Ііі. Графіка і орфографія.

1. Загальний огляд графіки слов’янських мов.

В основу українського, російського й білоруського письма покладена кирилична азбука, створена в другій половині IX ст. і пристосована для передачі на письмі звуків старослов’янської мови. З X ст. кирилиця стала єдиною азбукою як для старослов’янської, так і для давньоруської писемних мов.У кирилиці були букви (Ѫ, ѧ) на позначення таких звуків, відомих іншим слов’янським мовам, яких уже не було в давньоруській мові, бо вони набули іншого значення (ę - а).Звукова система давньоруської мови зазнала змін, які ще більше поглибися, коли сформувалися українська, російська і білоруська мови.

У XVI ст. у східнослов’янських землях виникає друкарство. У друкарстві використовують кириличну азбуку. Так, у 1654 р. У Москві було видано «Апостол», 25 лютого 1573 р. Іван Федоров приступив до видання «Апостола» у Львові – першої друкованої книги на Україні.

При Петрі Першому (у 1708 р.) відбулася реформа кириличного алфавіту, букви якого стали чіткіше окреслені прямі, заокруглені, почасти наближені до латинських (наприклад: а, е, о, р, с та ін.). З алфавіту були вилучені діакритичні знаки (титло та ін.), а також букви, не потрібні для передачі російських звуків. Спрощеним і удосконаленим гражданським алфавітом почали друкувати книги світського змісту, а кирилиця після реформи 1708 р. Залишилася в церковному вжитку.

Отже, безпосередньою основою сучасних української, російської і білоруської азбук є так звана «гражданка», якою з певними змінами користуються й південні слов’яни (болгари, серби), починаючи з XIX ст. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції її стали використовувати в багатьох літературних мовах народів Радянського Союзу.

В історії розвитку слов’янських мов відбулися певні зміни у графіці. Так, у XIX ст. з українського алфавіту поступово були усунені ѣ, ъ, Ы, v і введені є та ї, прототипом яких були кириличні є та ї. Отже, в цілому азбуки трьох мов тотожні. Проте особливості фонетичних систем кожної мови знайшли своє відображення в алфавітах.

Сьогодні лише латинську графіку використовують 9 слов'янських мов: боснійська, кашубська, польська, сілезька, серболужицька, словацька, словенська, хорватська, чеська. Сербська та чорногорська мови використовують параллельно дві абетки — як латинку, так і кирилицю.

Окрім цього історично використовували латинські абетки для білоруської та української мов. Сьогодні їх вжиток дуже обмежений й офіційно не передбачений.

Зацікавленість до російської латинки в Росії на державному рівні не вітається і зазнає всіляких утисків незважаючи на багаторічну історію її розробки та існування різноманітних проектів.

2. Алфавіти слов’янських мов на кириличній та латинській основі. Специфіка алфавітів сучасних слов’янських мов.

Після прийняття християнства (988 рік) на території Київської Русі були відомі два типи письма – кирилиця (від імені Костянтина Філософа, в чернецтві Кирила) і глаголиця (від давньослов'янського «глагол», що означає «слово»).

Глаголиця вважається давнішим письмом, але досі не існує єдиної думки щодо її походження. Азбука глаголиці складалася з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з'єднаних між собою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.

Кирилиця — цілком оригінальна система слов'янської писемності, яка є складною творчою переробкою грецького алфавіту. Азбука кирилиці складалася з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов'янських. Графіка кириличної азбуки була близькою грецькому та візантійському алфавітові. Такі накреслення літер у подальшому стали графічною основою сучасної української, російської, білоруської, болгарської, сербської та македонської писемності.

Сучасний український алфавіт складається з 33 літер, які вживаються для позначення на письмі 38 фонем. 21 літера позначає приголосні звуки: б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ; 10 — голосні звуки, з яких а, е, и, і, о, у передають кожна по одному звуку, а літери є, ю, я позначають по одному звуку лише після м'яких приголосних (синє, люди, ряд), а на початку слова, після голосних і після апострофа ( ' ) — по два [ й + е ] , [ й + у ] , [ й + а ] — має, юнак, в'янути; літера ї завжди позначає два звуки [ й + і ] — їжа, з'їзд ; літера й перед о позначає приголосний [ j ] — його, а в інших позиціях — нескладовий голосний [ і ] — йду, гай; літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м'якості приголосного звука (кінь, льон). Літера г позначає фарингальний [ h ] (голова), а ґ — задньоязиковий проривний приголосний [ g ] (ґава, ґрунт, ґудзик). Літера щ позначає сполучення звуків [шч] — щука. Літери українського алфавіту за формою бувають великі й малі, а за різновидом — друковані й писані.

Кирилиця — писемність, що відома за книжковими пам'ятками XI—XII ст. її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 ориґінальних слов'янських.

Накреслення літер (графіка) близьке грецькому, візантійському алфавітові. Кирилиця — складна творча переробка грецького алфавіту. До її складу увійшли 19 літер, зовсім не відомих грекам. Кирилиця — цілком оригінальна система слов'янської писемності. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності.

На відміну від кирилиці, глаголиця має дуже складне накреслення літер у вигляді кружечків і петелек, з'єднаних між собою, що дуже утруднює оволодіння цією системою слов'янського письма. Азбука глаголиці складається з 39 літер. Більшість вчених гадає, що глаголицю винайшов Кирило для слов'ян Моравії та Паннонії, де разом зі своїм братом Мефодієм він запроваджував церковні відправи слов'янською мовою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.

Алфавіт слов'янських народів ґрунтується на кирилиці або латиниці. У сучасній слов'янській кирилиці одні букви повторюються (А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, 3, И, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш), інші наявні лише в певних мовах.

Зокрема в білоруській кирилиці наявні такі букви: ДЖ, ДЗ, Ё, І, Й, Ў, Ы, Ь, Э, Ю, Я; в болгарській – Й, Щ, Ъ, Ь, Ю, Я; македонській – Ѓ, S, Ј, Љ, Њ, Ќ, Џ; російській – Ё, Й, Щ, Ъ, Ы, Ь, Э, Ю, Я; українській – Є, І, Ї, Й, Щ, Ь, Ю, Я; русинській - Ґ, Є, Ї, Й, Щ, Ю, Я, Ь.

Сучасне кириличне письмо походить від кирилиці, встановленої Петром I у 1708 році. До того часу у використанні була церковнослов'янська кирилиця. Слов'янська латиниця постала від письма латинської мови. Одні букви (А, В, С, D, Е, F, G, Н, I, Ј, К, L, М, N, О, Р, R, S, Т, U, V, Z) повторюються, інші (Q, W, X, V) специфічні.

У словацькому алфавіті наявні графеми C, S, Z; у сербській і хорватській - C, S, Z, C, DZ, D, LJ, NJ; у нижньолужицькій - C, S, Z, C, DZ, DZ, E, CH, L, N, R, S, W, V, Z; у верхньолужицькій - C, S, Z, DZ, E, CH, L, N, R, O, C, W, V; у польській латиниці є C CZ, CH, DZ, DZ, DZ, L, N, O, RZ, SZ, S, Z, E, A,V тощо.