Остап Нижанківський (1863-1919)

Священник, композитор, диригент, громадський діяч.

Народився у селі Великі Дідушичі (тепер Стрийський район Львівської області). Навчався у Дрогобицькій гімназії, Львівській духовній семінарії. У гімназії Остап дістав найперші знання з теорії та історії музики, з хорового співу, навчився грати на флейті та скрипці, познайомився з диригуванням. Мав намір поїхати до М. Лисенка до Києва на науку, але батько (священник) змушує сина вивчитися на священика.

Батько Остапа, довголітній парох села Великі Дідушичі, вважав, що «член шанованої священичої родини не може вибирати ризикованої кар’єри музиканта”. Він висловоював глибоке занепокоєння музичними захопленнями своїх трьох синів під час їх пізнішого навчання в духовній семінарії: «Боже, Боже! За що ти покарав мене синами музикантами?».

Усі ці обставини змусили Остапа після гімназії вступити до Львівської духовної семінарії. Про цю, за його словами, «трагедію» свого життя він розповів Філаретові Колессі, який згодом писав:

«Захоплений Лисенком, Остап Нижанківський задумав виїхати до Києва, щоб під рукою славного українського музиканта студіювати науку композиції і присвятити себе музичній діяльності. Цю пропозицію Лисенко прийняв надзвичайно прихильно та, відповідаючи Нижанківському окремим листом, запрошував його до себе, обіцяючи влаштувати йому побут у Києві і всяку допомогу. Так що ж? Лисенків лист опинився в руках Остапового батька, священика, який не погоджувався із тими замислами сина, бо гаряче бажав, щоб він став священиком».

Цього листа Остап прочитав аж по смерті батька і з великим жалем сказав «Тату, тату! Що Ви зробили?».

В результаті конфлікту між патріотами-гімназистами і професором Гошовським, 24-річний Остап Нижанківський був виключений із шостого класу гімназії і змушений був поступити на військову службу в Австрійську армію у Львові.

Перебуваючи на службі 1882 – 1885 р.р., Остап відвідував збори студентського товариства «Академічне братство», де познайомився з Іваном Франком, Анатолем Вахнянином, у вільний від військової служби час брав участь в учнівському хорі як співак і як диригент. Перебуваючи у війську, Нижанківський написав музику до творів: «У гаю», «До ластівки», «В гаю зеленому враз зі мною», «Широка долина», інші твори, які поширювались серед гімназійної молоді. Композиції «Гуляли» і «З окрушків» увійшли до золотого фонду української хорової музики.

Мотивом створення хору «Гуляли» у 1884 р. була особиста драма Остапа — раптова смерть коханої дівчини. Тема рекрутчини, втраченої молодості розкрита Нижанківським у хорі «З окрушків», тобто з уривків на слова Юрія Федьковича.

У 1897 році склав іспит на вчителя музики у Празькій консерваторії.

Деякий час був священиком у Завадові поблизу Стрия, де став ініціатором встановлення пам'ятника Тарасу Шевченку. Брав активну участь в організації, проведенні Шевченківських концертів Львові, Тернополі, Дрогобичі, Стрию.

В 1885 році заснував музичне видавництво «Музикальна Бібліотека», яке публікувало твори українських композиторів, зокрема, Анатоля Вахнянина, Миколи Лисенка, Петра Ніщинського, Михайла Вербицького, Сидора Воробкевича та інших.

Активний пропаґандист українського хорового мистецтва; засновник, дириґент товариства «Боян» у Бережанах (1892 р.), дириґент «Бояна» у Львові,Стрию.

Під впливом М. Лисенка серйозно займається фольклором — записує і опрацьовує народні пісні. Стає одним з ініціаторів створення комітету для збирання в Галичині українських народних пісень. Уклав збірку народних пісень, видав у Львові в 1891 р.

У вересні 1914 року за його участі стрілецтво склало присягу Легіону УСС у Стрию (заклик сотника Дмитра Вітовського). Він тоді був настоятелем храму в селі Завадів, що біля Стрия.

В 1918 - 1919 рр. о. Остап Нижанківський входив до складу Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР, очолював повітовий комісаріат Стрийщини. 1 листопада 1918 року на щоглі біля Стрийської ратуші замайорів жовто-блакитний прапор. Пізніше, через наступ польських військ, починалась нова доба – доба збройної боротьби за Українську державу.

13 травня 1919 року Стрий окупувало польське військо, почалися розстріли, репресії. Першою жертвою став о. Остап Нижанківський — 21 травня 1919 року був заарештований польською окупаційною владою і 22 травня розстріляний без суду у Стрию.

Похований в м.Стрию на кладовищі в родинному гробівці разом із дружиною Оленою Нижанківською (Бачинською).

Творча спадщина:

• духовні та світські хори – найяскравіші:

• Гуляли, З окрушків (Золоті зорі) сл. Ю. Федьковича,Вечірня пісня (сл. Б. Кирчіва),

• Вязанка слов’янських гімнів (завершувалася «Ще не вмерла Україна»)

• кантата «З низьким поклоном» (на приїзд Франца-Йосифа в Галичину).

• солоспіви – на слова Т. Шевченка «Вітер в гаю нагинає», «Минули літа молодії», на слова В. Масляка «О, не забудь», вокальні ансамблі (дует «Люблю дивитися» сл. О. Кониського); «І молилась я» (на слова О. Кониського, присвята Соломії Крушельницькій); «Вернітеся, сни мої» (сл. О. Бобикевича).

• обробки народних пісень – колядки, щедрівки;

• фортепіанні твори – фантазія «Вітрогони», мініатюри.