59. Словацькі землі

Після розпаду Великої Моравії найважливішим чинником в історії словаків стало постійне посилення впливу угорців. До Х-му в. вони оволоділи частиною земель, населених словаками, в Придунайської низовини. Включення словацьких територій в зону інтересів угорців призвело до того, що в долинах південній Словаччини слов'янське населення було мадяризували або ж покинуло ці місця. У Х - початку XI ст. західна і центральна частини території Словаччини неодноразово переходили до правителів сусідніх Чехії та Польщі. У перші десятиліття XI в. особливо в часи правління короля Стефана I, значна частина словацьких земель була приєднана до Угорського королівства. Захоплення північних областей Словаччини в XII в. привів до завершення цього процесу. p> Словацька етнічна територія компактно розташовувалася в Північній Угорщині і в Середні століття називалася Верхньої Угорщиною. В основу її адміністративно-територіальної організації було покладено розподіл на комітати (окрема область королівського домену) або жупи

Традиції романського стилю, для якого були характерні масивні кам'яні храми зі стінами, прикрашеними фресками, поступово з другої чверті XIII в. поступаються місцем готиці. Хоча оригінальна архітектурна школа у Словаччині в XIV ст. не склалася, місцеве зодчество відрізняється помітним своєрідністю. У другій половині XIV в. словацькі майстри зводять ряд церков з опорною готичної системою склепінь. Найбільш відоме споруда - собор св. Єлизавети в Кошице. Його будівництво тривало з кінця XIV до середини XV в. Міські ратуші, численні кам'яні будинки міської знаті і міщан прикрашають міста. Широкий розмах отримує зведення вписаних в пейзаж замків місцевих аристократів.

Якщо в архітектурі простежується вплив празької школи, то в настінного живопису особливо в среднесловацкіх шахтарських центрах помітно вплив італійських майстрів. На словацька "прекрасний стиль" вплинули чеська, а потім з початку XV в. віденська мальовнича традиція. Особливо яскраво в готиці проявилася Спішська область. Широку популярність придбала дерев'яна пластика вівтарного оздоблення. Протягом XIV століття анонімні втори вдосконалюють свою техніку, відмовляються від статичного положення фігур, створюють все більш ліричні й виразні образи мадонн.

У середині XV ст. Словаччина стала ареною династичної боротьби між Габсбургами, польськими Ягеллонія і угорськими магнатами за Угорську корону. Значною частиною території Словаччини опанував чеська магнат католик Ян Іскра з Брандиса. Разом з ним в Словаччину прийшло кілька тисяч колишніх гуситських воїнів, як і раніше сповідували гуситську ідеологію. Іскра спирався на патриціат міських центрів видобутку руди і виплавки металу, використовував антифеодальні настрої "Братріков" - словацьких послідовників таборітского течії в гуситському русі. Він виступав як представник і захисник інтересів вдови Альбрехта II, а потім її малолітнього сина Владислава. Йому вдалося настільки зміцнити свої позиції, що угорський правитель Янош Хуньяді змушений був передати йому управління поруч словацьких міст.

Під тиском угорських магнатів в 1453 р. Іскра залишив Угорщину, а його військо в більшості своєму перейшло на бік братріков. Їх укріплення табору стали центрами антифеодального руху словацького селянства. Розмах виступів армії братріков, організованої за зразком таборітов, був настільки широкий, що для їх придушення угорські магнати були змушені звернутися за допомогою до Іскрі. Однак і після декількох понесених поразок братрікі зберігали свою силу і у другій половині 50-х років вступають в династичну боротьбу.

Нову спробу зміцнити королівську владу зробив Матьяш Корвін, якому вдалося зломити опір великих магнатів. Удачею завершилися і переговори з Яном Іскрою, отримав титул барона, велике грошову винагороду та земельне володіння в Трансільванії. p> Після смерті Корвіна в королівстві знову прийшли до влади магнати, а всі землі, що входили в нього, опинилися в глибокому внутрішньополітичному та економічній кризі. Занепад міст, погіршення становища підданих, спустошення ряду районів країни викликали масове невдоволення населення. У відповідь закони, що обмежують свободу пересування селян, були доповнені актом про переслідування за укриття вті качів.

У 1514 р. в королівстві спалахнуло повстання Дожі, поразка якого дозволило законним шляхом позбавити селян особистої свободи. Повстання гірників Банській Бистриці і приєдналися до нього інших шахтарських центрів у 1525 - 1526 рр.., що заявили про себе як про послідовниках ідей плебейської реформації, за своїм розмахом і організованості було самим потужним соціальним виступом у цьому регіоні після гуситського руху. p> Вступ Фердинанда I на угорський престол стало початком утворення в 1526 р. багатонаціональної монархії Габсбургів, включала Хорватію, Славонію, Задунайську частина Угорщини та Словаччини. При цьому територія Словаччини стала місцем постійних військових битв з Османською імперією, міцно затвердилася в центральній частині Угорського королівства. Розширення господарств угорських феодалів і як наслідок погіршення становища словацького селянства, занепад міст, криза словацьких центрів видобутку і виплавки металів супроводжувалися спробами реалізувати абсолютистські централістські настрою Габсбургів. p> Лише в останній третині XV в. Банська Бистриця стає найбільшим в Угорському королівстві центром з видобутку руди і виплавки срібла і міді. Завдяки хорошій організації, механізації виробничого процесу та угорським і німецьким інвестиціям, в Наприкінці XV в. Словаччина перетворюється на один з головних виробників міді в Європі. Пожвавлення господарської діяльності міст веде до збільшення числа словацьких робітників, ремісників і торговців.

Після захоплення османами південних районів Словаччини починають інтенсивно освоюватися її центральна і північна частини. У міру поширення товарних відносин зростає виробництво продукції на ринок. Королівським містах Словаччини вдалося зберегти свої привілеї до початку XVII в. Помітно зросла політичне значення міського стани в сеймі.

Широкий відгук у Словаччини отримало лютеранство. Боротьба за станові привілеї, свободу віросповідання створювали сприятливий грунт для поширення реформаційних ідей.

ІІ

Ранньофеодальна Угорська держава, очолювана князями з династії Арпадів, була поділена на уділи, один із яких, з центром у Нітрі, знаходився в словацьких землях. Першим королем Угорщини став засновник централізованої держави Іштван І Святий, якому 1 січня 1001 р. Папою Римським була надана корона. Іштвану І належить заслуга викорінення залишків язичництва серед мадяр. Спираючись на підтримку Римської курії, Іштвану І вдавалося балансувати в небезпечному вирі подій середньовічної Європи, зберегти корону й територіальну цілісність країни. Заслуги першого короля Угорщини були високо оцінені католицьким кліром, який уже наприкінці XI ст. канонізував Іштвана як святого, а святоіштванська корона стала символом мадярської державності.

Необхідність зміцнення держави зумовлювалася зовнішньою загрозою. Особливу небезпеку для молодої країни становила Священна Римська імперія. Угорщина адміністративно поділялася на замкові округи (комітати), очолювані ішпаном, центрами яких були замки-фортеці. На зміну родоплемінним відносинам поступово прийшли соціально-територіальні. Так, ішпан Нітранського комітату, як правило, був наступником престолу.

Закони, прийняті в період правління Іштвана І, заклали підвалини феодального землеволодіння, визначили відмінності між родовою власністю і родовими маєтностями, закріпили за вільними землевласниками право

передавати власність за заповітом і за спадком. В Угорському королівстві крім мадярів жили хорвати, словаки, німці, серби та представники інших народів. Офіційною мовою, як і в інших середньовічних державах, вважалася латинська, якою велося офіційне листування, проводилося навчання, правилася служба в церкві.

У 1241 р. Угорське королівство зазнало руйнівного нападу монголів. Військо короля Бели IV (1235—1270) було розбите й загарбники вдерлися до внутрішніх районів Угорщини. Внаслідок монголо-татарської навали країна

була спустошена, міста зруйновані, розпочався голодомор, від якого загинуло майже мільйон чоловік. Однак у гірських районах, де словацьке населення становило більшість, монголо-татари завдали значно менших збитків. У словацьких землях у цей період посилюється німецька колонізація.

