Магістратура заочного відділу сучасний літературний процес Практичне заняття №1.

Тема. Загальна характеристика.

1.Загальна характеристика сучлітпроцесу.

2.Основні риси і стилі.

3.Масова література.

4.Підготувати фрагмент піар-акції для представлення будь-якої української сучасної (з 2010-го року) книжки.

5.Сучасна еротична проза й поезія (плюс — підготувати вірші Валентини Коваленко або Олесі Мудрак і 1 поезія когось із поетів-чоловіків — з сучасної літературної періодики чи інтернету) .

Практичне заняття №2.

Тема. Дискурс ґендерного питання як шлях до порозуміння.

1.Сучасна українська феміністична проза.

2.Творчість Дзвінки Матіяш (2-3 оповідання) або Оксани Кішко-Луцишиної.

3.Сучасна маскулінна проза.

4.В’ячеслав Медвідь і його “Льох” (текст є в Інтернеті).

5.Проза Василя Слапчука (на прикладі 1 його прозового роману чи повісті: «Дикі квіти», «Крихти в бороді Конфуція», “Глобус України” (журнал «Березіль», 2’2006) або “Калюжа пізнання” («Березіль, 3-4’2004 тощо), книжки також є в бібліотеках України.

ЛЕКЦІЇ:

Тема 1. Сучасний літературний процес: загальна характеристика.

1.Літпроцес в епоху перемін: вступні зауваги

2.Загальна характеристика сучлітпроцесу.

3.Основні риси і стилі.

4.Масова література.

ЛІТЕРАТУРА

1.Андрусяк Іван. Літпроцес в епоху перемін //АЛКОс: Літ.-мист. Альманах. — Косів, 2005. С.54-57.

2..Анісімова Ніна. Український поетичний авангард кінця ХХст. // Дивослово, 6’2003.

3.Баран Євген. Звичайний читач. Тернопіль, 2000.

4.Даниленко В. СУСПІЛЬСТВО У СУМНОМУ ДЗЕРКАЛІ НОВЕЛІСТИКИ.

5.Наєнко М. Типи творчості в епоху постмодернізму // СіЧ, 2002’2.

65.СлоньовськаО.Конспекти уроків з укр.літ. 11 клас. — К.: Рідна мова, 2001.

7.Українська література в портретах і довідках. — К., 2000.

8.Яровий О. Постмодернізм — це антибуття // СіЧ, 2002’2.

1.З точки зору давніх китайців, життя в добу перемін — найтяжче з усього, що може спіткати людину. А водночас і найцікавііше, якщо поглянути на все це з точки зору традиційної для нас європейської культури. Так чи інакше, але обидві тези однаковою мірою стосуються недише людини, а й її творчості — єдиного (за І.Андрусяком), що людина справді залишає після себе. Творчість перехідних періодів, епох перемін завжди особлива, бо вона ніби вбирає в себе тривожну енергетику зламу, метається в надривному пошуку нових цінностей,доки наново не віднайде їх серед цінностей вічних.

Межа 20 і 21 століть для укр.літ. якраз і є такою добою перемін. Омріяне здобуття незалежності не зуміли гідно використати і воно спричинилося не до розквіту, а радше до занепаду вітчизняних культурних інституцій, а свобода слова в постколоніальнаій країні нерідко сприймалася як вседозволеність. Це спричинило шокову терапію, в якій за одну мить зникли цілі покоління письменників — адептів старанно насаджуваного донедавна соцреалізму. Спілка письменників втратила монополію на літпроцес: утворювалися різні непідконтрольні їй літугруповання, об’єднання, асоціації, тусівки неформального хар-ру, а потім — АУП — перша (мабуть, не остання) спроба об’єднати літературоів не за банальною приналежністю до цеху, а за мистецьким світоглядом. З поширенням інтернету почали з’являтися різні мережеві об’єднання. Все це спричинило до суттєвого, майже революційного розширення жанрово-стилістичної палітри, але дезорієнтувало читача. До того ж, руйнація старої рад.системи книгорозповсюдження наклалась на злочинну бездіяльність державних інституцій щодо формування вітчизняного інтелектуального ринку, внаслідок чого державна незалежність України досі супроводжується культурною окупацією. Відтак укр.читач має мінімальні можливості бути обізнаним бодай з найцікавішими явищами рідного літпроцесу.

Йде мова про пласт живої, не канонізованої, нуртуючої літ-ри. Літ-ри, котра ще твориться, котра ще не усталилась в критичній думці та читацькій уяві. Літ-ри, яку кожен читач, не кажучи вже про критика, здатен потрактовувати по-своєму.

З часом літпроцесстає історією літ-ри, і тоді віддалік,із відстані нового худ.досвіду, чимало з того, що нам здається першорядним чи навпаки — неістотним, — може чи навіть повинно сприйматися інакше. Але літ-ра останнього десятиліття (в шкільній програмі її названо “молодою”, що загалом, досить кумедно і потребує нових називань) має митців, яким здебільшого по 35-40 років, і кращі їхні твори справді здебільшого ще попереду, тож укладати хрестоматії ще рано.

