2. Механізм справляння і значення місцевих податків і зборів для формування доходної бази місцевих бюджетів.

Суб'єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має важливе значення для розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує реалізацію соціальної та економічної політики.

Сплачуючи місцеві податки і збори, суб'єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств.

Нагадаємо, що місцеві податки – це обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади, а їх справляння є обов'язко­вим лише на певній території.

Основним документом щодо правового забезпечення оподаткування на сьогоднішній день можна вважати Податковий кодекс України. Що ж стосується місцевих податків і зборів, то згідно розділу XII Податкового кодексу України, виділяють такі податки:

1. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2. Збір за місця для паркування транспортних засобів;

3. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

4. Туристичний збір;

5. Єдиний податок. [2]

Отож, проаналізуємо функції місцевих рад (сільських, селищних, міських):

• запроваджують на своїй території місцеві податки, визначають механізм їх справляння та порядок сплати;

• за кожним видом місцевих податків і зборів розробляють положення, яким регламентується порядок сплати та перерахування до місцевого бюджету податків і зборів відповідно до встановлених переліком та граничних ставок;

• визначають також органи (підприємства, установи та організації), які повинні вести облік платників податків (зборів) і нести відповідальність за їхнє стягнення та перерахування до місцевого бюджету;

• затверджують форми звітів за цими податками, порядок і строки їх надання до податкових органів. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів покладений на органи Державної податкової служби;

• мають право надавати пільги за місцевими податками та зборами у вигляді повного або часткового звільнення від їх сплати певних категорій платників або від строчки у сплаті місцевих податків і зборів [10, с. 262]

Місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів, якими вони встановлюються.

Надміру сплачені платниками суми місцевих податків і зборів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються їм згідно з чинним законодавством.

Іноземні юридичні особи і громадяни сплачують місцеві податки і збори на рівних умовах з юридичними особами та громадянами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України. [4, с.7].

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати місцевих податків і зборів до бюджету місцевого самоврядування покладається на платників відповідно до чинного законодавства.

Контроль за сплатою місцевих податків і зборів здійснюється державними податковими інспекціями.

Місцеві податки та збори мають велике значення в системі бюджетних ресурсів регіону, так як вони є одним з основних джерел формування його дохідної частини [4, с.8].

Зазначимо особливості кожного місцевого податку і збору.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості. Визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об'єкт житлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об'єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об'єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку[2].

Об'єктом ж оподаткування є об'єкт житлової нерухомості.

А ось, до об'єктів податку, які не оподатковуються належать:

• об'єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності);

• об'єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом;

• будівлі дитячих будинків сімейного типу;

• садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об'єкта на одного платника податку;

• об'єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім'ям та прийомним сім'ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного такого об'єкта на сім'ю;

• гуртожитки.

Базою оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова площа об'єкта житлової нерухомості.

Ставки податку встановлюються сільською, селищною або міською радою в таких розмірах за 1 кв. метр житлової площі об'єкта житлової нерухомості:

• для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку не можуть перевищувати 1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;

• для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів, ставка податку становить 2,7 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року [2].

Діяльність, пов'язана з паркуванням транспортних засобів, сьогодні набула широкого розповсюдження. При цьому плата за парковку автомобілів є одним з найбільш важливих джерел наповнення місцевих бюджетів у країнах з усталеними традиціями місцевого самоврядування. Натомість в Україні протягом останніх років мала місце дещо інша ситуація: надходження збору за припаркування автотранспорту склали тільки близько 3 % від загального обсягу місцевих податків і зборів. Поліпшення механізму його справляння в Податковому кодексі України разом з рядом чинників - збільшення кількості транспортних засобів, розширення мережі платних зон паркування та покращення якості наданих сервісних послуг - сприятимуть зростанню темпів надходження даного збору. Це, безумовно, позитивний результат на фоні очікуваного багатьма вітчизняними науковцями і політиками недовиконання завдань щодо його мобілізації до місцевих бюджетів. Що ж стосується платників збору , то ними є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи – підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках[2].

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету.

Ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 % мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року[2].

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності - це сума коштів, яка сплачується суб'єктом господарювання за провадження певного виду підприємницької діяльності. Даний збір є своєрідним аналогом плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, а його введення обумовлене необхідністю нормативно-правового регулювання діяльності з роздрібної торгівлі на території України, обміну готівкових валютних цінностей, надання деяких платних послуг, а також послуг у сфері розваг.

Платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому порядку торгові патенти. До діяльності, яка потребує придбання торгового патенту й сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, належить:

• торговельна діяльність у пунктах продажу товарів, тобто роздрібна й оптова торгівля;

• діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку;

• діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

• торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

• діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей) [2].

Ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (додаток А):

1. За провадження торговельної діяльності (крім провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах) та діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах:

а) на території міста Києва та обласних центрів - від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати;

б) на території міста Севастополя, міст обласного значення (крім обласних центрів) і районних центрів - від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати;

в) на території інших населених пунктів - від 0,02 до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

2. За провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах встановлюється в межах від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати залежно від місця розташування таких пунктів продажу.

3. За здійснення торгівлі валютними цінностями на календарний місяць становить 1,2 розміру мінімальної заробітної плати.

4. За здійснення діяльності у сфері розваг на квартал становить:

   • для використання гральних жолобів (доріжок) кегельбана, боулінга, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, - розмір мінімальної заробітної плати, збільшений у 2 рази, за кожний гральний жолоб (доріжку);

   • для використання столів для більярда, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярда, що використовуються для спортивних аматорських змагань, - розмір мінімальної заробітної плати за кожний стіл для більярда;

   • для проведення інших оплатних розважальних ігор - розмір мінімальної заробітної плати за кожне окреме гральне місце.

5. За провадження торговельної діяльності із придбанням пільгового торгового патенту встановлюється в розмірі 0,05 розміру мінімальної заробітної плати щорічно;

6. За провадження торговельної діяльності із придбанням короткотермінового торгового патенту за один день становить 0,02 розміру мінімальної заробітної плати.

Отже, ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності встановлюються в різних межах, в залежності від певного виду діяльності [2].

Туристичний збір – це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету. Платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Платниками збору не можуть бути особи, які:

а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;

б) особи, які прибули у відрядження;

в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);

г) ветерани війни;

ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

д) особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику та акредитацію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

е) діти віком до 18 років;

• є) дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади [2].

Ставка встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 % до бази справляння збору. До вартості проживання не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду.

Згідно Податкового кодексу України, даний збір сплачується до місцевих бюджетів авансовими внесками до 30 числа кожного місяця. Натомість остаточна сума туристичного збору, обчислена відповідно до податкової декларації за податковий (звітний) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального податкового періоду [2].

Єдиний податок (спрощена система оподаткування в Україні). Не випадково фізичні і юридичні особи вибирають спрощену систему оподаткування (єдиний податок), адже вона дає право не платити безліч податків і зборів, що спрощує ведення бухгалтерії [15].

Ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, та у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб – підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць (додаток Б):

1) для 1 групи платників – у межах від 1 до 10 % розміру мінімальної заробітної плати;

2) для 2 групи платників – у межах від 2 до 20 % розміру мінімальної заробітної плати.

3) Для 3 і 4 груп платників:

-  3 % доходу – у разі сплати податку на додану вартість ;

- 5 % доходу – у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

4) Для 5 і 6 груп платників:

-  7 % доходу – у разі сплати податку на додану вартість;

- 10 % доходу – у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Для фізичних осіб – підприємців, які здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, ставка єдиного податку встановлюється у розмірі (в залежності  від  приналежності  до  групи):

- 5 % доходу – у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку (3 – 4 група платників єдиного податку).

- 10 % доходу – у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку (5 – 6 група платників єдиного податку). [16]

Отже, теорія місцевого оподаткування пройшла неабиякий шлях свого розвитку і розглядалася багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. Що ж стосується України, то місцеві податки тут зародились ще за часи Київської Русі.

Отож, місцеві податки – це обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади, а їх справляння є обов'язко­вим лише на певній території. Згідно Податкового кодексу на території України справляються загальнодержавні (18) та місцеві (5) податки і збори. До місцевих податків і зборів відносять: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; збір за місця для паркування транспортних засобів; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; туристичний збір та єдиний податок. Відповідно до кожного податку чи збору, встановлені елементи податку (платники, база та об’єкт оподаткування, ставки та ін.)

Також при встановленні ставок місцевих податків органи місцевого самоврядування повинні дотримуватись таких критеріїв як: ефективність, справедливість, гнучкість, принцип користування благами та принцип прив'язаності податків до місцевих видатків.

РОЗДІЛ 2

МОНІТОРИНГ НАДХОДЖЕНЬ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ ДО М. ЧЕРНІВЦІ 2011-2013 РОКІВ