30. Римська комедія. Плавт.

Комедія процвітала, сюжети бралися з новоаттичної комедії; розділена на два жанри палліата(одяг, короткий плащ) і тогата(римський одяг). Палліата представляла собою найбільш поширений вид комедії зі сценами з грецького життя: дія відбувалася в грецьких містах, герої називалися грецькими іменами.

Комедія ділилася на статарну (стоячу) - звернену до психологічних учинків і моторну - постійний рух.Кращими комедіографами були Тит Макк Плавт і Публій Теренцій Афр. Плавту приписують 120 комедій, до нас дійшла 21; працював у жанрі моторної комедії; голов дійова особа, що веде інтригу – раб; завжди позначав, яку комедію він брав й у кого; з'єднані зазвичай кілька сюжетів; елліністичний погляд на життя, шарж, карикатури. Краща комедія - «Скарб». Запозичив її Мольєр. Плавт тут психолог. Плавт показує, як багатство впливає на психіку. Прийом «фі про кво» - йому говорять одне, але він не чує. Плавт прекрасно знав грецьку літ, драм-ію, використовував сюжети новоаттичної комедії, сюжети Менандра, але не сюжети Арістофана, бо там були занадто політично гострі і не актуальні для Риму пробл; вносить у комедії риси римс укладу життя, культури, суду тощо; брав з гр комедій сюжети і дозволяв у них проблеми, актуальні для його суспільства. Два Менехма. Сама вдала з комедій Плавта. Менехм, що розшукує свого зниклого в дитинстві брата-близнюка, їде в Епідамн, де проживає зниклий брат. Тут Менехм зіштовхується з коханкою, дружиною, дармоїдом і тестем свого брата, що усі приймають його за іншого Менехма, і коли він повертається з форуму, його не пускає на поріг дружина, жене коханка, а близькі готові оголосити божевільним. Плавт майстерно заплутує фарсовий сюжет, перетворюючи комедію в накопичення сміховинних епізодів. Найбільш відома переробка Менехмов - комедія Шекспіра.

31. Проза

Лат сл prosa (від preosa oratio - означ «невірш мовл») виникло із proversa — «спрямов вперед», яке не має зворотів, а versa oratio - віршове мовлення, яке завжди «повертається» (versus озн «поворот»). Проза — невірш мова, що не має чітко окреслених форм ритм орга-ціїї; мовл розбито на 1-нотип слов відрізки з сильними паузами. Поява пр.- словесна творчість стала мист-ом. Це V—IV ст до н е, Афіни. Термін «мист.» - набагато пізніше. Давні ж гр терміном «техне» - ремесло; первісно техне- це будь-який вид рукотвор. люд-ї діяль-ті, згодом- те, що відрізн більшою майстерн-ю. Давньогр худ проза була ритмічною, де хоча і не в чітк формі але був симетр-ий поділ мовл на відрізки, які інколи мали співзв закін. Поез. — мова почуттів, пр.. - мова думок; притаман дух істор-ті, сьог-ня, тому жанри прози — це роман і новела. Пр. зображувальна>виражальна. Вона - діалогічна, поез - монологічна. Діалог, як жанр філос прози, остаточно оформився лише в шк Сократа. Учні С вважали форму розмови, чергування запитань і відповідей, характерною особливістю методу свого вчителя.Вони складали свої твори у формі діалогів, і дійовою особою яких був Сократ. Платон-основопол ант ідеалізму, уч С. Після смерті С в Плат починаютьс роки мандрів. Як «провидець», він веде мовлення про загробне життя душі, про справжній світ вічних і незмінних «ідей». Реально існуючий світ – лише блідий відбиток, тінь надчутливих ідей. "Апологія" може вважатися єдиним історичним твором Платона: близькість спогадам Ксенофонта.С був звинувач афінс демократами в розбещ юнацтва і запереч богів. Філософ був засуджений до смерті і випив чашу з отрутою, відхилив пропоз друзів влаштувати йому втечу."Апологія" захисна промову Сократа в суді, багато років по тому відтворена Плат по пам'яті.Незвич живий і виразний платон текст несе на собі відбиток С - ідеал філософа, незрозумілого і відкинутого сучасниками."Апологія" величезну кількість алюзій, зрозумілих лише тому, хто знайомий з афінс реаліями того часу;в ній згадано безліч держ діячів Афін, софістів, в приналеж до яких, звинувачували філософа, а також людей, імена яких, збережені для історії лише завдяки спогадам Плат.У своїй промові С посилається також на комедію одного з гол своїх ворогів - драмат Аристофана. Таким чином, вкоріненість "Апології" в історичному контексті служить додатковим свідченням її достовірності.