Соціальні класи

Класова стратифікація й у відкритих суспільств. Вона суттєво відрізняється від кастової і станової стратифікації. Ці відмінності виявляються в наступному:

-Класи не створюються на основі правових і релігійних норм, членство в них не грунтується на спадкоємному положенні;

-Класові системи більш рухливі, і кордони між класами не бувають жорстко окреслені;

-Класи залежать від економічних розходжень між групами людей, зв'язаних з нерівністю у володінні і контролі над матеріальними ресурсами;

-Класові системи здійснюють в основному зв'язки неособистого характеру. Головне підставу класових відмінностей - нерівність між умовами та оплатою праці - діє стосовно всіх професійним групам як результат економічних обставин, що належать економіці в цілому;

-Соціальна мобільність значно простіше, ніж в інших стратифікаційних системах, формальних обмежень для неї не існує, хоча мобільність реально стримується стартовими можливостями людини та рівнем його домагань.

Класи можна визначити як великі групи людей, що відрізняються за своїм загальним економічним можливостям, які значно впливають на типи їх стилю життя.

Найбільш впливові теоретичні підходи у визначенні класів і класової стратифікації належать К. Марксу і М. Веберу. М. Вебер визначив класи як групи людей, що мають схожу позицію в ринковій економіці, які отримують подібне економічне винагороду і які мають подібними життєвими шансами.

Класові поділу виникають не тільки від контролю за засобами виробництва, а й від економічних відмінностей, не пов'язаних з власністю. Такі джерела включають в себе професійну майстерність, рідкісну спеціальність, кваліфікацію, володіння інтелектуальною власністю тощо. Вебер дав не тільки класову стратифікацію, вважаючи її лише частиною структурування, необхідного для складного по влаштуванню капіталістичного суспільства. Він запропонував тривимірне розподіл: якщо економічні відмінності (за багатством) породжують класову стратифікацію, то духовні (по престижу) - статусну, а політичні (з доступу до влади) - партійну. У першому випадку мова йде про життєві шанси соціальних верств, у другому - про образ і стиль їхнього життя, в третьому - про володіння владою та вплив на неї. Більшість соціологів вважає веберовскую схему більш гнучкою і відповідає сучасному суспільству.

Поняття про середній клас.

Середній клас це основна частина соціальної структури суспільства з розвинутою ринковою економікою. Середній клас складають дрібні та середні власники, фермери, менеджери, державні службовці, вчені, лікарі, адвокати, високо-оплачувана частина інженерно-технічних працівників та високо-кваліфікованих робітників, люди вільних професій (актори, спортсмени, музиканти, письменники) тощо. Середній клас не є однорідним соціальним утворенням. Спільне, що їх об’єднує, — це саме проміжне становище між вищим та нижчим класами.

Наявність середнього класу визнається індикатором як рівня розвитку країни, так і її реальних перспектив. У науковому обігу немає чіткого визначення категорії середнього класу. Неоднозначне трактування поняття середнього класу ускладнює визначення його місця та ролі в соціальній структурі українського суспільства. Спочатку ця категорія описувала «кваліфікованих працівників індустріального сектору, фермерів, учителів, викладачів, лікарів, інженерів, державних службовців та військових, що зазначало дещо високий рівень їхнього життя та соціальної мобільності, порівняно з пролетаріатом».

Середній клас — неоднорідне утворення.

У його структурі вирізняють три рівня (вищий, середній, нижчий «середній клас»), з різним рівнем освіти та прибутку. Д. Белл вказував на аморфність категорії середній клас та її суб’єктивізм, вона, насамперед, відображає психологічну самоідентифікацію основної структурної одиниці постіндустріального суспільства.

Для аналізу середнього класу використовують суб’єктивний і об’єктивний підходи.

Суб’єктивний — базується на самоідентифікації, тобто визначенні респондентами власної соціальної позиції.

Об’єктивний — здійснюється за ознаками, що не залежать від оцінок респондентів: характером праці і рівнем доходів тощо.

