Послаблення інтеграційних процесів у снд як “чинник загрози національній безпеці рф”

Розширення НАТО на Схід спонукало російських стратегів зосередити свою увагу на євразійському напрямку, призвело до появи у списку основних чинників загрози національній безпеці послаблення інтеграційних процесів у СНД.

Співдружність Незалежний Держав з самого початку її існування, по суті, відігравала роль механізму цивілізованого розлучення колишніх республік Радянського Союзу. Отож усі процеси, які відбуваються в Співдружності, зокрема, послаблення інтеграційних процесів, мають природний характер. Хоча для Росії ідея СНД була спробою зарезервувати можливість реінтеграції. Тепер цілком зрозуміло, що на СНД, як це з'ясувалося згодом, певними політичними колами РФ покладалися надії як на організаційний інструмент створення поновленої системи залежності. Є достатньо підстав вважати, що зміцнення СНД має для Росії сьогодні виняткове геополітичне значення.

Значення для України пункту стратегії рф щодо “іноземних військових баз і великих військових формувань”

У стратегічної концепції РФ одним із чинників загрози національній безпеці Росії визначається також можливість появи в безпосередній близькості від російських кордонів іноземних військових баз і великих військових формувань.

В цьому пункті Концепції йдеться про військові елементи, які належать до Організації Північноатлантичного договору. Разом тим брак уточнення щодо приналежності військових баз і формувань залишає простір для вельми довільного тлумачення вищезгаданого чинника. Разом з тим з контексту цілком зрозуміло, що Росія не сприймає військові бази і формування, що належать Україні, як іноземні. Багатозначність збережено у відповідному положенні Військової доктрини Російської Федерації (п. 1.5). “Створення (нарощування) угруповань військ (сил), що веде до порушення балансу сил, який склався поблизу кордонів Російської Федерації і її союзників та прилеглих до їхніх територій морях”. Таким чином, визначена “безпосередня близькість” може стосуватися кордонів самої України. Скажімо, проведення спільних навчань на кшталт “Сі-Бриз ” може розцінюватися як таке, що також загрожує національній безпеці Росії.

У пункті IV Концепції “Забезпечення національної безпеки Російської Федерації”, зокрема, зазначається, що “інтереси забезпечення національної безпеки РФ передбачають при певних обставинах необхідність військової присутності Росії в деяких стратегічно важливих регіонах світу. Розміщення в них на договірній та договірно-правовій основі, а також на принципах партнерства обмежених військових контингентів (військових баз, сил ВМФ) повинно забезпечувати готовність Росії виконувати свої обов'язки, сприяти формуванню сталого військово-стратегічного балансу сил в регіонах і давати можливість РФ реагувати на кризову ситуацію в її початковій стадії, сприяти реалізації зовнішньополітичних цілей держави”.

Хоча це положення здебільшого відображає політику Росії стосовно Балканського регіону, згадка про розташування військово-морських сил Російської Федерації вказує на її прагнення закріпити свої позиції на військово-морських базах на території України та використати свою військову присутність в Криму для посилення Росії у регіоні. Тут слід врахувати ймовірну зацікавленість націоналістично налаштованих політичних сил РФ в дестабілізації міжетнічних відносин на півострові задля того, щоб у певний момент отримати додаткові важелі для впливу на зовнішньополітичний курс України. Вищезгадане положення Концепції утворює легітимаційну основу для широкого спектру політичний практик.