2. Форми спеціалізації

І. Залежно від об’єкту спеціалізації розрізняють її три форми: територіальну, спеціалізацію аграрних підприємств і внутрішньогосподарчу спеціалізацію.

1. Під територіальною спеціалізацією розуміють переважне виробництво таких або інших видів сільськогосподарської продукції на певній території.

Розрізняють чотири види територіальної спеціалізації: зональну, мікрозональну, обласну й районну.

Зональна спеціалізація характеризує виробничий напрям зони. Це Полісся, Лісостеп, Північний, Центральний і Південний Степ, передгірні і гірські райони Карпат, передгірні і гірські райони Криму.

Мікрозональна спеціалізація властива відносно невеликим ареалам, які розташовані у відповідних зонах, де вирощують певні культури, які не мають значного розширення в Україні (хміль, південна конопля).

Обласна і районна спеціалізація показує, виробництво яких саме видів продукції є основним, переважним на їх території. Вона формується під впливом зональної й мікрозональної спеціалізації.

2. Спеціалізація аграрних підприємств – це переважне виробництво відповідного виду продукції, для якої тут існують сприятливі природно-економічні умови.

На відміну від територіальної спеціалізації, яка має більш-менш стабільний характер, спеціалізація багатьох сільськогосподарських підприємств через їх незавершеність перебуває в постійному русі.

3. Внутрішньогосподарча спеціалізація є подальшим розвитком спеціалізації підприємства шляхом відособлення виробництва окремих видів продукції або його технологічних стадій окремих внутрішньогосподарчих підрозділах – бригадах, фермах, загонах, ділянках, кооперативах.

Наприклад, у господарствах можуть утворюватися молочно-товарні, свиноферми, орні, тракторно-орні, садово-городні, овочеві бригади, механізовані загони по вирощуванню цукрового буряку.

Значення внутрішньогосподарчої спеціалізації полягає в тому, що вона дозволяє враховувати існуючі в межах багатьох підприємств відмінності в умовах господарювання, а також підвищити концентрацію виробництва навіть тоді, коли певна галузь не є отут пріоритетною. Завдяки цьому підвищується ефективність виробництва.

ІІ. Залежно від технології виробництва продукції розрізняють галузеву і внутрігалузеву спеціалізацію.

Галузева спеціалізація – це така спеціалізація, при якій певна галузь функціонує на підприємстві за принципом замкнутого (закінченого) циклу виробництва.

По суті, абсолютна більшість сільськогосподарських культур через свої біологічні особливості вирощується від посіву до отримання готової продукції на одній і тій же земельній ділянці. У процесі такого вирощування підприємство виконує всі технологічні операції. Тому зрозуміло, що для рослинництва характерна, як правило, галузева спеціалізація.

Ця форма спеціалізації властива і тваринництву, коли підприємство розвиває певну галузь – від отримання молодняку до виробництва кінцевої продукції.

Внутрігалузева спеціалізація означає відособленість виробництва в межах однієї і тієї ж самої галузі.

Розрізняють два види внутрігалузевої спеціалізації: якісно-багаторівневу і постадійну.

Якісно-багаторівнева здійснюється з метою забезпечення якісного стану функціонування тієї або іншої галузі.

Наприклад, у зерновій галузі виділяються три або чотири рівня, що якісно відрізняються між собою виробництвом зерна з повним технологічним циклом. Перший з них – виведення нових сортів і гібридів зернових культур, яке здійснюється науково-дослідними інститутами і селекційними станціями; другий - виробництво насіння еліти і першої репродукції, здійснюється елітно-насінницькими господарствами; третій – виробництво сортового насіння іншої, репродукцій належить спеціалізованим підрозділам аграрних підприємств; четвертий рівень – виробництво товарного зерна. У тваринництві, наприклад, нові породи й лінії тварин виводять не племінних заводах і племінних станціях.

Постадійна спеціалізація – це виділення в самостійні виробництва окремих стадій технологічного циклу галузі. Вона характерна переважно для тваринництва. Наприклад, у скотарстві в самостійні виробництва можуть виділятися такі стадії як вирощування корів-первісток, виробництво молока, вирощування і відгодівля молодняку ВРХ. Кожна з цих стадій відокремлюється, перетворюється на самостійне виробництво спеціалізованих підприємств.

Для визначення територіальної спеціалізації і спеціалізації аграрних підприємств використовують показник структури товарної продукції. Він

визначається розподілом грошової виручки від реалізації певного виду продукції за всіма каналами продажу на загальну суму грошових надходжень і множенням одержаного результату на 100.

Прийнято вважати, що до вузькоспеціалізованих аграрних підприємств відносяться такі, у яких головна галузь, на якій вони спеціалізуються, займає в структурі товарної продукції 90% і більше (птахофабрики, свинокомплекси, тепличні комбінати).

До підприємств, які спеціалізуються на виробництві продукції однієї галузі належать такі, де галузь спеціалізації в структурі товарної продукції займає більше 50%.

Спеціалізованими на виробництві двох галузей вважають підприємства, у яких ці галузі в сукупності займають в структурі товарної продукції більше 67%, причому кожна з них не менше 25%.

У спеціалізованих господарствах на виробництві продукції трьох галузей ці показники повинні складати відповідно більше 75% і не менше 24%.

На сьогоднішній день є мало аграрних підприємств, які можна б було віднести до однієї з виділених груп. У більшості з них є дві-три пріоритетні галузі, кожна з яких не є домінуючою і у структурі товарної продукції займає від 10-15 до 30-35%.