37. Зовнішня політика Речі Посполитох 16-17

У першій половині XVI ст. позиції Польського королівства в Європі посилились. Головний напрям його зовнішньої політики становили відносини з Московською державою. Намагання царя Івана IV здобути вихід до Балтійського моря викликало Лівонську війну (1558—1583). Невдачі на її першому етапі не завадили Речі Посполитій закінчити війну на вигідних для себе умовах і приєднати частину Прибалтики (Лівонію). З настанням XVII ст, виникло нове протистояння. Річ Посполита відкрито підтримала самозванців на царський престол, а в 1609 р. почала проти Московії війну. Польські війська захопили російську столицю, бояри визнали сина Сигізмунда III, королевича Владислава, царем. У 1612 р. народне ополчення вигнало польських загарбників з Москви, але за договором до Польщі відійшли Смоленська та Чернігово-Сіверська землі.

На півночі Річ Посполита зіштовхнулася зі Швецією, яка прагнула переважати на Балтійському морі. Відносини між державами зіпсувалися після приєднання Польщею Лівонії і особливо загострилися після того, як Сигізмунд III Ваза успадкував корону свого батька - шведського короля. У Швеції Сигізмунд був особою непопулярною: на відміну від лютеран-шведів, король сповідував католицизм і змінювати віру не збирався. До того ж країною він фактично не правив, тому що одразу після коронації повернувся до Польщі. Шведи спробували позбавити Сигізмунда ПІ престолу. Почалася війна, поразка в ній коштувала польському королю шведської корони. У ході подальших зіткнень династичні питання тісно переплелися з боротьбою обох країн за панування у Східній Прибалтиці. Річ Посполита вийшла з цього протистояння переможеною: вона втратила більшу частину Лівонії.

Третім напрямом зовнішньої політики Польщі став турецький. До початку XVII ст. відносини між двома країнами були мирними, хоча й не безхмарними. Після того як запорозькі козаки здійснили декілька походів на турецькі міста Причорномор'я та в Молдавію, відносини між Річчю Посполитою і Туреччиною різко погіршились. 1620 р. розпочалася війна. У битві біля с. Цецори, поблизу молдавської столиці Ясси, поляки зазнали поразки від переважаючих сил турків. Під час відступу, неподалік подільського міста Могилева, турки наздогнали супротивника і розгромили його. Наступного року в битві під містом Хотином турки не змогли здолати польсько-козацькі війська. Султан пішов на підписання мирного договору з Річчю Посполитою на умовах «як до війни».

У 1648 р. вибухнула Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького. Пошуки союзника привели Б. Хмельницького до угоди з московським царем. З цього моменту боротьба поляків з українським народом у межах Речі Посполитої перетворилася на зовнішню війну з Московською державою.

Скориставшись скрутними для Речі Посполитої обставинами, Швеція обрушила на неї справжню навалу. її недаремно назвали «шведським потопом»: майже всі польські землі опинилися в руках загарбників. Проти ворога піднявся народ. У запеклій боротьбі він очистив свою країну від шведських окупантів. Але спокій виявився недовгим. Знову почалася затяжна війна з Росією, яка продовжувалася до 1667 р., коли було укладено договір про Андрусівське перемир'я. За його умовами Річ Посполита повернула царю Смоленськ і Сіверські землі. Україну було поділено по Дніпру на дві частини: Лівобережжя залишилось у складі Росії, а Правобережжя, окрім Києва, знову перейшло під владу Речі Посполитої.

В історії Речі Посполитої почалась епоха потрясінь і занепаду, яка тривала до середини XVIII ст.

38. Польська Культура

Основною літературною мовою залишалася латина, однак поступово відбувався перехід на польську мову. Уже в середині XVI ст. нею вийшли в світ перші книжки. В умовах активного розвитку економіки і суспільного життя зріс попит на освічених людей, виникла розгалужена мережа початкових і середніх шкіл. Там навчались не тільки діти шляхти, але також міщан і частково селян. Викладання велося латиною, а згодом - дедалі більше рідною мовою. Роль культурного центру відігравав Краківський університет, де здобувала освіту молодь з різних куточків Польщі, а також з-за кордону.

XVI - перша половина XVII ст. стали епохою бурхливого розвитку польської літератури, спочатку майже повністю латиномовної. Першим видатним письменником, який писав польською мовою, був Міколай Реіі (1505-1569). Його твердження: «Поляки не гуси, свою мову мають» перетворилося на прислів'я і дожило до сьогоднішнього дня. Твори Міколая Рея наповнені їдким висміюванням неробства й оспівуванням корисної праці, а його ім'я стало символом рідної мови та літератури.

Вершиною польської літератури доби Відродження є поетична творчість Яна Кохановського (1530—1584). Він багато писав латиною, але найцінніша частина його доробку — польсько-мовні твори. У них поет розкривав внутрішній світ людини, оспівував радість життя і красу природи. Його улюбленим жанром були фрашки — невеликі сатиричні вірші.

Найвизначнішим пам'ятником польської архітектури став створений на початку XVI ст. Ва-вельський королівський палац у Кракові. Вавель залишався резиденцією польських королів аж до правління Сигізмунда III Вази, коли роль столиці поступово перейшла до Варшави. Палац слугував місцем зустрічі коронованих осіб, прийомів іноземних послів, рицарських турнірів, театралізованих вистав і придворних святкувань. Зараз тут розташований найбільший музей Польщі - сховище колекції гобеленів, витканих на замовлення Сигізмунда Августа у Фландрії, а також європейських меблів, живопису і зброї. Вавель - це застигла в камені історія Польщі, свідоцтво не лише її могутності в XVI ст., а й високої європейської культури.