Граматики періоду пізньої Імперії і раннього Середньовіччя

Римські граматики як республіканського періоду (від якого збереглися лише книги VX вже згадуваного трактату Варрона «De lingua latina»), так і періоду Імперії (Квінтіліан, «Institutio oratoria») майже не вказували на розмовні й діалектні явища в латинській мові. Це пояснюється тим, що граматики писалися для шкіл і були орієнтовані на літературну норму.

Однак граматики пізньої Імперії і раннього Середньовіччя представляють певний інтерес для романістів: вказуючи, як треба говорити, автори виходили з «неправильною» форми, більш часто зустрічалася в щоденному вживанні, - форми, містила «неправильності» фонетичного або морфологічного характеру.

Такі роботи з орфографії Велія Лонга і Теренція Скавра (II ст.), Відомі граматики Доната (IVB.), Присциана (VI ст.). Сервій (бл. 400 р. н. Е..) Повідомляє про зміну характеру латинського наголосу (з музичного в динамічне)

Цінним джерелом є праці лексикографів. Серед них виділяються працю Веррі Флакка (серпнева епоха) «De significatu verborum» («Про значення слів»), лексикографічне твір африканського граматика Нонія Марцелла (III-IV ст.) «De compendiosa doctrina ad filium» («Коротке наставляння синові») , «Etymologiae» («Етимології») Ісидора Севільського (570-636 рр..).

Примітна особистість Валерія Проба (I ст. Н. Е..), Лінгвіста і філолога. Проб виходив з концепції мови, що постійно знаходиться в русі, оновлюваного, підданого змінам. Він досліджував мову шляхом систематичного порівняння його минулого і теперішнього стану - звідси його інтерес до творів авторів архаїчного періоду, свідченнями

Не випадково саме Пробу була приписана першими дослідчами граматика III ст. н. е.. «Instituía artium» («Основи наук») і традиційно отримав його ім'я довідник-додаток до грамматики - «Appendix Probi». У ньому наводиться список з 227 слів, даних паралельно в «правильному» і «неправильному» варіантах. Права частина, яка містить «неправильну» форму, є для нас свідченням про мову свого часу, відображаючи нову форму говоріння

Глоси і схолії

Глоси (роз'яснення незрозумілих читачеві слів) робилися зазвичай на полях творів (маргінальні глоси) або між рядків основного тексту (інтерлінеарние глоси). Вони дають багатий матеріал для зіставлення нормативних літературних і розмовних форм.

Найбільш важливі для романіста Рейхенаускіе глоси (знайдені в Швейцарії, поблизу м. Рейхенау, VIII-IX ст.). Збірка складається з двох частин. У першій частині - 821 глоса, що містить тлумачення слів Вульгати. Друга частина (822-1163 глоси) являє собою алфавітний глосарій. Ряд прикладів із цього пам'ятника дає уявлення про цінність міститься в ньому матеріалу: pulchra - bella 'гарна' (перевага розмовної лексики); optimum - valde bonum 'дуже хороший' (заміна синтетичного способу утворення ступенів порівняння аналітичним);

Схолії - коментарі критичного, філософського, історичного, а також граматичного та стилістичного характеру. З метою більшої доступності й у силу особливостей мови в період їх складання вони наближалися за мовою та стилем до розмовної мови. Це привертає до схолія увагу не лише істориків і іс-точніковедов, але і лінгвістів. Найбільш відомі схолії - Елія Доната, коментатора Теренція і Вергілія (IV ст.) І Мавра Сервія Гонората, також коментатора Вергілія (IV ст.).