Денис Січинський (1865-1909)

Найбільш трагічною постаттю західноукраїнської культури на переломі XIX – XX ст. став Денис Січинський.

Композитор народився в 1865р. в с. Клювинці (теперішній Густинський р-н). Навчався в Тернопільській гімназії. Першу музичну освіту здобував у Владислава Вшелечинського (польський піаніст, професор Львівської польської консерваторії).

У 1888р. Січинський вступив до Львівського університету. Згодом залишає університет і вступає до Львівської консерваторії в клас гармонії та контрапункту професора Кароля Мікулі (учень Шопена). Провчившись 4 роки, не закінчив її. Починає працювати вчителем музики, диригентом, організатором концертного життя в різних містечках Галичини. Працював у Бережанах, Станіславі (Івано - Франківськ), - керівник місцевого "Бояну", та в Коломиї. Всюди мав непогані посади, активно включався в громадське життя, організовував концерти. У пресі були схвальні відгуки і про хори, якими він керував, і про його педагогічні успіхи. Але Січинський швидко знуджувався обмеженістю провінційного життя. Це викликало в нього незадоволення, депресією і було причиною частих переїздів з місце на місце. Останні роки перебував у маєтку священника Жулинського, неподалік Бережан. Помер у 1909р. в Станіславі.

Творча спадщина невелика за розмірами, але охоплює різні жанри:

• Опера "Роксоляна" (у 1993р. – редакція М. Скорика);

• Хорова музика (кантати "Дніпро реве" та "Лічу в неволі", хорові мініатюри);

• Солоспіви ("Бабине літо" – слова М. Гаврилевича, "О, гаю, гаю" – слова Т. Шевченка, слова І. Франка "Пісне моя", "Як почуєш вночі", "Даремне, пісне", на слова Гейне – "Із сліз моїх");

• Фортепіанні твори;

• Музика до трьох театральних п’єс.