41. Реформи 60 років в рп. Перший поділ

Ідея реформ як засобу відродження Польщі зародилася в середовищі прогресивних магнатсько-шляхетських кіл. Передові люди того часу розуміли, що Польща дуже відстала від західноєвропейських країн. Це могло призвести до втрати незалежності. Потрібно було вжити заходів для її збереження і створення умов для швидкого економічного й політичного розвитку країни. Пропозиції та проекти реформ спрямовувалися головним чином на вдосконалення системи державного управління, але декотрі з них передбачали й поліпшення умов існування міського й сільського населення. Однак до самої смерті Августа III ніяких практичних заходів не вживалося. Лише під час безкоролів'я, у 1764 р., група магнатів, очолюваних Чарторийськими, здійснила деякі реформи державного устрою. Було впорядковано процедуру проведення сеймів, обмежено практику "Lіbеrum Vеtо ", реформовано управління військом, фінансами, судами, скасовано місцеві мита й запроваджено обов'язкове для всіх "генеральне мито "на кордонах держави, розширено права міського самоврядування. Незважаючи на обмеженість, реформи мали прогресивний характер, оскільки спрямовувалися на зміцнення центральної влади, сприяли розвиткові нових економічних відносин.

Ослаблена Річ Посполита втрачала своє міжнародне значення і в кінці XVIII ст. стала здобиччю своїх сильніших сусідів - австрійської, прусської та російської монархій. Для втручання у справи Речі Посполитої був використаний так званий «дисидентський» питання. Росія поставила перед польським Сеймом питання про повну зрівняння в правах некатоликів (дисидентів) із католиками. Сейм відповів відмовою. Тоді в 1767 р. при заступництво Росії і Прусії в Слуцьку було створено православна, а в Торуні протестантська конфедерації, які стали домагатися рівності віруючих різних конфесій. Для підкріплення конфедератів до Польщі був введений 40-тисячний російський корпус. Російські війська оточили Сейм у Варшаві, і він був змушений скасувати всі закони, спрямовані проти дисидентів. Катерину II Сейм наділив повноваженнями не тільки оберігати православя білорусів, але й саму Річ Посполиту.

Однак ці рішення зустріли опір частини польської шляхти. Вона в лютому 1768 р. в м. Барі на Україні створює свою конфедерацію. Значною підтримкою панські конфедерати користувалися і в Білорусі. Почалася збройна боротьба за участю російських військ. Панські конфедерати були розбиті. У 1772 р. Австрія, Пруссія та Росія уклали в Петербурзі угоду про поділ польських земель. Згідно з угодою Австрія одержала Белзьке і Руське воєводства, а також частину Краківського й Сандомирського, Пруссія — Помор'я (без Гданська і Торуня) й частину Куявії та Великої Польщі, Росія — Східну Білорусь. Три країни, що здійснили поділ, обґрунтовували його "історичними правами" на захоплені області й "розкладом польської держави", керівництво якої власне тоді розпочало реформи.

42. Чотирирічний сейм. Другий поділ

Радикально налаштована частина депутатів чотирирічної сейму (1788 - 1792 рр..) Зробила спробу позбавити Росію далі втручатися у справи Речі Посполитої. Сейм прийняв рішення про збільшення армії до 100 тис. чоловік, закон про сеймиках, за яким безземельна шляхта була позбавлена виборчого права. Банкіри та юристи отримали шляхетське звання. Городяни отримали право набувати земельні володіння, отримувати духовні та світські посади, офіцерські звання.

У травні 1791 р. Сейм затвердив нову Конституцію, яка розроблялася під впливом французької революції. Конституція зберегла за шляхтою всі права та дозволила їй займатися торгівлею. Політичні права одержала привілейована частина міщан. Положення селянства фактично не змінилася, але у Конституції проголошувалася опіка над ним з боку держави. Конституція істотно змінила державний лад. Виборність королів відмінялася, але виборність династій зберігалася. Виконавча влада належала Королю і створеному при ньому Раді у складі примаса і пяти міністрів (поліції, військового, що фінансів, закордонних справ і міністра-зберігача друку). Сейм залишався вищим законодавчим органом. Liberum veto і конфедеративний сейм були ліквідовані. Всі рішення мали прийматися простою більшістю голосів. Скасовувалася Люблінська унія, що вело до ліквідації державності Великого князівства Литовського, створювалася самостійна православна єпархія, підпорядкована безпосередньо Константинопольському патріарху. Конституція мала прогресивне значення і створювала сприятливі умови для розвитку капіталізму і невипадково зустріла опір як усередині держави, так і за кордоном.

Противниками Конституції виявилися магнати, дрібна шляхта католицька церква, папська курія. Багато рішень Сейму викликали гостре невдоволення Росії, яка вже зуміла вирішити свої проблеми з Туреччиною і Швецією. Монархічні держави Європи в це час консолідуються, їхні суперечності відходять на другий план перед обєднує їх ненавистю до революційної Франції. На початку 1792 російські війська вирушили до Польщі. При заступництво Москви, незадоволена рішенням сейму шляхта організувала у травні 1792 Тарговицької (Україна) конфедерацію, яка разом з російською армією стала боротися за відновлення своїх колишніх прав. Армія Речі Посполитої не спромоглася протистояти обєднаним силам Росії і тарговчан. 24 липня на бік конфедератів перейшов Король, у країні встановилася влада конфедератів. Рішення чотирирічного сейму і Конституції 1791 було ліквідовано.

Тріумф тарговчан був короткочасним. Підготувавши військовий розгром Речі Посполитої, вони підготували друге її розділ. 13 січня 1793 між Росією та Пруссією був підписаний акт другого поділу Речі Посполитої, на територію якої вступили і прусські війська. 17 серпня останній Сейм Речі Посполитої, що зібрався у Гродно, ратифікував договір про розділ з Росією, а 23 вересня 1793 було оголошене про ратифікацію договору з Прусією. До Росії відходила Правобережна Україна і центральна частина Білорусі з містами Борисов, Мінськ, Слуцьк, Несвіж, Туров, Пінськ. Пруссія захопила Гданськ, Торунь, майже всю Велику Польщу, частина Мазовша і Краківського воєводства.