Праця Івана Дмитровича Беха «Особистісно зорієнтоване виховання» складається із таких розділів:

Вступ

У вступі розкриває проблеми, які існують на сучасному етапі дослідження особистісно зорієнтованого виховання. Особистісно зорієнтований підхід до виховання у нинішньому його варіанті певною мірою ґрунтується на методологічних принципах загальної гуманістичної психології: самоцінності особистості, глибокої поваги та емпатії до неї, врахування її індивідуальності тощо.

1. Особистісні цінності як духовні надбання людини

Поняття «цінність», що склалося у даний час, досить широке – все що може цінити особистість, що для неї є значущим і важливим.

Ціннісна система людини розуміється як складно побудований регулятор людської життєдіяльності, який відображує у своїй структурній організації і змісті особливості об’єктивної дійсності, що охоплює і зовнішній для людини світ, і саме людину в усіх її об’єктивних характеристиках. Суб’єкт з розвиненою ціннісною системою є дійовим носієм моральних норм, на якого можна покластися іншій людині при розв’язанні власних духовно-практичних проблем, оскільки знає, що є загальнозначущим, усталеним, вічним, а що марнотним. Орієнтація виховання на дитину як рівноправний суб’єкт цього процесу відповідного теоретичного уточнення поняття особистості, оскільки вона є кінцевою виховною метою.

Проблема особистості – це й проблема її свободи, оскільки духовне за визначенням є вільне в ній.

2. Виховання в особистісному вимірі

Лише особистісно зорієнтоване виховання під силу досягнення особистісно розвивальної мети, оскільки воно спрямоване на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на його вільне і відповідальне самовираження.

Особистісно зорієнтоване виховання принципово виключає ситуації, коли намагання вихованця досягти певних виховних цілей не помічаються, зате будь-яка його похибка викликає яскраво виражене незадоволення, навіюється, що дитина не така, якою її б хотіли бачити дорослі.

Особистісно зорієнтоване виховання спрямоване на реалізацію сутнісної природи суб’єкта, якій відповідають ціннісні служіння, коли основним життєвим ставленням виявляється любов до інших людей. Це дозволяє людині виходити за межі своїх актуальних можливостей.

Вихователю необхідне розуміння всього суперечливого «Я» вихованця. Не переобтяжуючи себе душевною роботою і не вникаючи в складні переживання дитини, багато педагогів вважають, що традиційні виховні заходи являються повністю достатнім і дійовим засобом формування людини. Найгнівніші слова і «непедагогічні» вчинки вихователя набагато скоріше знайдуть відгук у душі дитини, якщо вони будуть реакцією якраз на її вчинки, а не викликані зовсім іншими причинами.

«Мистецтву душевного контакту неможливо навчитися по підручнику, чи звести його до певної суми правил» - пише Бахтін М. М.

Виховання у дитини любові до іншої людини, до колективу, зрештою до суспільства неможливе, якщо вона не любить себе.

3. Наукове розуміння становлення особистості – основна ефективного виховання

Сучасні виховні методи здебільшого ґрунтуються на емпіричних уявленнях про дитину. Педагог має бути озброєний системою закономірностей, які відображають реальні об’єктивні процеси особистісного розвитку вихованця.

Одні й ті самі конкретні виховні впливи мають різні значення залежно від їх залучення до загальної «атмосфери виховання». Існує так званий ефект «зігріваючого сяяння успіху». Він полягає в тому що людина, яка переживає успіх, стає комунікабельнішою і проявляє більше співчуття до інших, більше бажання надати їм допомогу і підтримку.

«Осуджуй вчинок, але заохочуй особистість» -- так може бути сформульовано найважливіше правило ставлення до виховання.

Першим і основним показником почуття дорослості молодшому підліткові є виникнення у молодших підлітків потреби, щоб оточуючі ставились до них не як до малюків, а як до дорослих. У випадку неврахування цієї потреби вихователем підлітки проявляють образу, різні форми протесту.

Існує два шляхи формування дорослості:

Перший шлях формування дорослості – це шлях, коли дорослі самі формують дорослість дитини в практиці особистих ставлень і через надання їм самостійності.

Другий шлях формування дорослості – у стосунках з товаришами, коли самостійність підлітка існує наперекір бажанню батьків, а право на неї й на дорослість здобувається, так би мовити, у боротьбі з ними.

Молодші школярі легше усвідомлюють вчинки та їх мотиви в інших людей, ніж свої власні. Тому вичленення мотиву вчинку, роз’яснення дитині його сутності і правильності в різних типових ситуаціях, є спеціальним завданням дорослих