83.Розбудова незалежної української держави. Вибори до Верховної Ради України в березні 1998 року.Вибори Президента України в листопаді 1999 р., їх результати.

Вибори до Верховної Ради 1998 р.

У березні 1998 р. відбулися чергові ви­бори до Верховної Ради. Вони вперше про­водилися за змішаною мажоритарно-про­порційною системою.

У виборах взяли участь ЗО політичних партій та виборних блоків. Лише 8 із них подолали необхідний чотиривідсотковий бар'єр і отримали певну частку депутатських місць. Серед них Комуністична партія Украї­ни, Народний Рух, Народно-демократична партія, "Громада", Партія зелених, Соціал-демократична партія (об'єднана), Аграрна і Прогресивна соціалістична партія. 30,3% де­путатських мандатів отримали позапартійні.

Головою Верховної ради 14-го скликан­ня було обрано О.Ткаченка.

Вибори Президента України 1999 р.

Вибори Президента, що відбулися у жовтні-листопаді 1999 р., мали вирішаль­не значення для подальшої долі нашої держави. Громадяни вибирали не лише главу держави, - вони визначалися щодо вибору подальших шляхів розвитку всього україн­ського суспільства. Це був останній рубіж між минулим і майбутнім, між демократич­ним та комуністично-тоталітарним шляхом.

Із 13 кандидатів на посаду Президента (О.Базилюк, Н.Вітренко, М.Габер, Ю.Кар-мазін, В.Кононов, Ю.Костенко, Л.Кучма, Є. Марчук, О.Мороз, В.Онопенко, О.Ржав-ський, П. Симоненко, Г. Удовенко) у другий тур вийшли діючий президент./?. Кучма (от­римав 36,49% голосів виборців) і лідер КПУ П. Симоненко (отримав 22,24% го­лосів виборців).

Вибори віддзеркалили ситуацію в україн­ському суспільстві:

• показали, що немає явного поділу України на Схід і Захід. Діючий Президент отримав голоси і на Сході, і на Заході так, як і інші кандидати;

• виявили невдоволення своїм станови­щем значної частини громадян, які найбіль­ше страждають від економічних негараздів;

• засвідчили живучість стереотипів комуністичного мислення в суспільстві.

У другому турі пе-I реконливу перемогу (отримав Л.Кучма І (на світлині), на-I бравши 56,25% го-I лосів виборців. За І П.Симоненка прого-Ілосувало 37,8% ви-1 борців. Л.Кучма пе-I реміг у більшості ре­гіонів України і отримав на 1,5 млн.голосів більше, ніж на виборах 1994 р.

Зміни у Верховній Раді

Вибори довели, що альтернативи рефор­мам немає. Однак їх не схвалювало прав­ляче у Верховній Раді ліве крило. Проти­стояння між Президентом, виконавчою та законодавчою гілками влади почало набу­вати загрозливого, деструктивного харак-

теру. Реакцією на політику О.Ткаченка та його однодумців стало утворення 13 січня 2000 р. нової парламентської структури -парламентської більшості. Поборовши дрібні розбіжності та амбіції, представни­ки 11 фракцій, груп та позафракційні депу­тати об'єдналися, аби припинити протисто­яння гілок влади, забезпечити державні інте­реси в парламенті. Координаційну раду більшості очолив Л.М.Кравчук. Протис­тояння між лівою меншістю і, умовно ка­жучи, право-центристською більшістю при­звело до розколу парламентського корпу­су і роздільних засідань парламенту: одне -у сесійній залі, друге - у приміщенні "Укра­їнського дому". 21 січня на засіданні Вер­ховної Ради 242 депутати проголосували за зміни Регламенту, а головне - прийняли рішення про відкликання О.Ткаченка та А.Мартинюка з посад голови парламенту і першого заступника. А 1 лютого вже 255 народних депутатів обрали нове керівниц­тво парламенту: головою-І.Плюща, його першим заступником - В. Медведчука, за­ступником - С.Гавриша. З 8 лютого реор­ганізований парламент продовжив роботу у сесійній залі. Вперше у Верховній Раді склалася більшість, готова розділити з уря­дом солідарну відповідальність за вирішен­ня нагальних завдань, які стоять перед сус­пільством.