12.3. Поняття фінансових ресурсів та капіталу. Структура капіталу

Під якістю продукції найчастіше розуміють сукупність її властивос­тей, що зумовлюють рівень придатності задовольняти певні потреби споживачів. Крім того, якість розглядають і як рівень задоволення конкрет­них потреб. Перше визначення пов'язують з технічним аспектом якості, а друге — з економічним.

Фінансові ресурси— це грошові засоби, які є в розпорядженні суб'єкта господарювання. Фінансові ресурси спрямовуються на розвиток виробництва, утримання та розвиток невиробничої сфери, споживання, а також можуть залишатися в резерві.

Фінансові ресурси, призначені для розвитку виробничого та торгівель-ного процесів (купівля сировини та інших предметів праці, засобів праці, робо­чої сили), — це капітал в його грошовій формі. Отже, капітал — це частина фінансових ресурсів. Капітал — це грошові засоби, що знаходяться в обігу понад один рік і приносять дохід.

До складу капіталу входять грошові засоби, вкладені в основні фонди, нематеріальні активи, оборотні фонди, фонди обігу. За формою вкладення розрізняють підприємницький і позичковий капітал.

Підприємницький капітал — це капітал, вкладений у різні підприєм­ства шляхом прямих і портфельних інвестицій. Таке вкладання капіталу здійс­нюється з метою отримання прибутку та прав на управління підприємством, в т.ч. акціонерним товариством.

Позичковий капітал — це грошовий капітал, наданий на умовах по­вернення та платності. На відміну від підприємницького позичковий капітал не вкладається у підприємство, а надається іншому підприємцю (інвестору) у тимчасове користування з метою отримання доходу у вигляді процентів або дисконту. Позичковий капітал виступає як товар, і його ціною є процент або дисконт.

Працюючи прибутково, підприємство збільшує капітал і здатне виконати свої фінансові зобов'язання, якщо тільки не розмістить свої фінанси так, що їх неможливо швидко (вчасно) або без втрат мобілізувати для розрахунків за зобов'язаннями. Отже, проблеми неплатежів певним чином пов'язані з роз­міщенням або використанням капіталу підприємства.

Структура капіталу— це співвідношення складових частин фінансів фірми. Головним завданням фінансових менеджерів є вибір такої структури капіталу, яка за найнижчої вартості капіталу допомагатиме підтримувати ста­більні дивіденди і доходи, збагачуватиме акціонерів. Структура капіталу, тобто співвідношення між основними джерелами при формуванні доходів, відобража­ється у правій частині балансу комерційної діяльності (пасиви). Так, для акціо­нерного товариства пасиви включають короткострокові і довгострокові борги корпорації, сплачений капітал (продаж акцій привілейованих і звичайних) і не­розподілений прибуток. Кожна компанія прагне досягти оптимальності у спів­відношенні між джерелами фінансування, тому що структура капіталу впливає на його вартість. При розробці політики у галузі структури капіталу керів­ництво корпорації ставить перед собою певну мету, яка полягає у збільшенні частини боргу, якщо необхідні кошти вигідніше придбати в кредит. В іншому випадку корпорація надасть перевагу фінансуванню розширення своєї діяльності шляхом випуску нових акцій. Отже, основна мета політики корпорації в галузі структури капіталу полягає у досягненні оптимальності: за най­нижчої вартості капіталу досягти стабілізації дивідендів і доходів, під­тримуючи ліквідність на високому рівні.

Походження та розміщення капіталу підприємства проходять певні етапи. Підприємство починає функціонувати, маючи певний власний стартовий ка­пітал. Власний капітал — це капітал, що належить власнику (або влас­никам) підприємства. До власного капіталу належать статутний фонд (акціо­нерний капітал), тобто перше та наступні вкладення власних засобів власника­ми, акціонерами, а також приріст капіталу за рахунок прибутку.

Статутний капітал. Організація будь-якого суб'єкта господарювання роз­починається з утворення основних та оборотних засобів, величина яких відобра­жається в статуті суб'єкта господарювання та носить назву "статутний ка­пітал" (статутний фонд). Статутний капітал — це сума вкладів засновників певного суб'єкта господарювання для забезпечення його життєдіяльності. Ве­личина статутного капіталу відповідає сумі, зафіксованій у засновницьких документах, і є незмінною. Збільшення або зменшення статутного капіталу може здійснюватися у встановленому порядку, який регулюється законодав­ством та засновницькими документами. Внесками у статутний капітал можуть бути: будівлі, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності, цінні папери, права на користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будів­лями, спорудами, обладнанням, інші майнові права, грошові засоби.

