17.Авторитарний політичний режим

Авторитаризм (від лат. autoritas – цілковита влада, вплив) — тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб´єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, звуженням політичних прав і свобод громадян та їх об´єднань, суворою регламентацією їхньої активності, можливістю застосування насильства чи примусу. Ознаки:

• Відсутність ідеології з хіліастичним характером;

• Вирішує конкретні проблеми, а не орієнтується на майбутнє;

• Домінування правлячої верхівки;

• Можлива наявність опозиції (т.зв. «кишенькової») ;

• Можлива внутрішня опозиція у самій партії (Кушнарьов, Янукович, Азаров);

• Можлива не лише державна власність. Домінування колективної власності;

• Домінування виконавчої гілки влади;

• Є результатом полісної (суспільної) угоди;

Нема злиття партійного і державного апарату.

1.Військові режими або преторіанські (при владі військова верхівка(хунта),військові добре захоплюють владу,але погано ведуть політичні справи.- Пакистан, Уганда);

2.Авторитарно-бюрократичний (Тут при владі є 3 групи: військові, бюрократи, великий бізнес). Це Чилі, Єгипет. - найпоширеніший

3. Конкурентна олігархія (Україна). Потужні економні групи,олігархічні обєднання, які борються за владу, використовуючи динамічні гасла;

4.Популістський або мобілізаційний (Венесуела, Мексика, Перес в Єгипті). При владі харизматичний лідер,який грається настроями суспільства.

18.ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ДЕМОКРАТИЧНОГО РЕЖИМУ Демократія — правління народу, обране народом, для народу. Характерною особливістю демократичного політичного режиму є децентралізація, роззосередження влади між громадянами держави з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів. Демократичний режим – це форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів державного управління і прийняття рішень у відповідності з волею більшості. Основними демократичними принципами є 1. Зверхність права, правового закону, тобто існування закону для людини, а не людини для закону, гарантії прав особистості від свавілля політичної влади.  2. Плюралізм (від лат. pluralіs – множинний), тобто можливість існування різних думок, партій, організацій, ідеологій тощо. Згідно з цим принципом суспільно-політичне життя має складатись з діяльності численних взаємозалежних і водночас автономних соціальних та політичних груп, партій, організацій, ідеї та програми яких вільно порівнюються та змагаються між собою. Проявом плюралізму в політичній системі є багатопартійність. Плюралізм гарантує існування свободи думки, совісті та віросповідання, громадсько-політичних об’єднань та ініціатив.  3. Поділ влади, тобто відокремлення виконавчої влади від законодавчої та незалежність судової влади, а також існування системи “стримувань та противаг”.  4. Принцип представництва. Залишком безпосередньої демократії у сучасних державах є лише референдуми.  5. Принцип взаємозв’язку свободи і відповідальності, прав і обов’язків.  6. Забезпечення інтересів більшості при гарантуванні прав меншості відстоювати власну позицію, відігравати свою роль у суспільному житті.  7. Гласність та врахування громадської думки. Гласність передбачає відкритість держави та державних діячів для критики з боку суспільства; доступність інформації, що має суспільне значення; розвинену та налагоджену систему засобів масової інформації, перш за все незалежних, тобто вільних від державно-політичної цензури.

Розкрийте теорію елітаристської демократії (перспективи та небезпеки)

1. Елітаристська (Головна проблема – кого вважати елітою); це суперництво еліт за голоси виборців, таким чином, в елітарних теоріях демократія виступає не як правління народу, а правління еліт (правління меншості) із згоди народу

Плюралістичної демократії – де немає єдиного центру влади;

Партисепаторна – безпосередня демократія (можливість брати участь). У громадян відсутня необхідна кваліфікація та знання про вирішувані питання;

19. ПАРЛАМЕНТ ЯК ІНСТИТУТ ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ ВЛАДИ Парламент (англ. parliament, від франц. parlement, від parler — говорити) — є найвищим представницьким органом держави й обирається населенням

Як вищий представницький орган влади парламент уперше був утворений в Англії в 13 ст. як орган станового представництва; реального значення набув після буржуазних революцій 17—18 ст. У сучасних умовах парламент як власне найменування для позначення представницької установи застосовується в більшості розвинутих країн.

ТИПИ ПАРЛАМЕНТІВ:1)типу арени – ВБ,греція 2)типу конгрессу – росія,США 3)змішаного тип

Види : є 2 групи:

1 палатний

2 палатний :

1)- симетричний – повноваження палат рівні

2)- асиметричний (НП -більше функцій , Загальні вибори + ВП контроль , РЕГІОНАЛЬНЕ предст- во) члени парламенту називаються депутатами для нижньої палати парламенту і сенаторами - для верхньої. Зазвичай в парламент входять 300-500 членів , але число їх може бути дуже різним (від декількох десятків до 2-3 тисяч).

Парламент може складатися з однієї або двох палат. У двопалатному парламенті , як правило , одна з палат є верхньою , друга - нижньої. Так , у Великобританії верхня палата Парламенту - Палата лордів , нижня - Палата громад , в Росії - Рада Федерації і Державна Дума , вСША - Сенат і Палата представників . Як правило , верхня палата формується менш демократичним шляхом , ніж нижня.

Сенс розділення парламенту на дві палати в тому , що в цьому випадку законопроекти , що ініціюються і приймаються нижньою палатою , повинні бути також схвалені і верхньою палатою , яка, як правило , більшою мірою схильна займати позиції , близькі уряду .

Відомий випадок багатопалатного парламенту в Іспанії.

У складі парламенту зазвичай діють також комітети і комісії з певних питань ( з економіки , закордонних справ і т. д.). Вони займаються підготовкою рішень парламенту на відповідну тему.

Крім того , в парламенті створюються фракції , що формуються за політичним принципом , як правило , з представників партій , і депутатські групи, що об'єднують депутатів , що не увійшли у фракції.