказів – урядового органу, що займався наповненням та збереженням царської казни. Очолював його скарбник. Виокремлення царської казни в особливий приказ надавало їй значення державної казни. Особливе місце в системі органів управління фінансами зайняли камер-колегія (збирала доходи дер­жавної казни) і штатс-контора (розпоряджалася державними коштами).

Петро І, провівши у 1719 році новий адміністративний поділ у державі (11 губерній і 50 провінцій) запровадив у провінціях при воєводах посаду казначея (рентмістра). Рентмістр приймав усі надходження, які зберігались у земській казні. При цьому казначейства (рентарії) містились при губернській канцелярії, а всі надходження передавались до головної казенної палати.

Головне джерело наповнення казни – прямі збори та різного роду податки з населення, а основні напрямки видатків з казни – утримання царського двору, війська та флоту, навчальних закладів, відомств, посольств, будівництво. Введено посаду державного скарбника, яка прирівнювалась до посади міністра фінансів. У 1802 році в числі восьми міністерств було і Міністерство фінансів. У зв'язку з цим до повноважень міністра фінансів пере­йшли усі функції вищого управління державними фінансами. Дер­жавний казначей (скарбник) визначався як головний рахівник країни.

У 1821 році у структурі Міністерства фінансів Росії створено Департамент державного казначейства, почалося становлення системи державного казначейства. У Санкт-Петербурзі (1822 р.) створюється Головне казначейство Росії, до функцій якого входили прийом, зберігання та видача коштів, їх облік. Одночасно були засновані повітові та губернські казначейства.

Проведена в 60-х роках XIX ст. бюджетна реформа запровадила нову схему бюджетного процесу. Кожне міністерство і головне управління що­річно складало кошториси доходів та видатків відповідно до зат­верджених форм. Особливого значення набуло введення принципу Єдиної каси, коли усі державні доходи повинні були акумулюватись у казначейських уста­новах, звідки і здійснювалось фінансування усіх видатків каси.

Після 1917 року на основі Російського казначейства створено прибутково-видаткові каси народного комісаріату фінансів, а в середині 20-х років ХХ ст. функції казначейства були передані Держбанку СРСР.