Як доповнення до власного капіталу підприємство бере на себе певні зобо­в'язання у вигляді банківських позик, закупівлі товарів з наступною оплатою, споживання послуг з наступним розрахунком (наприклад, за електроенергію) тощо. Загальна сума всіх взятих зобов'язань як реально здійснених фактів за­боргованості утворює залучені засоби, які знаходяться у розпорядженні під­приємства. Отже, залучений капітал — це капітал, яким підприємство володіє лише певний час, після закінчення якого капітал повинен бути повернений його власнику з оплатою за тимчасове володіння. До складу залученого капіталу, крім взятих в банку кредитів, включається також і капітал, отриманий шляхом випуску цінних паперів (крім акцій), а також орендовані підприємством машини, обладнання, споруди.

Залучені засоби можуть бути в грошовій (наприклад, банківський кредит) і натуральній формах, але з грошовим еквівалентом (наприклад, підприєм­ство спожило, але ще не оплатило електроенергію на конкретну суму).

Власний капітал і залучені засоби (зобов'язання) формують всі джерела капіталу, що є в розпорядженні підприємства, або так звані пасиви, за фінансово-бухгалтерською термінологією.

Підприємство розміщує всі джерела капіталу (пасиви) у вкладеннях (активах) за фінансово-бухгалтерською термінологією України. Усі вкладен­ня (активи) підприємства поділяються на два основних види: основні засоби та оборотні засоби.

Основні засоби — це грошові засоби, авансовані на придбання основних фондів, що утворюють базу для організації процесу створення прибутку. Вкла­дення грошових засобів у фонди здійснюється авансом, тому поняття вкла­дених засобів адекватне поняттю авансованих засобів. До основних засобів на-

лежать також довготермінові фінансові вкладення в статутні фонди інших під­приємств, в довгострокові цінні папери (акції, облігації). У сільському госпо­дарстві до основних засобів належить основне стадо.

Основні фонди (основний капітал) — це засоби праці, які багатора­зово використовуються у господарському процесі, не змінюючи при цьому своєї речово-натуральної форми. Вартість основних фондів переноситься на вартість продукції (послуги) частинами, в міру їх зношення, і відшкодовується в процесі реалізації продукції. Цей процес називається амортизацією. Грошові суми, які відповідають зношенню основних засобів, нагромаджуються в аморти­заційному фонді.

Залежно від цільового призначення, ролі та виконуваних функцій у вироб­ничому процесі основні фонди класифікуються за певними групами: будівлі; споруди; передаючі пристрої; машини та обладнання, в тому числі силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання; транспортні засоби; інструмент; виробничий і господарський інвентар та ін., в тому числі зе­мельні ділянки, що знаходяться у власності суб'єкта господарювання.

Співвідношення окремих видів основних фондів відповідно до прийнятої класифікації становить структуру основних фондів, яка характеризується питомою вагою вартості кожної групи в загальному обсязі основних вироб­ничих фондів. Крім того, у складі основних виробничих фондів виділяють активну та пасивну частини. Активні основні фонди безпосередньо впли­вають на продукт, визначають масштаби його виробництва та рівень про­дуктивності праці персоналу. До них належать, перш за все, машини та обладнання, інструмент. Пасивна частина основних фондів охоплює ті з них, які створюють необхідні умови для процесу праці: будівлі, споруди, передаючі пристрої тощо. Співвідношення між активною та пасивною час­тинами основних фондів залежить від особливостей технологічного процесу в окремих галузях, а також рівня їх технічної оснащеності.

Нематеріальні активи — це вкладання грошових засобів підприємст­ва (його затрати) в нематеріальні об'єкти, що використовуються про­тягом тривалого часу та приносять доход. Отже, нематеріальні активи — це вартість об'єктів промислової та інтелектуальної власності та інших майнових прав. До нематеріальних активів належать права користування зе­мельними ділянками, природними ресурсами, патенти, ліцензії, "ноу-хау", програмне забезпечення, авторські права, монопольні права та привілеї (вклю­чаючи права на винаходи, патент, ліцензію на певні види діяльності, промис­лові взірці, моделі, використання художньо-конструкторських рішень), організа­ційні витрати (включаючи платню за державну реєстрацію підприємства, бро­керське місце тощо), торговельні марки, товарні та фірмові знаки, ціна фірми.

