Оповідання. Новела

Що таке оповідання? Це невеликий по об’єму текст, що написаний в стилі епічного жанру. Зазвичай в оповіданні ведеться мова про певного персонажу та ті події, що сталися з ним в відрізок часу.

Кількість часу, який може бути описаний в оповіданні, не має обмежень, але найчастіше в оповіданні ображують якийсь випадок з життя героя твору чи особливість людського характеру.

Головною ознакою оповідання є одноподійність, тобто опис лише одного героя, однієї події, що сталася, однієї риси характеру, однієї частини сюжету і т.д. Ще однієї ознакою оповідання є настанова на достовірність – тобто наголос на тому, що все те, що описується у творі – це не вигадка, а реальний факт.

Оповідання на вільну тему в давнину

Оповідання як жанр літератури зародилося досить давно. Перші твори цього напряму були більш схожі на перекази реальних ситуацій і зазвичай велися від першої особи – оповідача. З часом оповідання стало вестися не від оповідача – автора, а від персонажу самого твору (наприклад, «Три сестри» Марко Вовчок)

Така подача тексту допомагає показати прагнення автора винести на розсуд читача той проблемний аспект події чи характеру, який описується в оповіданні. А ключовим моментом оповідання є поставлення етичної оцінки читачами сюжету.

Оповідання та новела

Своєрідність жанрової форми оповідання пішла від новели. Фактично й зараз багато хто з літературознавців поняття «оповідання» та «новела» розглядає як рівнозначні. В чому ж їх така схожість?

По-перше, в основі й першого, й другого лежить один або декілька епізодів життя людини. По-друге, сюжет завжди в обох творах відзначається простотою, а коло дійових осіб в творі обмежене. Але є і відмінності, наприклад те, що в оповіданні зображується повсякденне життя та побутові взаємини між звичайними людьми.

***есе— це вільне міркування на тему (або без теми, але все одно міркування). Історично першою есеїстом став Мішель Монтень, без напруги який написав у своєму замку на півдні Франції три томи пообідніх роздумів про життя, політику, Бога, сусідах, сексі, туалетному папері (у цій якості тоді використовувалися морські губки) та інших цікавих речах. Праця так і був названий — Есе, а в російській перекладі — Досліди. Було це в самому кінці XVI століття.

З цього-то есе під назвою Есе і бере початок вся сучасна європейська філософія.

У наступні два століття Есе викликало масу наслідувань, автори яких так само просто озаглавлювати результати своїх дум — есе. Таким чином, есе — це дуже проста штука,— Це вільні думки у вільній формі.

Есе — це не страшно. По суті, есе — це та ж курсова.

Всі писали або пишуть курсові з економіки, маркетингу чи психології. Есе з економіки, маркетингу чи психології — це курсова з економіки, маркетингу чи психології, але з деякими формальними особливостями.

Особливість першого — структура. У курсової структура жорстко розписана і ще винесена у вигляді змісту вперед. У есе формально жорсткої структури немає, але звичайно, есе має певну логіку викладу — спочатку міркування про одне, потім — про інше. Ніякого змісту есе не має — немає виділених розділів, параграфів і пунктів. Замість вступу і висновку — по абзацу (або по два абзаци — як вийде).

Ніяких актуальності, формальної мети, завдань та інших речей, жорстко необхідних під введениях до курсових, рефератів і дипломним, тут не потрібно. Особливість друга — стиль. У рефератах і курсових стиль повинен бути наукоподібним, а в дипломних — взагалі бажано академічним. В есе такої жорсткості немає, хоча, звичайно, жаргонні слівця вставляти не варто.

Просто хороша грамотна мова. Будувати з себе наукового співробітника необхідності немає. Особливість третя — інформаційна насиченість. У курсових, а особливо дипломних просто необхідно приводити масу часто не дуже потрібної інформації — статистичних цифирь, цитат гуру від науки та інші дані, що наочно демонструють, що студент знайомився з літературою по темі.

