Ідея формування єдиного економічного простору з державами-учасницями снд в стратегії безпеки рф

Чільне місце в стратегії безпеки РФ, як випливає з Концепції, посідає “ідея формування єдиного економічного простору з державами-учасницями СНД”.

Таке положення Концепції містить в собі кілька потенційних загроз національній безпеці України. У разі втягування України в єдиний економічний простір може виникнути проблема щодо розвитку вигідних двосторонніх економічних відносин з нашими безпосередніми західними сусідами — майбутніми учасниками Шенгенської угоди.

Формування єдиного економічного простору може стати надійним підґрунтям для створення єдиного ринку озброєнь, що своєю чергою, надасть підстави РФ залучити Україну де-факто у військовий союз. Такий розвиток подій негативно впливатиме на розвиток відносин Україна - НАТО й, таким чином, позбавлятиме Україну зовнішньополітичного маневру.

Також привертає до себе увагу та обставина, що автори Концепції перетворюють духовні і культурні аспекти життя суспільства на функціональні частини стратегії безпеки. Стверджується, наприклад, що “духовне оновлення суспільства неможливе без збереження ролі російської мови як фактора єднання народів багатонаціональної Росії та мови міждержавного спілкування народів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав”. Таке положення Концепції насамперед виглядає як прояв свідомої вузькоутилітарної політизації царини культури, що не в останню чергу стосується України. Безперечно, російською мовою володіє більшість мешканців держав колишнього СРСР, ця мова має широкий вжиток. Водночас, враховуючи тке, що Україна, як і всі держави СНД, за конституцією має власну державну мову, вибір мови спілкування з представниками іноземних держав є добровільним. Адже нав’язування саме російської мови як мови “міждержавного спілкування”, регуляні кампанії “стурбованості” мовною ситуацією в Україні засвідчують прагнення російської правлячої еліти використовувати “мовну проблему” як силовий аргумент під час переговорів.

Разом з тим постає питання, чи дозволяє стан відносин України з НАТО говорити про певні гарантії підтримку України у протистоянні такій політиці Росії. Цьому питанню ми приділимо увагу в наступному розділі нашої роботи.

Національні інтереси України в контексті стратегії нато.

Відомо, що під час узгодження положень Нової стратегічної концепції (1999), у процесі переговорів з НАТО українська сторона наполягала на необхідності врахування пропозиції щодо прямої підтримки непорушності кордонів, суверенітету, незалежності та територіальної цілісності нашої держави.

Однак просування цієї ініціативи виявилось малоефективним у зв'язку з тим, що країни-члени НАТО не бажали висловлювати саме пряму підтримку непорушності кордонів України через побоювання, що в подальшому це може тлумачитись українською стороною як надання їй гарантій безпеки. Крім того, на мою думку, в НАТО побоювались, що пряма підтримка непорушності кордонів України може сприйматись російською стороною як конфронтаційне стосовно неї положення.

На сьогодні НАТО залишається найбільш міцним та послідовним у своїх діях військово-політичним блоком. І свідченням цього, безперечно, є еволюція військово-стратегічної доктрини альянсу, яка протягом останніх десяти років поступово трансформувалася відповідно до планів і майбутніх дій НАТО. Аналіз стратегії Північноатлантичного альянсу і того, як ця стратегія кореспондує із стратегією РФ, дасть змогу зрозуміти, якою мірою розвиток відносин з НАТО відповідає національним інтересам України.

До 1990 року стратегія альянсу була покликана протидіяти раптовому широкомасштабному нападові з боку СРСР та його союзників. Така стратегія потребувала міцної оборонної спроможності численних збройних сил високого рівня бойової готовності, дислокованих поблизу кордону між НАТО і країнами-членами Організації Варшавського договору. Ця стратегія передбачала в тому числі і використання ядерної зброї у відповідь на напад, здійснений значними звичайними збройними силами.