Основні критерії вирізнення середнього класу:

• економічна незалежність,

• професіоналізм,

• висока самооцінка, яка ґрунтується на усвідомленні представ-ником середнього класу своєї значимості в громадському житті.

Насамперед, це основний виробник матеріальних благ, з огляду на економічну незалежність цієї категорії, її представники можуть собі дозволити забезпечити як значні накопичення, так і значні ви-трати2.

Узагальнено можна визначити кілька критеріїв виокремлен-ня «середнього класу». Зокрема,

• матеріальний (рівень прибутку, наявність рухомого та нерухомого майна);

• політичний статус (міра впливу на прийняття владних рішень різного рівня);

• потенціал соціальної мобільності;

•характеристики статусних аспектів способу життя (споживання, середовище проживання, дозвілля, коло спілкування, соціальні настрої та ін.);

•характеристики соціального престижу, які зазвичай належать до стратифікаційних критеріїв визначення середнього класу.

Нестратифікаційні критерії поділяються на:

• формальні (дозволяють відрізняти «статистичну» групу від реальної) та

• змістовні (цінності, установки, стереотипи і т.д.).

Виокремлення середнього класу в Україні за традиційними критеріями здійснити досить проблематично. Адже рівень освіти, професійний статус не пов’язуються з відповідними матеріальними та престижними статусами. Іноді як синонім категорії середній клас вживають поняття «середня верства» чи «середня майнова верства».

Це не тотожні поняття, середня майнова верства — це номінальна, «статистична категорія для позначення сукупності людей, об’єднаних єдиною ознакою — середнім на певний момент доходом»1.

Середня верства в сучасному українському суспільстві досить різнорідна, фрагментарна, її не можна віднести до цілісного суб’єкта соціальної активності та взаємодії. До середньої верстви належать найрізноманітніші за соціальним походженням, місцем у системі суспільного поділу праці, іноді суперечливі один одному елементи соціальної структури суспільства: «чиновники, управлінці, представники дрібного й середнього бізнесу, самозайняті, фермери, певні групи наукової й технічної інтелігенції, висококваліфіковані робітники, матеріально забезпечені пенсіонери тощо. Сюди ж за критерієм доходів слід віднести й тих, хто живе за рахунок фінансових і посередницьких спекуляцій, хто робить гроші у царині кримінальної та напівкримінальної діяльності, у тіньовій економіці, серед оточення, що обслуговує супербагатіїв. Звідси — суттєві розбіжності в умовах і способі їхнього життя, громадянських і політичних позиціях».

Моніторингові дослідження Інституту соціології НАН України дають підстави стверджувати, що в Україні, незважаючи на досить несприятливі соціально-економічні умови ряду років, є категорії населення, які за окремими кількісними та якісними показниками (рівень доходу, освіти, професійна кваліфікація, самоідентифікація тощо) належать до середньої верстви.

За даними моніторингу, в 2002 р. середня майнова верства становила 53 % усього масиву респондентів3. В 2005 р. цей прошарок складав — 43 % (табл.).

Вирізнивши на основі самоідентифікації всередині середньо-майнової верстви три прошарки: верхній, середній і нижній (відповідно 4—6 позиції на шкалі оцінки матеріального рівня), науковці зазначали, що в 2002 р. нижній прошарок був найчисленнішим (27 %), середній — 22 % і верхній — 4 % опитаних. У 2005 р. відповідно нижній — 20 %; середній — 19 % та вищій — 5 %4. І хоча середній бал в оцінці матеріального статусу і в 2002 і в 2005 рр. складав 3,5 (максимально можливе значення — 10 балів), однак можна констатувати зменшення частки середньомайнової верстви та відносне збільшення як нижчих позицій, так і вищих. Тобто продовжується розшарування в біполярному напрямку. Однак, порівняно з 1994 р., ситуація покращилася: зросла загальна позитивна оцінка матеріального статусу сімей та частка середньої майнової верстви за самооцінками матеріального стану із 33 до 44 % %.