В есе, навіть в есе з економіки або з маркетингу, цифирь бажано приводити поменше. Тобто певна інформація, звичайно, потрібна — вона підкріплює міркування, але скрупульозна точність тут не потрібно, тому можна обмежитися приблизними значеннями або взагалі порівнянням — наприклад, для есе з економіки, обсяг ринку, скажімо, Туреччини більше обсягу ринку, скажімо, Болгарії в 2, 5 рази — за такою-продукту. Ну, а цитат в есе взагалі не потрібно.

Особливість четверта — контрольний апарат.

Тут відрізняється від курсових, дипломних і навіть від рефератів принципово. В есе можна обійтися взагалі без посилань.

Особливість п’ята — бібліографія. Список літератури в есе звичайно не потрібно. Однак, на всякий випадок, краще цей список скласти — гірше не буде.

Таким чином, есе, з одного боку, є як би курсової, а, з іншого — це просто стаття з (або для) журналу: есе з економіки — стаття з економічного журналу, есе з філософії — стаття з журналу філософського.

Все просто і зовсім не страшно.

Есе не тільки передає нам якесь авторське знання про щось, а й почуття, переживання, ставлення письменника до того, про що він розповідає. Глибоко особистий підхід до теми, вільна композиція твору — ці головні ознаки роблять есе впізнаваним при читанні і будуть важливими орієнтирами при написанні твору в цьому жанрі.

Термін сходить до французьких (essai — проба, спроба) і латинським (exagium — зважування) коріння. Вважається, що кордони есе як жанру досить умовні і розмиті. Його можна назвати і авторської прозою, і записками, і начерками, і роздумами. Формою може стати розповідь, нарис, стаття, щоденник, мова, письмо, етюд, сповідь, проповідь, слово. Міні-твори в цьому жанрі мають ще одну назву — «скітце». Це швидше замальовка, розповідь-фрагмент, зупинене в слові мить буття, «моментальний знімок» стану душі.

У словниках жанр есе характеризується як невелике за обсягом прозовий твір у вільному викладі, в якому укладено індивідуальне враження і судження автора з приводу якоїсь події, явища, предмета. При цьому авторське слово не претендує на вичерпну трактування обраної теми, яка може бути взята зі сфери філософських і духовних пошуків, автобіографічних і історичних фактів, літературно-критичної та науково-популярної думки.

Примітно, що в XVIII-XIX століттях есе, як жанр, стає одним з провідних в англійській і французькій журналістиці. У розвиток есеїстики внесли помітний вклад Г. Гейне, Р. Роллан, Г. Уеллс, Б. Шоу, Дж. Оруелл, А. Моруа, Т. Манн. У Росії до жанру есе в XIX столітті зверталися А. С. Пушкін («Подорож з Москви до Петербурга»), А. І. Герцен («З того берега»), Ф. М. Достоєвський («Щоденник письменника»). У «Листах російського мандрівника» у Н. М. Карамзіна і «Записниках» у П.А. Вяземського також можна знайти ознаки есе. У XX столітті не обійшли увагою цей жанр В. І. Іванов, А. Білий, В. В. Розанов. Пізніше — К. Паустовський, Ю. Олеша, І. Еренбург, М. Цвєтаєва, А. Солженіцин, Ф. Іскандер.

У назві есе часто зустрічаються спілки «о», «або», «як». Так у творця жанру, французького філософа Мішеля Монтеня (друга половина XVI століття), знаходимо знамениті твори-есе «Про виховання», «Про чесноти», «Про прогнозах». У цьому жанрі створені «Розмова про Данте» О. Мандельштама і «Як читати книгу» І. Бродського.

У есе є багато особливих рис. У талановито написаному творі особливими фарбами грають цікаві деталі, несподівані і навіть парадоксальні повороти думки, дивують новизною асоціації. Заворожуюче діє на читача довірча інтонація автора-співрозмовника. На думку одного з дослідників, письменник і читач в есе «потискують один одному руку». Підкуповує і емоційність письмової мови, і віртуозне змішання в лексиці слів різних стилів — від високого до розмовного.

