Розділ I. Фразеологізми як об’єкт мовознавчих досліджень (кратко о фразеології і фразеологічних одиницях)

В науковій літературі фразеологія визначається як сукупність одиниць фразеологізмів даної мови, або склад фразеологізму. Предметом фразеології є дослідження природи фразеологізмів та їх категоріальних ознак, а також виявлення закономірностей функціонування їх в мові [46, с.197]. Фразеологія вивчає специфіку фразеологізмів як знаків вторинного формування, зокрема – як продукту особливого вигляду вторинної непрямої номінації, представленої різного роду синтагматичною взаємодією слів, – компонентів в процесах переосмислення і формування нового значення вихідного поєднання або певного слова. В центрі досліджень фразеології є особливості знакової функції фразеологізмів, їх значення, структурно – семантична специфіка, що виявляються в основних ознаках фразеологічності – стійкості і відтворюваності, природа лексичних компонентів фразеологізмів, їх синтаксична і морфологічна будова, характер синтаксичних зв'язків з іншими одиницями мови і форми реалізації в мові [42, с. 38]. Особливим завданням фразеології є вивчення системних зв'язків, як між фразеологізмами, так і загальномовною системою значущих одиниць – головним чином, словами [32, с. 569].

Багато сучасних дослідників розглядали різні аспекти питання про виникнення та розвиток фразеологізмів. Велику увагу з боку вчених приділено також особливостям їхньої структури. Так, В.Васильченко у своїй роботі «Структурні різновиди генетичних прототипів обрядових фразеологізмів» виділив вільні та ідіоматичні словосполучення. Важливе відкриття зробила В.Тарасова, яка визначила фразеологізми як номінативні одиниці мови, що є продуктом культурно-гносеологічної здатності етносу фіксувати як стереотипне власне антропометричне відношення до об’єктивного світу, що з часом перетворюється на прототипові в етносвідомості. Серед інших питань фразеології німецької мови свого часу Т.Тарахунова звернула увагу на фразеологічні одиниці на позначення рис характеру людини з зоокомпонентами в українській та німецькій мовах. На основі порівняльного аналізу вона встановила закономірності мовної об’єктивації анімалістичного фрагмента картини світу у зіставному аспекті і дійшла висновку, що особливості тваринного світу створюють наочну модель, елементи якої нагадують життя людей. Аломорфність конституентів образної характеристики в різних зумовлена традицією носіїв різних мов вибирати тварини, які розповсюджені в певному ареалі, а також виділяти значимі та вербалізовані риси їхньої поведінки.

Одним із завдань фразеології є вивчення процесів фразеутворення в їх номінатівних і комунікативно-функціональних аспектах, а також опис деривату фразеологізму – утворення нових значень слів на базі значень фразеологізму. Фразеологія внутрішньо пов'язана з лексикологією, синтаксисом і словотворенням, оскільки структура фразеологізмів збігається із структурою поєднання слів або речень, а значення - зі значенням лексичного типу. Серед нагальних наукових питань дослідників є принципи виділення одиниць фразеологізмів, методи їх вивчення, класифікації і фразеографії. Основними методами вивчення фразеології традиційно вважають такі методи: компонентний аналіз значення, що представляє слово-компонент фразеологізму на рівні семантичних «множинників» або виділяє слово як елемент структури, а значення - як мотивуючий елемент значення фразеологізму, етимологічний метод, що вивчає походження фразеологізмів та їх компонентів, описовий аналіз, який описує структуру та форму фразеологізмів, лінгвокультурний метод, що досліджує взаємозв’язок фразеологізмів із культурою народу, елементи порівняльного аналізу, що порівнює фразеологічні одиниці різних мов [32, с. 325].

Поняття ФО визначається на базі ознак структурно-семантичної стійкості, постійного співвідношення даного значення сполучень слів з даним його лексико-граматичним засобом вираження, що є слідством находження змісту усього сполучення чи окремих його компонентів, і репродуктивності – у нормативно закріпленому діапазоні варіантності та граматичних видозмін.

У своїх дослідженнях вчені виявили, що фразеологія – це наука про фразеологізми, тобто про стійкі сполучення слів з ускладненою семантикою, які не утворюються за структурно-семантичними моделями змінних сполучень, що породжуються [4, с. 91]. Їхня роль полягає зокрема в заповненні лакун у лексичній системі мови, яка не може повністю забезпечити найменування пізнаних людиною сторін дійсності. У багатьох випадках ФО з’являються чи не єдиними мовними виразниками предметів, властивостей, процесів, ситуацій, інших явищ людського життя. Утворення фразеологізмів послаблює суперечність між потребою мислення та обмеженими лексичними ресурсами мови. В тих же випадках, коли фразеологізм має лексичний синонім, вони звичайно, розрізнюються у стилістичному відношенні.

Висока інформативність ФО є результатом взаємодії щонайменше двох його компонентів, структурного та семантичного. Під структурою ми розуміємо зовнішній бік ФО, а семантика вивчає значення слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів.