Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Реферативний огляд…………………………………………………….5

Розділ 2. Передпроектні дослідження……………………………………………9

2.1. Містобудівельна ситуація. ……………………………………………………9

2.2. Історичний аналіз. …………………………………………………………….9

2.3. Архітектурно-планувальний аналіз об’єкту. ……………………………….12

2.4. Ландшафтний аналіз. …………………………………………………………13

2.5. Урбоекологічний аналіз………………………………………………………13

2.5.1. Клімат. ………………………………………………………………………13

2.5.2. Геоморфологія і гідрологія. ……………………………………………...15

2.5.3. Ґрунти. ………………………………………………………………………16

2.6. Джерела негативного впливу на територію. ……………………………….16

Розділ 3. Проектні пропозиції. …………………………………………………..17

3.1. Архітектурно-планувальна та ландшафтно-просторова організація території об’єкту. …………………………………………………………………………….17

3.2. Геопластика рельєфу. ……………………………………………………….17

3.3. Благоустрій території. ……………………………………………………….18

3.4. Формування насаджень. ………………………………………………………18

3.5.Календарний план виконання робіт. …………………………………………19

3.6. Агротехнічні заходи. ………………………………………………………..21

3.7. Екологічне обґрунтування проекту та ефективність проектних рішень…33

Висновки ……………………………………………………………………………35

Використана література……………………………………………………………36

Додатки

Вступ

Зелені насадження відіграють важливу роль у формуванні середовища міста, надають індивідуальні, своєрідні риси. Вони підкреслюють, виявляють найбільш цінні будівлі, споруди, пам’ятники, декорують стіни, огорожі, промислові об’єкти.

Зелені насадження беруть участь в оформленні міських площ та інших композиційних центрів, з їхньою допомогою підкреслюються особливості або приховуються недоліки рельєфу. Вони прикрашають береги рік та водойм. Об’єкти зеленого будівництва повинні бути і часто є самостійними витворами садово – паркового мистецтва.

В даний час спостерігаються чітко виражені тенденції підвищення містобудівельної ролі насаджень. В якості повноправного конструктивного містобудівельного елемента вони беруть участь в організації території міста, в оформленні міського ландшафту, можуть бути центром або віссю просторового вирішення міського ансамблю, його обрамленням.

Естетичне і емоційне значення насаджень обумовлене можливістю з їхньою допомогою чергувати враження від навколишнього простору, вводити в урбанізоване середовище природні елементи.

Зелені насадження, сади, парки, приміські ліси і прибережні території являються одним з найбільш красивих місць відпочинку. Все більше значення відіграють заміські зони відпочинку, які стають базами “туризму”, а внутрішньо-міські зелені насадження зберігають функції місць короткотермінового відпочинку.

В наш час все більш актуальне значення приймають міри по покращенню стану навколишнього середовища, благоустрою, озелененню міст і населених пунктів. Саме це є головним завданням садово – паркового господарства. Адже підвищується значення живої природи в озелененні міста, створенні його зовнішнього вигляду, збільшенні площ під зелені насадження, створенні нових парків, скверів, бульварів, лісопарків. В сучасному місті озеленені території (окремі ділянки і садово – паркові комплекси) об’єднуються в динамічну взаємопов’язану систему.

Розділ 1. Реферативний огляд

Проектування розсадників

Головним компонентом зелених насаджень є різноманітні види і форми дерев та кущів, тому в наш час дедалі більше уваги приділяють декоративному озелененню територій. Оскільки часто трапляються випадки реалізації садивного матеріалу, вирощеного в "тепличних" умовах із застосуванням великої кількості добрив і стимуляторів росту, який при впровадженні у зелені насадження відкритого ґрунту втрачає свої декоративні якості або повністю відмирає, то першочерговим завданням у цій галузі ми бачимо вирощування та інтродукцію високо-декоративного і стійкого до місцевих умов садивного матеріалу.

Щоб запобігти таким малоефективним способам озеленення, науковці та практики ботанічного саду рекомендують використовувати садивний матеріал, вирощений в умовах регіону, в якому він буде використаний. Такий матеріал, вирощений у відкритому ґрунті, упродовж свого формування стає стійким до кліматичних умов, до пошкодження шкідниками та хворобами і легше переносить процес транспортування та приживлюваності.

