4.Політологія як наука та навчальна дисципліна.

Політологія як наука про політику вивчає певні закономірності та тенденції політичного життя. Законам політичного життя не властиві такі ж стійкість і необхідність, як законам природи.

Отже, політологія - це наука про закономірності й тенденції функціонування і розвитку політики, політичних систем та окремих політичних інститутів, їх взаємодію з різними підсистемами суспільства.

Нині термін "політологія" вживається здебільшого в країнах колишнього СРСР, а в інших країнах застосовується термін "політичні науки", який об'єднує політичну філософію, політичну соціологію і політичну психологію.

Стосовно розуміння предмета політології виділяються два підходи: плюралістичний і моністичний. Прихильники плюралістичного підходу включають до політології різні дисципліни: історію політичних і правових учень, політичну соціологію, політичну філософію, політичну географію. Прихильники моністичного напряму розглядають політологію як окрему галузь дослідження зі специфічними методами. Так, у французьких та італійських посібниках термін "політологія" застосовується на позначення дисципліни, яка вивчає політичні режими, інститути, елементи громадянського суспільства. В англо-американській традиції відповідна дисципліна називається "порівняльним правлінням". Політологія в моністичному значенні включає два аспекти: етатистський (державознавчий), який охоплює коло проблем, пов'язаних з функціонуванням державних інститутів, й такратологічний, що вивчає владні відносини на всіх рівнях суспільства.

Політологія як будь-яка гуманітарна наука виконує такі функції:

1) описову, суть якої полягає в констатації фактів політичної реальності, на підставі чого можна отримати відповідь, якою є ця реальність;

2) пояснювальну, що дає змогу зрозуміти суть політичних явищ, причини їх виникнення, закономірності функціонування. Пояснювальна функція дає відповідь на запитання: чому саме ці, а не інші факти мають місце в політичній реальності;

3) прогностичну, яка зводиться до передбачення, якою буде полі політична дійсність у майбутньому (наприклад, прогноз щодо успіху на виборах);

4) інструментальну, яка полягає в розробці певних проектів при прийнятті рішень для досягнення конкретного політичного результату;

5) ідеологічну, що орієнтує на вибір певної системи ідеологічних цінностей. Вона дає змогу зрозуміти, яким чином уникнути фальшивих, безглуздих ціннісних орієнтацій.

Виникнення та інституціоналізація політичної науки

Виникла 1857 р в США, проф. Лейбер почав читати курс політ наук в Колумбійському коледжі. 1880 – рада правління Колумб коледжу за ініціативи Лйберса – вища школа політ науки. 1886 – квартальник політ науки 1889 – америк академія політ та соц. науки 1903 – америк Асоціація політ наук

1948 – в м. Парижі на конференції введено предмет, метод політ наук

5.Методи політичної науки

Метод – це спосіб, шлях дослідження або пізнання, підхід, інструмент, яким користується певна наука для дослідження закономірностей і категорій, що становлять її предмет. Залежно від конкретної мети виділяють наступні методи політичних досліджень:

Історичний – полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв'язку та розвитку.

Соціологічний – передбачає з'ясування впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології і культури.

Інституціональний – вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об'єднань громадян тощо).

Емпіричний (прикладний) – за його допомогою досліджується політична дійсність шляхом використання статистики, насамперед електоральної, спостереження політичних подій, експерименту, сфокусованого інтерв'ю, аналізу документів, анкетування тощо.

Системний – забезпечує цілісне сприйняття об'єкта дослідження і всебічний аналіз зв'язків між окремими його елементами в межах цілого. Розглядає політику як цілісну, складно організовану систему, як саморегульований механізм.

Структурно-функціональний – передбачає розчленування політичного явища на складові з подальшим аналізом їх ролі для суспільства, соціальних змін. Наприклад, це стосується аналізу взаємозв'язків між рівнем економічного розвитку і політичним устроєм, між ступенем урбанізації населення та його політичною активністю, між кількістю партій і їх впливом на виборчу систему.

Соціально-психологічний (біхевіоралістський) – орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас і особистостей, що здійснюють будь-яку політичну діяльність, на вивчення суб'єктивних механізмів, психологічних мотивацій політичної поведінки. Передбачає застосування методів, які використовуються в природничих науках, а також у соціології.

Політичного моделювання – припускає оперативну оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі яких можна прийняти ефективні рішення.

Порівняльний – передбачає співставлення однотипних політичних явищ, наприклад, політичних систем, партій, електоратів, з метою виявлення загальних рис і специфіки, винайдення ефективних форм політичної організації чи оптимальних шляхів вирішення завдання.

Антропологічний – вивчення зумовленості політики не соціальними чинниками, а природою людського роду у виявленні біологічних та інших чинників поведінки.

Нормативно-ціннісний – орієнтує на розробку ідеалу політичного устрою, в основі якого – загальне благо, справедливість, повага людської гідності, а також визначає шляхи його практичного втілення. Дозволяє виявити значення для суспільства конкретних політичних процесів, їх ролі у здійсненні загальних й індивідуальних інтересів людей.

Окрім вищезгаданих, політологи у своїх дослідженнях використовують такі загальнонаукові методи як: аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання; формалізація, ідеалізація, узагальнення тощо.

На сучасному етапі політологія пішла шляхом використання синергетики, об'єднання методологічних підходів, одночасного використання різних методів дослідження.

Закони і категорії політології, як і будь-якої суспільствознавчої дисципліни, є науковими узагальненнями. Закономірне в політичному житті виявляється через діяльність суб'єктів політики та їх взаємодію. Закони політології виражають суть політичних явищ та суттєвий, необхідний, об'єктивний і регулярний зв'язок між ними.