56. Священна ліга. Балканське питання

Свяще́нна лі́га — коаліція християнських держав для протистояння Османській імперії у Великій турецькій війні 1683—1699 років. До первісного складу ліги входили Священна Римська імперія — Австрія та її васали, Річ Посполита і Венеціанська республіка, Бранденбург-Пруссія. 1686 року до ліги приєдналося Московське царство. Також на боці ліги періодично воювали Військо Запорозьке Низове й Гетьманщина, Трансильванське князівство і Молдавське князівство.

У першій половині 17ст. спостерігався спад визвольної боротьби на поневолених Туреччиною територіях. Це було великою мірою зумовлено тим, що балканські народи не могли розраховувати на підтримку європейських держав, зайнятих Тридцятилітньою війною. За таких обставин Габсбурги, скориставшись поступовим ослабленням Османської імперії, активізували свою політику в цьому регіоні, маючи намір захопити Трансильванію і Волощину. Зі свого боку на Дунайські князівства претендувала і Річ Посполита, плани якою підтримувала частина молдовського і волоського боярства. За підтримки Габсбургів трансільванський князь Дьордь Ракоци в середині 17ст уклав союзну угоду з господарями Волощини і Молдови, спрямовану проти Туреччини, але реалізувати її через складну міжнародну обстановку не вдалося.

Між тим Османська імперія, могутність якої похитнулася, 1683 року розпочала війну проти Австрії, маючи намір захопити Відень, що був своєрідними воротами до Європи. Але під час облоги австрійської столиці турецька армія була розгромлена військами під командуванням польського короля Яна ІІІ Собеського, який вчасно прибув на допомогу. Поразка під Віднем поклала кінець османському тиску на Європу, хоча війна на цьому не закінчилась = тепер султанові довелося воювати проти коаліції європейських держав, до якої крім Австрії і Речі Посполитої приєдналися Венеція, а трохи згодом Росія(1686). Союзника завдали Туреччині ряд відчутних ударів і захопили значні її території.

Напередодні і під час тривалої війни з Туреччиною австрійські емісари всіляко заохочували населення сусідніх балканських земель до анти османських виступів. Особливу роль Габсбурги відводили багатому феодалові з Трансильванії графові Георгію Бранковичу, який видавав себе за нащадка сербських королів. Він очолив загін сербських добровольців і подав на розгляд австрійської влади проект відновлення Сербської держави, до складу якої б увійшли всі південно - слов’янські землі. Оскільки цей план суперечив інтересам Габсбургів, Бранковича заарештували і кинули до в’язниці, де він помер. І все ж у складі австрійської армії воювали численні загони добровольців. Розмах визвольного руху був настільки масштабним, що силами повстанців була звільнена вся Північна Сербія. Один з повстанських загонів під командуванням гайдуцького воєводи Карпаша очистив від турецьких військ значну частину Македонії. Визвольний рух охопив і Болгарію. У 1686р. відбулося Друге тирновське повстання, а в 1688 – Чіпровське.

Успіхи Австрії у війні з Туреччиною викликали занепокоєння у Франції, котра не будучи зацікавлена у посиленні держави Габсбургів, розпочала проти неї війну. З цього скористалася Туреччина, яка почала витісняти австрійців із зайнятих ними балканських теренів. Жорстокі репресії османської влади щодо населення повсталих областей змусили велику кількість людей тікати разом із австрійською армією, що відступала. Особливо масового характеру переселенський рух набрав у сербських землях. У 1690р. приблизно 70тис сербів на чолі з патріархом Арсенієм Черноєвичем переселилися до Південної Угорщини. Обезлюднені райони Сербії(Косово і Метіохія) поступово заселяли албанці-мусульмани. Масштабним було й переселення болгар на територію Банату і Волощини.

Після кількох років війни, в ході якої Туреччина зазнала нових поразок було укладено Карловацьку мирну угоду 1699р, згідно якою чимало турецьких володінь стали власністю держав-членів Священної ліги. Зокрема до Австрії відійшли Східна Угорщина, Трансільванія, Бачка і більша частина Славонії. До Венеції – Морея, Пелопонес і частина Далмації. Це був перший поділ володінь Османської імперії, який однак нічого не дав балканським народам, тому що ряд областей, що звільнилися від турецького гніту, потрапили в австрійську та венеційську залежність.