12. Особливості Гомерівського стилю

Розповідь про дійсні історичні події поєднується з авторською вигадкою. У монументальній, ідеалізованій формі відтворюються норми героїчної поведінки людини, яка захищає честь, свободу і незалежність свого народу. Традиційна композиція: заспів, який готує читача до сприйняття розповіді про події; вказує на час і місце події, знайомить з героями. Автор може звертатися до слухача або інших осіб (наприклад, Муза). Немає розгорнутих описів зовнішності героїв. У стилі поем зберіглось багато елементів, які беруть початок у пісенній стадії розвитку епосу. Боги, люди, речі — усе має епітети: хмарогонитель Зевс, волоока Гера, Ахілл — прудконогий, Гектор — шоломосяйний, ясноока Афіна ітд. У поемах багато повторень. Кількість віршів, що повторюються сягає 2253 (ретардація).

13.Композиція Енеїди. Енеїда і поеми Гомера.

«Енеїда» cкладається з 12 книг. Вергілій ділить на дві частини. Перша частина - втеча Енея з палаючої Трої й прибуття в Карфаген - 5 книг. Друга частина - оповідання про війни в Італії. Посередині шостої книги - розповідь про спуск Енея в царство мертвих. Еней спускається довідатися, куди він пливе й про майбутню долю Рима. Він ніби об'єднав «Іліаду» й «Одіссею» у зворотному порядку. Вергілій не приховує, що як приклад використав Гомера.

Енею призначено заснувати римську державу, якій буде належати світ. Поема спрямована в майбутнє. Ще одна надзадача, пов'язана з героєм – доля Енея це доля Риму - головна сила, що управляє всім. Герої Гомера не були сліпими іграшками, а тут повне підпорядкування долі, заперечення особистості. Спрямована у майбутнє, тому в ній дуже багато дієслів. Добір деталей. На ідейний зміст вплинули стоїки – страждання виправдуються метою. Причина людських страждань у тім, що люди не завжди розумні. Боги потрібні, щоб показати ієрархію знання й підкорення. Тільки боги знають істину. Зовні поема нагадує Гомера. Але світ греків нам знайомий, а у Вергілія світ розсовується до незвичайних меж. Розширюється уявлення про час. Героя цікавить майбутнє нащадків. Поема не закінчена. Уже багатьом сучасникам Августа здавалося, що надії не виправдалися. Вергілій залишає героя на розпутті після убивства Турна.

14. «Лірика» і «меліка». Специфіка давньогр лірики.

Після гомерівського епосу літературна пальма першості в Елладі перейшла до лірики (VII-VI ст. до н. е.). Греків почали цікавити не лише ідеалізовані події давнини, а й внутрішній світ людини, який значно краще втілюється в ліричній поезії, ніж в епічних поемах. Термін «лірика» походить від слова «ліра», бо спочатку елліни виконували вірші в супроводі музичних інструментів (передовсім ліри). За міфом, найпершу ліру для Аполлона виготовив Гермес із панцира черепахи. Пізніше вона потрапила до легендарного співця Орфея, а після його смерті морські хвилі принесли її до острова Лесбос, батьківщини відомої поетеси Сапфо, де ліра зберігалася в храмі, а потім Зевс перетворив її на сузір'я Ліри. Спочатку елліни називали ліричну поезію мелікою (від грец. теlos — пісня), де музика й тексти зливалися воєдино, доповнюючи одне одного. Записувати меліку в Елладі почали від VIII ст. до н. е. Проте мелодії ніхто не фіксував, тому ми можемо лише уявляти, як божественно звучала еллінська поезія в довершеному музичному супроводі, адже про мелодійність грецької мови складали прислів'я. Сучасні літературознавці поділяють еллінську лірику на два основні різновиди: пісенну (співалася в супроводі музичних інструментів) і декламаційну(декламувалася спочатку часто, а згодом і зовсім без музики).