За характером використання нематеріальні активи подібні до основних засобів. Вони використовуються тривалий час, приносять прибуток, і з часом більша їх частина втрачає свою вартість. Особливістю нематеріальних активів є відсутність матеріально-речової структури, складність визначення вартості,

значна невизначеність при виявленні прибутку від їх використання. Оцінка нематеріальних активів здійснюється за узгодженістю сторін при їх внесенні до статутного капіталу на основі цін світового та внутрішнього ринків. До вар­тості нематеріальних активів входять ціна купівлі і витрати, пов'язані з прид­банням і приведенням у стан готовності цих активів. Вартість нематеріальних активів входить у собівартість продукції шляхом нарахування зношення.

Оборотні засоби (оборотний капітал) поділяються на дві групи: засоби у виробництві та засоби у розрахунках.

У результаті розподілу праці продукти праці одних суб'єктів господарюван­ня є предметами праці для інших. Тому з метою забезпечення неперервнос­ті виробництва та споживання товару необхідна наявність запасів предметів і продуктів праці на кожному підприємстві та на шляху від одного до іншого.

Запаси предметів праці— це речові елементи оборотних фондів. Вони складаються з двох частин: предметів праці, які ще не вступили в процес виробництва, але вже є у розпорядженні підприємства, і предметів праці, які знаходяться в процесі виробництва і в міру їх обробки перетворюються у готову продукцію. Утворення запасів предметів праці вимагає вкладання в них певних грошових засобів. Ці витрати суб'єкт господарювання здійснює авансом. Авансування грошових засобів для утворення кожної з цих частин здійснюється різними шляхами та в різний час. Для утворення першої частини оборотних фондів реалізовані у виробничих запасах грошові засоби авансуються одночасно з отриманням у розпорядження суб'єкта господарювання предметів праці. Друга часина оборотних фондів, реалізована у незавершеному вироб­ництві, утворюється за рахунок повністю перенесеної на нього вартості пред­метів праці (сировини), частково перенесеної вартості основних фондів (аморти­зації) і частини доходу, створеного у виробничому процесі (заробітної плати, нарахувань на неї).

Оборотні виробничі фонди беруть тільки один раз участь у виробни­чому процесі, змінюючи при цьому свою натурально-речову форму. їх вар­тість повністю переходить на створений продукт. При цьому одні предмети праці (паливо, електроенергія) повністю споживаються в процесі виробництва засобами праці і не входять до продукту праці. При цьому вони втрачають свою споживчу вартість. Інші предмети праці (сировина) речовинно входять у про­дукт праці і набувають у процесі виробництва таку споживчу форму, в якій вони надалі можуть бути використані. До речовинних елементів оборотних фондів належать також запаси малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Фонди обігу пов'язані з обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони охоп­люють дві відносно самостійні групи: готову продукцію, що знаходиться у про­цесі реалізації, і грошові засоби (в касі, в дорозі, на рахунках, у розрахунках). Фонди обігу не беруть участі в утворенні вартості, а є носіями вже створеної. Основне призначення фондів обігу — забезпечення ритмічного процесу обігу грошових засобів. Це, перш за все, та продукція і послуги підприємства, які відвантажені та надані, але розрахунок за які ще не здійснений. Це все те, що підприємство відпустило в борг, або, за фінансово-бухгалтерською терміноло­гією, своїм дебіторам. Сюди належать і аванси, видані будь-кому, позики праців­никам, короткотермінові фінансові вкладення, засоби в банку, в касі, видані у вигляді чекових книжок тощо.

До активів підприємства належать і збитки, які ще не покриті за рахунок прибутку, а є прямою втратою власного капіталу, або частини залучених за­собів. Іншими словами, це значить, що частина капіталу вкладена у збитки.

Одночасна фіксація активів і пасивів здійснюється в бухгалтерському балансі підприємства. При цьому сума активів завжди дорівнює сумі пасивів (розміщений в активах капітал за сумою дорівнює своїм джерелам). Структура бухгалтерського балансу подана в табл. 17.1.

Таблиця 17.1