1. За територіальною спрямованістю:

а) внутрішні функції, реалізація яких здійснюється всередині країни і які забезпечують внутрішню політику держави:

- економічна;

- політична;

- соціальна;

- екологічна;

- гуманітарна;

- правоохоронна та ін.

б) зовнішні функції, реалізація яких здійснюється на міжнародній арені, які забезпечують зовнішню політику держави:

- дипломатична, пов'язана із встановленням і підтриманням відносин з іноземними державами;

- міжнародного співробітництва у різних сферах;

- природоохоронна;

- підтримання міжнародного правопорядку;

- захист держави від зовнішніх посягань та ін.

2. За сферою суспільного життя:

а) економічні функції:

> захист різних форм власності;

> розвиток виробництва;

> створення умов для забезпечення прав громадян на підприємницьку діяльність;

> розпорядження об'єктами державної власності та ін.;

б) політичні функції:

- розробка внутрішньої політики держави;

- створення умов для розвитку демократії;

- забезпечення прав громадян на вільну, в тому числі опозиційну політичну діяльність;

- охорона і захист конституційного ладу та ін.;

в) гуманітарні функції:

> розвиток науки і культури;

^ забезпечення освіти та виховання населення;

> розвиток національної самосвідомості народу;

> охорона культурної спадщини та ін.;

г) соціальні функції:

- забезпечення соціального захисту громадян;

- створення системи загальнодержавного та недержавного соціального страхування;

- створення мережі спеціальних закладів для догляду за непрацездатними;

- створення умов для забезпечення громадян, які потребують соціального захисту, житлом та ін.;

3. За часом виникнення:

а) постійні, які реалізуються державою на всіх етапах існування (основні функції)

б) тимчасові, які реалізуються в певних умовах. Так, у разі стихійного лиха чи техногенної катастрофи держава приймає міри по ліквідації негативних наслідків, що виникли, допомагає постраждалим та інше.

12.Форми державного правління і нац-тер устрою

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ – спосіб організації державної влади, зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів держави.

Залежно від правового статусу глави держави й порядку формування цього вищого органу державної влади розрізняються дві основних форми державного правління – монархія і республіка

Монархія– форма правління, за якої верховна державна влада юридична належить одній особі – монарху (королю, імператору тощо) і передається в порядку престолонаслідування.

У сучасному світі зберігаються два історичних типи монархії – абсолютна і конституційна із різновидами – дуалістична та парламентарна.

Республіка (лат. respublica, від res – справа, publicus– суспільний) – форма державного правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціональною представницькою установою (парламентом).

Існують три основних різновиди республіканської форми правління:

– президентська республіка;

Президентська республіка(ПЕРЕВАГИ)

• підзвітність (персональна відповідальність президента за діяльність уряду)

• ідентифікативність ? (передбачливість складу уряду)

• Принцип взаємостримувань і противаги

НЕДОЛІКИ :1.Відсутнвсть гнучкості 2.мажоритарність тенденціїї 3.падіння демократії 4.утворюються політичні коаліції

– парламентська республіка;

Парламентська республіка(ПЕРЕВАГИ)

• гнучкість (президент переобирається або може змінюватись)

• наявність процедури імпічменту. можливість вирішення конфліктних ситуацій

• відсутність (дистпропорційність) виборців

• простота утворення коаліції

• ??? рішення демократії є молоймовірним

• представництво суспільства в уряді

• парламентська відповідальність

• наявність механізмів співпраці

• політична стабільність

Парламентська республіка (НЕДОЛІКИ):

• часта зміна урядів

• низький рівень ідентифікації влади

• послаблений механізм стримувань і противаг

• послаблення політичної дисципліни політичної партії.

– республіка змішаного типу.

ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ – спосіб організації адміністративно-територіальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими.

Розрізняють прості (унітарні) і складні (федеративні, конфедеративні) держави.

Унітарна держава (лат. unitas– єдність, однорідний, що складає ціле) – єдина держава, поділена на адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення.

Федерація – союзна держава, до складу якої входять державні утворення – суб’єкти федерації.

Форми федерації

• дуалістична (розподіл між центром і регіонами, спільні рішення приймаються за угодою між центром і суб’єктами федерації) -США.

• конкурентна (співпраця органів по горизонталі, доповнюється конкуренцією з центральними органами)-на рівні взаємодій між регіонами

• кооперативна (співпраця на підставі попередньо визначених моделей) – ФРН, Франція.

• проміжна - сумісна між 2 і 3

Переваги федерації:

• наявність численних бар’єрів на шляху зловживання владою

• ефективність інновацій

• розширення можливостей подолання конфліктів

• активізація політичної участі громадян

• суб’єкти федерацій можуть самостійно обороняти свою територію

• економічна спеціалізація регіонів

Недоліки федерації:

• егоїзм суб’єктів федерації

• соціально – економічна нерівність

• проблема координації

• сепаратизм (не завжди проявляється)

Моделі федерації:

• піраміда- дуже жорстко визначена вертикаль влади,наперед визначені моделі повноважень

• переферія центру- відповідає 2 формі

• федеральна матриця -

Конфедерація (лат. confederatio– спілка, об’єднання) – союз суверенних держав, які зберігають незалежність і об'єднані для досягнення певних спільних цілей (переважно зовнішньополітичних, воєнних), для координації своїх дій.

Національно-територіальний устрій

• федерація

• унітарна держава

• співдружність

•  конфедерація

• імперія