Але нашим завданням аж ніяк не є перетворити згадані в курсі імена на “хрестоматійні”: ми намагаємось дати “орієнтацію на місцевості”, давши змогу читачеві (студентові, учителеві) самому розібратися в непростих сучасних літ.реаліях, давши йому в руки “компас-путівник”. І суч.укр.літ. варта цього. По-перше, хоча б тому, що вона дуже різноманітна й багатопланова, а ще — вона нарешті позбулася комплексів, через яківивчення цілих періодів укр.письменства в школі видавалось занудним. Зокрема, позбулась “хуторянськості”, “Сільськодухості” з одвічними образами затурканого й злиденного “революційного” селянства. Це не означає, що суч.письм. перестали писати про село, навпаки, це означає, що літ-ра відмовилась обмежувати себе ідеологічними схемами, а оповідає про саму людину, добираючи інтелектуальний, міфологічний чи ще якийсь контекст не в залежності від її місцяпроживання, а співвідносно з її духовними потребами чи мор.-ет.пошуками.

Звісно, з’явились і деякі інші комплекси, зокрема зацикленість ПМ-ів на мовному й ситуаційному епатажі, зображенні не завждиприйнятних для “пристойного товариства” сцен. Таких текстів не вдалося уникнути навтіь традиційно вихолощеній шкільній програмі — тож мусимо ставитися до цього як до “хвороби росту” або ж як спробу відобразити епоху перемін.

Зараз молоді автори, як ніколи, втомились від бруду й хочуть чистоти. “Натомість нам підсовують постмодернізм! — обурюється молодий поет Олег Романенко. І уточнює: «Хоча насправді те, що графоманять сучасні писаки, не є навіть постмодернізмом, оскільки той передбачає віртуозне володіння й оперування великою кількістю джерел, чого ніхто з них не демонструє. Я б означив цей напрямок як “коцмодернізм” — від імені одного з його відомих представників” (Зачитати «Маніфест 2000-чників»). Тобто епоха перемін — триває.

2.Термін «Сучасна українська література» багатозначний, проте коли точно не зазначено, від якого моменту літературу називають сучасною, часто мають на увазі сукупність творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році. Таке розмежування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. Принципові зміни в українській літературі відбулися ще у роки Перебудови (1985) і особливо після Чорнобильської катастрофи (1986).

В результаті більшої свободи, відкритості українського суспільства до чужоземних впливів та значно ширших контактів з літературами інших країн сучасна українська література здебільшого відрізняється від радянської зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т. д.), використанням нових стилістичних прийомів (прийоми постмодернізму, неоавангарду, нецензурна лексика, використання суржика), різноманітністю та змішанням жанрів, але й своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті.

Відомі сучасні українські поети — Юрій Андрухович, Петро Мідянка, Олег Лишега, Кость Москалець, Василь Герасим'юк, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Андрій Бондар, Ігор Павлюк, Володимир Цибулько, Остап Сливинський, Дмитро Лазуткін, Олег Коцарев, Павло Коробчук, Богдана Матіяш, Ірина Шувалова.

Провідні прозаїки, крім Андруховича, Забужко і Жадана, — Тарас Прохасько, Юрій Іздрик, Юрій Винничук, Олесь Ульяненко, Наталка Сняданко, Євгенія Кононенко, Ірена Карпа, Любко Дереш, Таня Малярчук, Анатолій Дністровий, Михайло Бриних, Світлана Поваляє ва, Дзвінка Матіяш.

Серед есеїстів відомі передовсім Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Василь Махно, Олександр Бойченко, Анатолій Дністровий, Микола Рябчук, Віталій Жежера, Андрій Бондар, Юрко Прохасько.

В інтернеті існують численні вебсайти, де публікуютья твори сучасних поетів та прозаїків: Поетичні майстерні, Поетика, poezia.org та ін. Серед веб-порталів рецензій та критики нових книжок можна відзначити ЛітАкцент, який також видає свій альманах та присуджує щорічну книжкову премію ЛітАкцент року.

3. Для нової україномовної літератури характерне зниження пафосу типового для соцреалізму. Багато творів відзначені іронією, переоцінкою цінностей та зверненням до тем, що були забороненими за радянських часів. Після відміни заборон на публікацію творів письменників доби Розстріляного відродження, їх заново відкриті твори стали впливовими прикладами для сучасних письменників. Наприклад, Сергій Жадан відзначає своє особливе ставлення до поезії Михайля Семенка, для Юрія Андруховича таку ж роль відіграв Богдан-Ігор Антонич.

Важливими літературними фестивалями сучасної України стали Форум видавців у Львові та Meridian Czernowitz.

При тому, що українська класика часто зосереджує увагу на житті українського села, події творів сучасної літератури відбуваються в просторі міста, не рідко також за кордоном України (наприклад «Перверзія» Ю. Андруховича). Одним з вийнятків є твори В. Медведя, в яких події відбуваються в українському селі.

Стилістично сучасні українські письменники користуються низкою стилів та їх комбінаціями. Типовим постмодерністським романом є «Перверзія» Юрія Андруховича. В стилі близькому до магічного реалізму написано роман «НепрОсті» Тараса Прохаська. Оксана Забужко у романі «Польові дослідження з українського сексу» використовує феміністичні та постколоніальні мотиви. Деякі письменники такі як Є. Пашковський, В. Медвідь (з елементами екзистеціоналізму) та К. Москалець пишуть у неомодерністичному стилі. Крім того інші письменники використовують такі стилі, як апокаліптицизм (О. Ульяненко), богеміанізм (Ю. Андрухович), порно-еротицизм (Ю. Винничук та Ю. Покальчук), метаісторизм (В. Кожелянко), в поезії це інтелектуалізм (І. Римарук, О. Забужко, Н. Білоцерківець), меланхолійна метафізичність (О. Лишега, В. Махно, М. Кіяновська, І. Андрусяк), міфологізм (В. Герасим'юк), нео-бароко (Ю. Андрухович, загалом поетичні групи Бу-Ба-Бу та ЛуГоСад), рокова ритміка (В. Неборак), футуризм (С. Жадан), пародійність (О. Ірванець), новолітеризм (В. Цибулько) та пророчий пафос (С. Процюк).

Широко висвітлюються еротичні сюжети, які були дуже обмежено виражені в українській класиці та літературі радянського періоду. В деяких творах сама сексуальність є центром уваги (наприклад «Те, що на споді» Ю. Покальчука, «Діви ночі» Ю. Винничука), в інших вона має концептуальне значення («Польові дослідження з українського сексу» О. Забужко, «6х0» Ю. Тарнавського). Ґендерна тематика з виділенням чоловічого (твори груп «БуБаБу», «Пси святого Юра», Юрій Тарнавський) та жіночого (Оксана Забужко, Євгенія Кононенко, Софія Майданська, Галина Пагутяк, Надія Тубальцева, Світлана Йовенко) письма також набула значення в творах сучасних авторів.

Крім української літературної мови, деякі сучасні українські письменники пишуть суржиком (Б. Жолдак, Л. Подерев'янський, В. Діброва, М. Бриних).

(Зачитати щось із Дзвінки Матіяш)

4. Популярними авторами в Україні є Люко Дашвар, Марія Матіос, Світлана Пиркало, Любко Дереш, Наталка Сняданко, Люба Клименко (Марина Гримич) та інші. Твори Люко Дашвар належать до бестселерів і друкуються не типово великими для сучасної видавничої ситуації стотисячними тиражами. Численними преміями відзначені твори подружжя письменників-фантастів Марини та Сергія Дяченків. В жанрі детективу пишуть Леонід Кононович, Андрій Кокотюха та Ірен Роздобудько. Василь Кожелянко відомий своїми творами з альтернативної історії.

Твори російськомовного українського письменника Андрія Куркова перекладені багатьма мовами та відомі у Європі. При тому, що автор не пише українською, публічно Курков виступає від імені України і саме як український письменник.

Великої популярності набули драматичні твори Леся Подерв'янського, які відзначаються широким використанням нецензурної лексики, суржику та написані в гумористично-пародійний спосіб.

Василь Кожелянко є автором романів альтернативної історії, в яких розглядаються вигадані варіанти розвитку історії України.

На поприщі історичних та детективних романів багатьма преміями відмічалися твори Василя Шкляра. Його містично-детективний роман 1999 року «Ключ» витримав понад 12-ть видань (станом на 2009 рік) та перекладено кількома мовами. Розголосу також набув історичний роман 2009 року «Залиш енець // Чорний ворон», який піднімає заборонену та замовчувану за радянських часів тему боротьби українських повстанців проти більшовиків в 1920-х роках.

В жанрі містичного фентезі пишуть такі сучасні автори, як Марія Римар, Тетяна Винокурова-Садиченко, Олена Захарченко, Костянтин Матвієнко, Марина Соколян, Тарас Завітайло та Сергій Батурин. Твори з містичними елементами та складними психологічними сюжетами належать перу Галини Пагутяк, Володимира Єшкілєва та Любка Дереша.

Серед авторів наукової фантастики можна відзначити твори подружжя Марини та Сергія Дяченків, Тимура Литовченка, Олександра Левченка.

В жанрі детективу пишуть зокрема Леонід Кононович, Василь Шкляр, Ірен Роздобудько, Євгенія Кононенко, Андрій Кокотюха, Алла Сєрова, Олексій Волков, Наталя та Валерій Лапікура, Наталя та Олександр Шевченки та інші.