          Основними завданнями при роботі на розсаднику є:

• розмноження рослин місцевої та світової флори через проведення науково-дослідних робіт з інтродукції, акліматизації та селекції;

• збереження, вивчення, відтворення та поповнення в штучних умовах генофонду деревно-чагарникових і трав'янистих рослин природної, культурної та інтродукованої флори, особливо популярних, рідкісних та екзотичних;

• проведення освітньо-виховної роботи з питань селекції, рослинництва, декоративного садівництва тощо;

• отримання якісного насіннєвого та вегетативного матеріалу, пристосованого до місцевих екологічних умов та кліматичних особливостей заходу України;

• проведення практичної підготовки студентів із цілого ряду навчальних дисциплін: ботаніки, дендрології, лісових культур, основи землеробства тощо. 

        Організація та проведення експериментів за способами вирощування та розмноження цінних декоративних видів дозволяє створювати оптимальні умови виростання та застосовувати оригінальну агротехніку вирощування, викопування,зберігання та транспортування до місця висаджування.

Перелік асортименту дерев і кущів розсадника

№п.п	Латинська назва	Українська назва
1	2	3
1.	Abies alba	Ялиця біла
2.	Buxus sempervirens	Самшит вічнозелений
3.	Chamaecyparis lawsoniana	Кипарисовик Лавсона
4.	Cotoneaster sabina	Кизильник козацький
5.	Rhus typhina	Cумах пухнастий
6.	Fraxinus excelsior	Ясен звичайний
7.	Malus	Яблуня
8.	Konika	Коніка
9.	Juglans regia	Горіх грецький
10.	Juniperus communis	Ялівець звичайний
11.	Tsuga Canadensis	Тсуга канадська
12.	Kerria japonica	Керія японська
13.	Larix decidua	Модрина європейська
14.	Larix leptolepis	Модрина японська
15.	Magnolia kobus	Магнолія кобус
16.	Mahonia aquifolium	Магонія падуболиста
17.	Picea canadencsis	Ялина канадська
18.	Pinus cembra	Сосна кедрова європейська
19.	Salix alba	Верба біла
20.	Taxus baccata	Тис ягідний
21.	Thuja occidentalis	Туя західна
22.	Viburnum opulus	Калина звичайна

Розділ 2. Передпроектні дослідження

2.1. Містобудівельні ситуації.

На порозі бойківського краю, обабіч гірської річки Сукелі, притоки Свічі і Дністра, та головного прикарпатського тракту, що перетинає її, в підніжжі найнижчого пасма гір, на висоті 375 метрів над рівнем моря розташувалося містечко з привабливою назвою Болехів.

Прикарпатський лісогосподарський коледж знаходиться в південно-західній частині м.Болехова, по вул. Замкова 14. Площа ділянки – 4,7 га. З Північної та Південної частини коледж межує: з приватною забудовою, із Західної: з міським кладовищем, із Східної: з міським парком.

На території Прикарпатського лісогосподарського коледжу знаходяться: два навчальні корпуси,які з’єднані між собою мережею доріжок; зимовий сад; туалет; котельня; альтанка; лісовий та декоративний розсадники; проходить мережа водопостачання, газопостачання, телефонного зв’язку та лінії електропередач. Територія має в’їзд для транспорту та пішохідний вхід.

2.2. Історичний аналіз.

Початок Лісової освіти в Болехові сягає середини 19 ст. Політичні і економічні умови того часу зумовили появу відповідного навчального закладу. Друга половина 19 століття для Галицького лісівництва була переломним моментом. Почалася торгівля деревом.

У 1847 році було прокладено залізницю до Кракова, у 1958 році вона була продовжена до Перемишля, у 1874 – до Стрия і далі на Угорщину. В 1865 році виникли можливості для продажу дерева у Прусію. В цій ситуації з’явилося багато проблем. Вирішення цих проблем полягало у навчанні спеціалістів з лісового господарства. Тому в 1883 році Дирекцією лісів та державних маєтностей Галичини, яка входила в той час до Австро-Угорської імперії, в м. Болехові було засновано третю в усій Австро-Угорській монархії лісову школу, яка називалась тоді Нижча Лісова Школа в Болехові. Вона була другою після Львівської за значенням і готувала лісничих для роботи в державних і приватних лісах краю. У 1887 році вона була реорганізована у Школу Лісничих в Болехові, а з 1922 року стала називатись Державна Школа для Лісничих в Болехові. Нагляд над Школою виконувала Дирекція Лісів у Львові, а у вищій інстанції – Міністерство сільського господарства. Керівництво школою підпорядковувалось надлісничому Болехівського Надлісництва. Школою керували почергово: надлісничий Піотр Гірек (від 1883), в 1885 – надлісничий Кароль Гетер, від 1894 р. – Юзеф Петрл. В 1906 р. цю функцію обіймає Станіслав Щенсьцікєвич і керує школою до 1913 р. Після Першої світової війни в 1922-1923 рр. керівництво здійснює надлісничий в Болехові Станіслав Східлєр, пізніше в 1930-1931 рр. – Густав Паттек.  З 1894 року у Школі викладалися наступні предмети: арифметика, геометрія, вимірювання дерев та інших тіл, природничі науки, креслення, лісокористування, охорона лісів, рибальство, організація лісової служби, перша медична допомога при травмах, фізкультура. Після реорганізації Школи у Державну Школу для лісничих у 1922 році впроваджуються дещо інші назви і значення предметів.Вони були поділені на групи: 1група:математика,ботаніка,зоологія. 2група:охорона лісу,лісівництво,лісокористування,правознавство.

В часи перед Першою світовою війною про високий рівень вмінь та знань випускників болехівської Лісової Школи свідчить той факт, що їх із задоволенням приймали на роботу у державні та приватні лісові господарства, віддаючи їм перевагу навіть перед випускниками Крайової Школи Лісового Господарства у Львові. Ці дані найкраще свідчать про значення і рівень школи. Після 1922 року кількість слухачів збільшилася, відповідно зросла і кількість випускників. 

В останні роки існування в ній працювали відомі в майбутньому вчені: директор школи до 1994року Ю.Д.Третяк - професор, відомий український вчений-лісівник, дендролог і природоохоронець, в 1953-1958 роках ректор Львівського лісотехнічного інституту; викладач школи О.Й.Королевич - професор, завідувач кафедри цього ж інституту та інші. Випускники тих років ще сьогодні працюють в лісовій галузі, стали відомими вченими. Випускник школи Я.О.Сабан - доктор с-г наук, академік Лісівничої академії наук України, заслужений діяч науки і техніки, професор Українського державного лісотехнічного університету був ініціатором відродження лісової освіти в Болехові і доклав багато зусиль до створення сучасного технікуму. Він був фундатором i брав активну участь у вiдкриттi лісового закладу. Ярослав Олександрович Сабан - автор більше, нiж 200 наукових праць лiсiвничо-екологiчного i лiсотаксацiйного спрямування. Учений успiшно поєднував педагогiчну i наукову роботу. Вiдзначався умiнням залучати студентiв до наукової дiяльностi, що дозволило йому успiшно здійснювати аспiрантську пiдготовку. Його студенти ставали переможцями всесоюзних та республiканських конкурсiв студентських наукових робiт.

Біля школи лісничих був закладений унікальний для Прикарпаття за флорис¬тичним складом дендропарк. Це один з найстаріших парків Івано-Франківщини, колекція якого створювалася як з аборигенних деревних порід, так із завезених з Австрії, Швейцарії, Італії.

Відродження професійної Лісової школи почалося з 1993 року, коли в Болехові було створено лісовий ліцей-інтернат, а в 1995 році Івано-Франківською обласною радою на базі ліквідованого ліцею створено лісогосподарський технікум. В 1996 році новосформований педагогічний колектив почав працювати в новому вищому навчальному закладі 1-го рівня акредитації. 

Літом 1998 року відбувся перший випуск молодших спеціалістів.  Визначальним в історії технікуму став 2005 рік. В цьому році студенти та викладачі технікуму стали членами Товариства лісівників України. 25 лютого рішенням Загальних зборів Лісівничої Академії Наук України Болехівський лісогосподарський технікум став колективним її членом.

Але головне те, що в липні 2005року рішенням Івано-Франківсько обласної ради Болехівський лісогосподарський технікум реорганізовано в Прикарпатський лісогосподарський коледж. Розпочався новий етап в житті закладу з славною історією та великим майбутнім.