Тема 10. Творчість західноукраїнських композиторів: м. Вербицького, і. Лаврівського, в. Матюка, і. Воробкевича, а. Вахнянина, о. Нижанківського, д. Січинського, г. Топольницького, я. Лопатинського.

1. Творчість Михайла Вербицького (1815-1870) та Івана Лаврівського.

2. Творчість в. Матюка, а. Вахнянина, с. Воробкевича.

3. Творчість д. Січинського, о. Нижанківського.

Хорова культура в Україні, а зокрема в Галичині, ставала важливою ланкою у загальній освіті народу, в якому традиції співу сягали сивої давнини. В той час хорова практика в народі стояла вже на високому рівні. В хорах тоді набували вправи наділені гарними голосами юні таланти, що ставали пізніш оперними співаками, вчителями музики й музичними діячами.

Михайло Вербицький

Засновник «перемишльської школи», перший представник західноукраїнської музики, автор музики національного гімну «Ще не вмерла Україна» (слова Павла Чубинського). Оцінюючи значення М. Вербицького для розвитку в Галичині, Станіслав Людкевич писав, що він є «символом нашого національного відродження в Галичині».

Народився М. Вербицький в селі Явірник Руський (Перемишльщина) 04 березня 1815 року в сім’ї священика. У віці 10 років, після смерті батька, ним та молодшим братом Володимиром опікувався їх далекий родич – перемишльський єпископ Іоанн Снігурський, один із найяскравіших діячів УГКЦ, ініціатор створення дяко-учительської школи в Перемишлі, де і навчалися брати Вербицькі.

Музичну освіту, зокрема вивчення композиції, М. Вербицький здобув під керівництвом чеха Алоїза Нанке, котрий сам писав греко-католицькі літургії.

Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар Перемишльського хору, в якому були як творим віденських класиків Й. Гайдна, В. А. Моцарта, так і музика композиторів «золотої доби» української музики – М. Березовського та Д. Бортнянського.

Поступає до Львівської духовної семінарії (найбільший культурний і освітній західноукраїнський центр, але був відрахований з семінарії (одружився з австрійкою Бараброю Сенер, яка померла за кілька місяців після пологів). Під час навчання у семінарії захоплюється грою на гітарі, жартував: «Хітара — то мій фортепіян і моя жінка».  Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу збереглося створене ним «Поученіє Хітари», яке стало першим таким посібником в Україні.

Повернувся до навчання, але через 3 роки знову його вигнали. У писаному латиною розпорядженні ректорату йшлося: ”Був завзятим курцем, запізнювався зі звільнення, виходив без дозволу із семінарії, а на дорогу від церкви Святого Юра до будинку семінарії (не більше кілометра. — ”ГПУ”) витрачав до двох годин”. Знову одружився — з донькою прачки австрійського генерала. Та була родом із Франції. Так і заробляли на життя — Михайло давав приватні уроки гри на гітарі, дружина вчила гімназистів французької мови. У подружжя народився син Андрій. За кілька років Вербицький овдовів удруге.

Якийсь час він жив у Перемишлі, де брав уроки музики в директора хору місцевого римо-католицького костелу, органіста – чеха Францішека Лоренца. Тут-таки закінчив богословські студії й нарешті здобув сан священика. Був парохом у кількох селах.

У 2-й половині 1840-х років звернувся до релігійної музики. У цей період написав повну Літургію на мішаний хор (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамените «Ангел вопіяше» та ін. церковні композиції.

Коли наприкінці 1840-х років у Галичині налагодилося активне театральне життя, Вербицький одразу ж заходився писати музичні номери до українських театральних вистав. П’єси, що ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були перекладами як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та австро-німецької драматургії. Музика у цих п’єсах відігравала дуже важливу роль, вносячи у вистави яскравий емоційний елемент, а також наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні п’єси завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність. 

Був парохом у кількох селах. Остання парафія отця Михайла Вербицького була в селі Млини на Перемишльщині. 

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський.

Якось отець Михайло Вербицький прикусив язика. Утворилася гематома, потім пухлина. 55-річному священикові зробили операцію у львівській лікарні. Невдало. 19 грудня 1870 року помер у селі Млини (тепер Підкарпатське воєводство, Польща) від раку язика.

Творча спадщина: