45. Виникнення Давньочеської держави

Чеська феодальна держава бере свій початок із князівства Само (623 – 658 рр.) – об’єднання чесько-моравських племен. Після його розпаду на початку ІХ ст. виникла Велика Моравська держава, яка за дуже короткий строк досягла значної внутрішньої консолідації і великого зовнішньополітичного значення.

Але ця держава існувала недовго. У 906 р. Велика Мора-вія загинула під ударами угорських феодалів. За десять років до її загибелі з неї виділилось Чеське князівство із столицею в Празі.

Перші кроки до утворення єдиної ранньофеодальної держави на території пізнішої Чехії були розпочаті в 80-ті роки IX ст., коли князь племені чехів Борживий з роду Пржемисловичів, який прийняв хрещення у дворі Святополка, зумів за його підтримкою стати головним серед племінних князів Чеської долини.

Остаточне об'єднання племінних князівств Чеської долини під владою чеських князів зі столицею в Празі відноситься до правління князя Болеслава I (935-972 рр.). До цього часу влада празьких правителів поширилася й на землі в районі Морави - старе ядро Великоморавської держаави, і на землі слензян і їхніх сусідів на Верхній Одрі, землі лендзян і вислян на верхній Віслі й навіть на частину східнослов'янських племен, що граничили з останніми.

Велика держава була, однак, настільки ж неміцною по складу, як і Великоморавська держава. Це виявилося, коли експансія чеських князів зштовхнулася з експансією політичного центра, що виник на землях племінного князівства полян і зумів до середини Х ст. підкорити собі ряд сусідніх територій. В останніх десятиліттях Х ст. розгорнулася гостра боротьба між князем полян Мешко I (помер 992 р.) і чеським князем Болеславом II (973-999 рр.), у результаті якої чеські князі втратили владу над землями в басейні верхньої Одри, а в 90-ті роки син Мешко I Болеслав Хоробрий (992-1025 рр.) опанував і землі вислян і лендзян.

Болеслав Хоробрий намагався піти далі й підкорити своїй владі й центр Чеської держави. Але тут його політика зіштовхнулася з опором уже сформованого в Чехії панівного класу й ранньофеодальної держави й не мала міцного успіху. Його панування в Чехії тривало дуже недовго. Моравія до початку 20-х років XI ст. теж повернулася під владу чеських Пшемислівців. В 1055 р. Чеське князівство розпадається на окремі феодальні володіння.

46. Чеське королівство 12-14

Чеський князь Пржемисл І Отакар (1197-1230), який уміло втручався в боротьбу за імперський трон і, підтримуючи різних претендентів, кожен з яких нагороджував його, домігся визнання королівського титулу для чеських правителів. У 1212 р. Пржемисл І дістав у дарунок Золоту сицилійську буллу, шо визнавала неподільність чеської держави, право чеських феодалів обирати короля, право інвеститури королем чеських єпископів і тільки мінімальні зобов'язання чеських державців перед німецькими королями та імператорами.

У період міжцарів'я у Священній Римській імперії, за Пржемисла II, посилилася боротьба Чехії за приєднання нових територій і вихід до Середземного й Балтійського морів. У результаті протиборства з угорським королем Белою IV Чехія завоювала Австрію, Штірію, Карінтію і Краяну й дістала вихід до Адріатичного моря. Пржемисл II здійснив два походи на північ Європи з метою добитися виходу до Балтійського моря. Німецькі князі побоювались зміцнення Чеського королівства. Коли Пржемисл II почав претендувати на імператорський трон, німецькі курфюрсти віддали перевагу Рудольфу Габсбургу. Він відібрав у Чехії Австрію, Штірію, Карінтію і приєднав ці землі до власних володінь. Під час війни, яку Пржемисл, не маючи жодних шансів на перемогу, вів проти Рудольфа, 26 серпня 1278 р. його військо зазнало поразки, а сам король загинув.

У країні після загибелі Пржемисла II Отакара запанував хаос. Це дало змогу дворянській опозиції виявити свою силу. Чеська шляхта, очолювана єпископом Празьким, Тобіашем із Бехіне, прагнула захистити інтереси чеської держави й династію Пржемисловичів. У 1282 р. земська управа, за підтримки більшості дворянства, взяла у свої руки владу в країні. Після п'яти років смуги ситуація в країні нормалізувалася. Шляхта обрала королем Вацлава II і разом з ним виступила носієм державної влади.

Князь, очолюючи державу, був верховним воло-дарем землі. Він мав широкі привілеї: право на користування лісами, водами, корисними копалинами, на будівництво замш, карбування монети. Для управління державою князь мав адміністративний апарат і дружину. Він керував країною через систему градів, за якими закріплювалися певні території. Господарська організація спиралася на маєтки князя і поселення, шо виконували чітко визначені служби й ремісничі роботи.

У XIII ст. розпочалася багата на події доба економічного розквіту чеської середньовічної держави. Незважаючи на те, шо географічне положення чеських земель не сприяло господарському розвиткові н тіснішому входженню в міжнародний ринок, економічний потенціал Чехії та форми господарської діяльності зазнали відчутних змін. Суто аграрний характер економіки переростав у аграрно-ремісницький. Таким чином, припинилося відставання від розвиненіших регіонів Південної та Західної Європи. Іншим важливим чинником, то мав далекосяжні економічні й політичні наслідки, стало різке зростання видобутку й обробки коштовних металів, насамперед срібла та золота. Попит на них викликав справжню срібну (золоту) лихоманку. Ще в першій половині XII ст. з'явились багаті срібні копальні на Чесько-Моравській височині, зокрема під главою та Гавличковим бродом. Через кілька десятиліть відкрилася дуже перспективна копальня на Кутній Горі. Прибуток швидко збільшувався й невдовзі чеські землі стали одним з найвідоміших європейських центрів з видобутку дорогоцінних металів.

Ян Люксебургський (1310-1346) видав панам грамоту, в якій зобов’язувався не надавати жодних привілеїв, шо обмежували б права і вольності вищого духовенства та можновладців, котрим гарантував особисту та майнову недоторканність. Чеське панство, діставши знанні привілеї, тим самим юридично обмежило королівську владу. Король мусив скликати сейм, аби дістати дозвіл на збирання податків. На сеймах керували велика шляхта і вище духовенство. Король скликав також представників міст, щоб домогтися від них додаткових коштів.

Серед чеської шляхти не було єдності. Група можновладців, очолювана Генріхом з Липи, підтримувала короля. Інша група, під проводом Заїца з Вальдека, орієнтувалася на королеву. Після низки сутичок, 23 квітня 1318 р. було досягнуто мирної угоди, згідно з якою усі виші державні посади король передавав великій шляхті. Таким чином влада панів зміцніла на противагу владі королівській.

У 1320 р. Ян Люксембурзький покинув Чехію. Перебуваючи за кордоном, він брав участь у європейській політиці й домігся приєднання до Чехії низки нових земель. У 1322 р. його сестра Марія стала королевою Франції. Свого сина Вацлава Ян одружив із сестрою Філіппа Валуа, майбутнього короля Франції.