32. Сенека. Світогляд. Моральні листи до Луцилія.

Сенека Луцій Анней писав трагедії і взагалі був філософом. Щодо стилю, то зовнішні форми грецької трагедії не зміннились, залишились і міфологічні сюжети. Герої Сенеки однотонні і статичні. Вони не тільки не розвиваються, але й не виявляють нових сторін. Розумова свідомість героїв. Не стільки переживають, скільки розповідають про переживання. Композиція - тенденція до розпаду. Патетичні монологи та опису жахів. Всі ефекти «нового» стилю: «Пристрасність, стрімкість, поривчастість». «Моральні листи до Луцилія» — останній твір Сенеки. Сенека був духовним вождем Луцилія, який жагуче прагнув стати філософом. Улюбленою формою наставляння з часів Сократа став філософський діалог (діатриба). З усного мовлення діатриба легко переходила в письмову форму: у невеликі трактати і у листи: лист, будучи й у життєвій практиці заміною безпосередньої бесіди, у літературі виявився природною її іпостассю. Світогляд: Сенека вважає, що все складається з матерії й Бога. В основі природи лежить розум, який забезпечує бездушним предметам «стійкий стан», рослинам — «проростання», тваринам — «саморух», а в людях і богах виступає як розум у власному смислі.Сенеці був близький ідеал людської спільності, а також «спільнота богів і людей»; всі люди рівні, адже всім дісталася душа — частинка божества. Душа скеровує розвиток людини, веде її до доброчесності, блага, щастя. Мета людини — стати «людиною добра», мудрецем. Тільки мудрець в силах втілити ідеальну норму поведінки. Недосконалість людини долається заняттями філософією, що уподібнюється лікуванню, зціленню від пороків. Той, хто шукає істину, повинен спиратися на досвід «людей обізнаних, тих, що дослідили шлях, який попереду в нас». Люди ці — філософи, чиє вчення здатне дати знання істинного блага.

33. Жанр роман. Епос і роман порівняльна хар-ка

Роман — літературний жанр, великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів. Найбільш поширений у 18-20 століттях. Роман почав зароджуватись у середині 12 столітті, з прагненням ознайомити європейське суспільство з античними міфами, творами античних авторів. Тоді романом називали розповідний твір, написаний котроюсь із романських. У середні віки також виникають лицарські романи. Ці твори були поетичними, сильно відрізнялись від роману у його сучасному вигляді. Епос — різновид літературного жанру, оповідання про події, що буцімто відбувалися у минулому. Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності, просторово-часовій довжині і подійовій насиченості. Виникає у фольклорі. До 18 століття епос був головним жанром літератури. Приклад: «Іліада» Гомера, «Енеїда» Вергілія. У 18-19 столітті головним жанром стає роман. Види епосу: Епопея,поема,роман,великий епос,ліроепічна проза. + Табл!

34. Дафніс і Хлоя. Лонг.

Дія роману відбувається на острові Лесбосі (у Греції). Автор описує життя двох підкинутих дітей — хлопчика і дівчинки, вихованих пастухами; Герої зустрічаються в шлюбному віці на початку роману і в тому ж шлюбному віці, такі ж свіжі і красиві, одружуються до кінця роману; їх знаходять батьки і повертають у лесбоське місто Мітілени, але життя в пастухів на лоні природи здається дітям набагато щасливішим, ніж життя в місті; вони тікають назад до пастухів, де і улаштовують своє весілля. У романі фігурують німфи, ероти тощо. Той час, протягом якого вони переживають неймовірну кількість пригод, в романі не виміряний і не обчислений; це просто — дні, ночі, годинник, миті, зміряні лише в межах кожної окремої авантюри. Авантюрний час живе в романі достатньо напруженим життям; на один день, на одну годину і навіть на одну хвилину раніше або пізніше — все це має вирішальне, фатальне значення. Але увага автора зосереджена не на зовнішніх подіях, а на зображенні почуття. З епізодів цікаве в 2-ій книзі оповідання про сільські розваги, що дає нам уяву про античну народну пантоміму і про її виконання. Від пізніших європейських «пасторалей» XVII—XVIII ст. грецька повість відрізняється гострим відчуттям природи і низкою деталей, підказаних спостереженням живої дійсності. Світ грецького роману — чужий світ: все в ньому невизначене, незнайоме, чуже, герої в ньому — вперше, жодних суттєвих зв'язків і відносин з ним у них немає, тому для героїв тільки і існують такі категорії, як випадкові одночасності і різночасності. Герой є самотньою людиною, загубленою в чужому світі. У нього немає ніякої місії в цьому світі. Приватність і ізольованість є істотними рисами образу людини в грецькому романі. Цим людина грецького роману так різко і принципово відрізняється від публічної людини попередніх античних жанрів. Світ і людина в грецькому романі абсолютно нерухомі. Отже, це авантюрний роман випробування.