В умовах феодальної роздробленості та послаблення центральної влади, що відбувалися в період правління королів з т. зв. "змішаних династій", словацькі землі на початку XIV ст. фактично були розділені на дві частини. Неофіційним правителем західних областей став магнат М. Чак (1260—1321) з Тренчина, а східний регіон контролював великий землевласник О. Абі. Однак уже першому королю з нової правлячої Анжуйської династії Карлу І Роберту (1308—1342) вдалося, спираючись на підтримку шляхти та міських патриціатів, подолати сепаратизм феодальної опозиції і зміцнити королівську владу.

В Угорській державі відбулися значні соціально-економічні зрушення: завершилося формування системи феодальної залежності, зміцніли великі феодальні господарства, прискорився розвиток міст і торгівлі. Відсутність протягом досить тривалого періоду руйнівних війн, епідемій тощо, господарське піднесення та інші чинники сприяли збільшенню населення королівства. Переважну частину людності словацьких земель становили залежні селяни, які відробляли феодальну ренту, сплачували "церковну десятину ", а з XIV ст. й т. зв. "дев'ятину " — натуральний державний податок. Однак османська загроза, що виникла на півдні країни, спричинила введення нових повинностей і посилення панщини. Так, у 1397 р. був запроваджений спеціальний податок, кошти від якого йшли на організацію оборони від османів. У словацьких землях будувалися кам'яні фортеці, засновувалися нові міста, загальна кількість яких сягнула в XIV ст. кількох десятків. Багато міст домагалися автономії в управлінні та

судочинстві.

Наявність багатих родовищ корисних копалин, позитивні зміни в економічних відносинах сприяли прискоренню розвитку словацьких земель: зростав видобуток срібла, золота й міді; розвивалися господарство й торгівля в таких містах, як Банська Бистриця, Банська Штявниця, Нова Баня, Кремниця, Левоча та ін. Так, у другій половині XIV ст. Дістав продовження торговельний шлях на північ від Дунаю до Ступави, а звідти — до Брно й Праги, завдяки чому виникло торгове місто Жиліна.

Розвиток торгівлі й поширення грошової ренти вимагали впорядкування монетної системи Угорського королівства. В обігу тут були як іноземні, так і власні металеві гроші. Однак вага монет, що карбувалися зі

словацького срібла, постійно змінювалася. З ініціативи Карла II була впроваджена нова єдина грошова система. У Кремниці почали карбувати золоті дукати й срібні динари.

Дальший розвиток Угорського королівства був пов'язаний з правлінням Лайоша І (Людовік Анжуйський Великий) (1342— 1382). Саме в цей період міщани словацького походження були зрівняні в правах з німцями в Жиліні

та інших містах.

Після смерті Лайоша І, який не залишив наступника, королівство знову пережило період анархії, викликаної боротьбою за трон. Після тривалої боротьби, в 1387 р. королем Угорщини став син німецького імператора й

чеського короля Карла IV — Сигізмунд Люксембурзький, одружений з дочкою Лайоша І — Марією. Новий король намагався зупинити експансію Османської імперії, яка після поразки сербів на Косовому полі (1389 р.) фактично

стала межувати на півдні з Угорщиною, проте зазнав поразки і сам ледве не потрапив у полон.

Для ведення війн королі потребували грошей. Коли їх не вистачало, вони позичали гроші у можновладців, віддаючи під заставу цілі міста й регіони. Так, Сигізмунд заставив Братиславу й Нітру моравським графам,

тринадцять королівських міст відійшли польському королю і т. ін. Шляхта була невдоволена такою політикою, в Нітрі з цієї причини навіть спалахнуло повстання.

Наприкінці XIV ст. у гірській частині словацьких земель розпочалася волоська колонізація. Скотарські племена волохів, які перебували на родоплемінному етапі розвитку, прийшли сюди з Карпат. Прийдешні волохи

залишалися вільними людьми, проте мусили сплачувати "дев'ятину" худобою яку вони випасали на землях місцевих феодалів. З часом волохи осіли в цій місцевості й частково асимілювалися місцевим населенням.