Автори есе — справжні майстри у використанні засобів художньої виразності: метафор, порівнянь, символів, афоризмів, риторичних питань, вміло підібраних цитат. Своє розуміння світу і свою позицію автор-герой есе ілюструє цікавими аналогіями, прикладами, паралелями, спогадами, і це збагачує художньо-естетичну та пізнавальну змістовність тексту. Образність, завжди збагачує розповідь, робить твір яскравим і мальовничим.

Багато письменників вибирають жанр есе, коли хочуть зобразити подію не в драматичному варіанті, а дати його емоційно забарвлену інтерпретацію — без вибудовування сюжету. При цьому твору може бути задана публіцистична спрямованість і гранично чітке вираження авторської точки зору та погляду на світ. Есе найбільш повно здатне відкрити для нас творчу особистість його творця, познайомити з його інтересами, самобутнім внутрішнім світом.

Особливості написання твору-есе

Есе, есей ( з фр. – проба, спроба, нарис) – жанр художньо-публіцистичної, науково-популярної літератури. Характеризується вільним, не обов'язково вичерпним, але виразно індивідуалізованим трактуванням теми.

Поради щодо написання есе:

1. Усвідомити мету написання, яка полягає в тому, що ви повинні переконати того, хто має читати цей твір, що ви зрозуміли тему есе.

2. Уважно вчитатися в тему есе, знайти ключові слова, осмислити проблему.

3. На чернетці написати тези, краще з наведенням певних доказів, які допоможуть розкрити тему твору.

4. Стисло і влучно занотувати аргументи і приклади.

Поради щодо побудови есе:

1.       Будь-який твір есе варто розпочати зі вступу, в якому має бути висвітлено загальний підхід до теми, вступ повинен містити проблемне завдання і відповідь на поставлене питання. Це теза есе.

Теза чітко визначає межі написання есе. Автор есе не має права описувати все, що йому відомо в обсязі заданої теми, а лише те, що буде творчою відповіддю на поставлене питання у темі.

Упродовж усього есе необхідно підкреслювати зв'язок поданих фактів з тезою.

2.       Основна частина есе вибудовується з метою переконання читача. Для цього автор есе має використати вагомі аргументи. Спочатку варто викласти головні ідеї та факти, які підтверджуватимуть приклади до цих ідей.

Обсяг есе має бути не дуже великим ( хоча не існує якихось чітких рамок і обмежень щодо обсягу есе).

Правила, яких варто дотримуватися при написанні есе:

1. Вступна частина має бути стислою, але виразною й містити у собі центральний метафоричний образ.

2. Останнє речення вступу й перше речення основної частини мають бути органічно пов'язаними. Сутність зв'язку: пояснення правомірності метафори.

3. Обсяг основної частини не регламентується, але необхідно пам'ятати: зі збільшенням обсягу есе втрачає легкість жанру.

4. Основна частина пов'язана з висновком не лише за думкою, а й за способом мовного оформлення (через центральний образ).

5. Есе має містити озвучену кінцівку. При цьому зовсім не важливо, кінець є ствердженням будь-чого, запитанням чи остаточно не завершеними роздумами. Вдалим варіантом завершення есе вважається використання афоризмів і цитат.

Використання мовно-стильових засобів у творі-есе:

1.       Важливу роль відіграють порівняння.

2.       Велика увага приділяється внутрішньому змісту і зовнішній оболонці слова. Гра зі словом на рівні оригінального осмислення теми.

3.       Авторське використання великої літери, коли є потреба піднести певні акценти, та малої літери, коли навпаки є необхідність, підкреслити втрату величі чи особистісної цінності.

4.       Авторське використання розділових знаків, абзаців.(Й.Бродський: «Три крапка – сліди слів, що пішли навшпиньках»).

5.       Контекстуальне використання засобів зображувального-виражального ряду. Не треба боятися «поєднання непоєднуваного»; неочікуване може бути якраз найцікавішим у контексті роздумів.

6.       В есе є вмотивованим і доречним використання складних синтаксичних конструкцій і неповних речень, обірваних фраз; використання усього арсеналу вставних слів, відокремлених членів речення вигуків…

7.       Одним із головних аспектів є чуттєво-емоційний лад викладу думок.

Побудова есе: